Ср, 2022-11-30, 09:22


Головна Реєстрація RSS PDA   18+
Вітаю Вас, Гість
Новини України
Курси валют в Україні
Прогнози погоди
Новини росії
Навіны Беларусі
Новини світу
Новини економіки
Новини культури та освіти
Новини релігії
Новини спорту
Новини кіно: анонси, скандали, актори
Новини шоу-бізнесу: сенсації, курйози, фото, світське життя
Новини медицини. Здоров'я. Лікарські дива
Новини науки і технології
Автоновини: авто та транспорт
Кримінальні новини і надзвичайні новини
Новини про відпочинок і туризм
Катастрофи та природні катаклізми
Іноземні видання по-українськи
Иностранная пресса по-русски
Цікаві інтерв'ю
Історія українських земель
Відеоматеріали
Анонси. Повідомлення. Прес-релізи
Онлайн ТБ - цікаві телеканали на "Голос UA на РФ" у прямому ефірі
КІНОЗАЛ - фільми і програми українських каналів онлайн
Біографії. Довідки. Рецепти
Новини бізнесу
Дискусії: політичні, національні, любовні і психологічні
Мода, стиль і краса
Все про нерухомість
Архів-календар
Головна » 2012 » Жовтень » 14 » УПА і норми міжнародного гуманітарного права. Частина третя
11:38
УПА і норми міжнародного гуманітарного права. Частина третя
Інші останні Дискусії: політичні, національні, любовні і психологічні на сайті holosUA.com/
Окремо слід сказати про протизаконне використання закамуфльованих під повстанців агентурно-бойових груп (АБГ).

До АБГ охоче включали колишніх есбістів, які допитували захоплених або підозрюваних від імені СБ (літерний захід „ЛСБ”), імітували „референтури та боївки СБ вищих проводів”.

Постає питання – якщо до негласної співпраці "на основі компрометуючих матеріалів” залучали осіб, що скоїли злочини проти цивільного населення, то наскільки законним було само застосування легендованих спецгруп?

Станом на 1 липня 1945 р. нараховувалося 246 АБГ з 1011 учасниками й 212 бойовиків-одинаків. За радянськими даними, за період існування спец груп їх учасниками було ліквідовано 1163, захоплено понад 2000 й схилено до здачі 700 повстанців [53].

Легендоване підпілля відіграло неабияку роль у розкладі і ліквідації осередків опору, а також в оперативних іграх з закордонними центрами ОУН та іноземними розвідками. У 1951–1953 рр. діяло 7 легендованих окружних та чотири районні проводи ОУН, 6 окремих груп.

За їх допомогою лише у Станіславській області до 1954 р. знищили і захопили понад 300 учасників опору [54]. Саме за участю агентів-бойовиків ліквідували або затримали членів Проводу ОУН в Україні Р.Кравчука, П.Федуна, В.Галасу та В.Кука.



Застосування груп супроводжувалося численним порушеннями законності, про що йшлося у доповідній воєнного прокурора військ МВС Українського округа полковника юстиції Кошарського від 15 лютого 1949 р., направленої секретарю ЦК КП(б)У M. Хрущову. 

B ній наводилися приклади вбивств, побиття, зґвалтувань, грабунків населення агентами-бойовиками. Робилися висновки про те, що "брутально-прокаційна і нерозумна робота ряду спецгруп, ...свавілля і насильство над місцевим населенням” ускладнюють боротьбу з ОУН, "підривають авторитет радянської законності і безсумнівно завдають шкоди справі соціалістичного будівництва в західних областях України”, "дії т.зв. спецгруп МДБ носять ярко виражений бандитський антирадянський характер і, зрозуміло, не можуть бути виправдані ніякими оперативними міркуваннями” [55].

Поза сумнівом, брутальні вчинки спецгруп полегшували залучення осіб до антирадянського руху опору, сприяли ескалації обопільного насильства.

Радянська сторона несе відповідальність і за втягування цивільних осіб до бойових і спеціальних дій проти повстанців.

Близькими за функціями до згаданих винищувальних батальйонів та ГОГП були так звані "озброєні групи партійно-радянського активу”. Вони не тільки здійснювали самооборону власних установ, але і сприяли оперативно-військовим групам у розшуку підпільників (особливо у населених пунктах), брали участь у військових операціях, що призводило до зростання втрат серед цієї категорії цивільного населення.

Окремі активісти залучалися до складних оперативних заходів. Як згадував активіст А.Ш., він не тільки брав участь у десятках операцій, але й тричі направлявся до підпілля під виглядом учасника, сприяв розкладу нелегальних формувань, знищенню та захопленню їх функціонерів ОУН [56].

Серед специфічних, протизаконних методів пацифікації Західної України слід згадати і запровадження механізму кругової поруки і виселення людності в районах, "уражених бандитизмом”.

З польської сторони апофеозом таким дій стала сумнозвісна операція "Вісла”, коли в стислий термін було насильницькі змінено етнічну карту південно-східних районів Польщі, переселено до 150 тис. корінного українського населення.

На залякування населення спрямовувалися і публічні страти. І це сталося в той час, коли озброєні акції підпілля поступово сходили нанівець.

Так, 27–28 жовтня 1951 р. в м.Стрий після відкритого судового процесу публічно повісили Миколаївського надрайонного референта СБ М.Гельнера і районного референта СБ О.Кальченка [57]. Публічні страти ”освячувалися” присутністю прокурора УРСР Руденка.

Нарешті, атмосферу підозри й насильства навколо некомбатантів роздмухувала радянська сторона, політика якої носила виразно "класовий” характер.

Крім цілеспрямованих заходів з компрометації підпільників, творилися підстави для пошуку СБ ОУН "ворожої агентури” серед населення, причому вдаватися до цього вимагала від органів НКВС-МДБ правляча комуністична партія. 

Постанова ЦК КП(б) У від 27 листопада 1945 р. „Про додаткові заходи боротьби з українсько-німецькими націоналістами у західних областях УРСР” зобов‘язувала органи НКВС-НКДБ практикувати упродовж 1-2 днів масовий виклик місцевого населення на "бесіди” (пропорційно чисельності населення конкретного пункту).

В першу чергу рекомендувалося викликати куркулів, торговців, „інші ворожі елементи”. Як цинічно зазначали автори документа, це призведе до різкого збільшення числа осіб, яких підпілля підозрює у співробітництві з противником, знищення руками ОУН представників тих верств, що вважалися перешкодою на шляху радянізації [58].

Звісно, не підлягають виправданню допущені учасниками протиборства на Західній Україні злочини стосовно цивільного населення, жорстокість, інші вияви брутальності.

При цьому ж треба пам‘ятати, що такі антигуманні явища були і залишаються неодмінним супутником збройних громадянських (внутрішніх) конфліктів, в основі походження яких лежить ігнорування правлячим режимом законних прав громадян, насильницькі засоби проведення політичного курсу.

Єдиним доцільним шляхом суспільно-політичного розвитку виступають реформи в обстановці стабільності в суспільстві, забезпечення якої є одним з найважливіших завдань військових формувань і правоохоронних органів, визначених Конституцією і чинним законодавством України.

Повчально, що навіть за умов жорстокого протиборства існувала миротворча альтернатива. З 1944 р. лідер руху опору Р.Шухевич докладає зусиль до налагодження консультацій з керівництвом радянської України про умови припинення вогню і замирення.

1 березня 1945 р. біля хутора Конюхи Козовського району Тернопільської обл. відбулися санкціоновані ЦК КП(б)У переговори, в яких з боку УПА брали участь начальник ГВШ Дмитро Маївський й шеф політичного відділу ГВШ Яків Бусол.

Польові командири просили розцінювати зустріч як попередні консультації, й висували основну політичну вимогу – відновлення реального суверенітету України відповідно до ст.14 Конституції СРСР.

Отже, партійний провід УРСР розумів складність ситуації і не займав безкомпромісної позиції до тих, кого офіційно іменував "бандоунівцями” і таке подібне.

Контакти тривали до 1948 р. (коли було арештовано, катовано й засуджено до 25 років таборів посередницю від ОУН художницю Ярославу Музику) і судячи зі всього, саме непримиренна позиція Москви не дала змоги припинити кровопролиття або хоча б мінімізувати страждання населення [59].

До слова, Я.Музика, немолода вже жінка, в листах з неволі до голови Верховної Ради СРСР К.Ворошилова та МВС СРСР Л.Берії змалювала протизаконні методи, які застосовували до неї співробітники МДБ УРСР – кількаденні побиття, роздягання донага на потіху оперпрацівникам, карцер, психологічний тиск і нові тортури.

Нині жінку-патріота реабілітовано. Як писала у записці на волю захоплена органами МДБ у березні 1950 р. зв‘язкова Р.Шухевича Дарія Гусяк, "краще десять разів вмерти, аніж потрапити сюди” – підпільницю катували на очах її матері...

* * *

Отже, порівняння властивостей українського повстансько-підпільного руху із усталеними нормами МГП дає змогу поширити на нього міжнародно-правове визначення партизанського руху, що діяв на основі нових форм легітимності.

В той же час, як і  в багатьох випадках з аналогічними озброєними рухами в інших регіонах світу, спостерігалися численні факти порушення його учасниками норм гуманності у поводженні із противником та цивільним населенням.

Така ж картина притаманна і для радянської сторони, сама репресивна політика якої створювала передумови для жорсткого опору населення. Саме в політиці сталінізму, рішуче засудженій в сучасній Україні, слід вбачати базову причину ескалації насильства в Західній Україні.

Силові структури СРСР повсякчасно порушували власне ж чинне законодавство, не зупиняючись перед брутальними методами придушення руху опору та залякування населення.

Відомо, що ще до Другої світової війни СРСР відмовився приєднатися до низки міжнародних конвенцій з гуманізації ведення війни та пом‘якшення її наслідків для комбатантів, тож наївно було б очікувати від радянської сторони відповідного поводження в анти повстанських кампаніях.

Як уже йшлося, подібні ексцеси і далеко не винятковими для багатьох народів, і тривають у певних конфліктних точках планети і зараз, включаючи пострадянський простір.

Сучасники, громадяни України, здатні і повинні в інтересах майбутніх поколінь усунути політичні й морально-психологічні наслідки того конфлікту із суспільного життя, ліквідувати цю перешкоду на шляху формування консолідованої української політичної нації.

Читайте на ІП інші статті Дмитра Вєдєнєєва:

-----------------------------------------

ПРИМІТКИ:

1 - Кожинов В. Россия. Век ХХ-й. 1901–1939. – Краматорськ: "Тираж-51”, 2002.  – С. 223.

2 - Див. наприклад: Коваль Р. Отамани гайдамацького краю. – К., 1998; Його ж: Отаман святих і страшних. – К., 2000.

3 - Подворняк М. Вітер з Волині. Спогади. – Вінніпег: Б.в., 1981. – С. 175.

4 - Див. докладніше: Вєдєнєєв Д. Форма УПА: невідомий проект // Однострій (Рівне). – 2000. – № 4. – С. 14–16; Вєдєнєєв Д. До історії нагородної системи УПА // Однострій. – 2004. – № 8. – С. 36–39; Семотюк Я. Українські військові нагороди. – Торонто, 2004; Українська фалеристика. – К., 2004; Музичук С., Марчук І. Українська Повстанча Армія. Серія "Українські військові формування ХХ століття. Організація, уніформа, символіка”. – Рівне, 2006.

5 - Шевченко В. Мировая, народная, отечественная... // День. – 2006. – 5 мая. – С. 19.

6 - Архів УСБУ в Івано-Франківській обл. – Спр. 32518. – Арк.71.

7 - Див. докладніше: Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921 – 1939 рр.). – К.: Видавничий Дім Альтернативи, 1999. – 336 с.

8 - ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20 – Спр.117. – Арк. 33.

9 - ГДА СБУ. – Ф. 2. – Оп. 100.– Спр. 6. – Арк. 55.

10 - Там само. – Ф. 13. – Спр. 490. – Арк.. 197.

11 - Там само. – Ф.2. – Оп. 26. – Спр. 2. –Т.2. – Арк. 9.

12 - Шаповал Ю. Україна ХХ століття: особи та події в контексті важкої історії. – К.: Генеза, 2001. – С.48.

13 - Чёрная книга коммунизма. Преступления, террор, репрессии. – М.: Изд–во „Три века истории”, 1999. – С.226, 233.

14 - ГДА СБУ. – Ф.2. – Оп.26. – Спр.2. – Т.2. – Арк.10.

15 - Там само. – Ф.16. – Оп. 7. – Спр. 69. – Арк.. 4, 219.

16 - Там само. – Ф.2.– Оп.102. – Спр.6. – Т.7. – Арк. 21.

17 - Боярский В.И. Партизанская борьба в годы Великой Отечественной войны и участие в ней органов и войск государственной безопасности. – М., 1991. – Ч.1. – С. 5.

18 - ГДА СБУ. – Ф.13. – Спр. 372. – Т.64. – Арк. 370.

19 - Декларація Проводу Організації Українських Націоналістів після закінчення другої світової війни в Європі. [травень 1945 р.]. – Б.м., б.в., 1948. – С. 2.

20 - Українська Головна Визвольна Рада. Збірка документів за 1944 – 1950 рр. – Б.м.: Видання ЗЧ ОУН, 1956. – С.29.

21 - Першина Т.С. Утвердження тоталітарної адміністративної системи в Західноукраїнському регіоні (1944–1950 рр.) // Сторінки воєнної історії України. Збірник наукових праць. – К., 1997. – Вип.1. – С. 93 – 94, 99, 106; ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр.61.– Арк.1; Оп. 1. – Спр .1117.– Арк. 8.

22 - ЦДАГОУ. – Ф.1. – Оп. 23. – Спр. 5681. – Арк. 306.

23 - ГДА СБУ. – Ф.2. – Оп. 56. – Спр. 1. – Т.2. – Арк. 9.

24 - Див. докладніше: Веденеев Д., Шаповал Ю. Был ли Лаврентий Берия украинским националистом? // Зеркало недели. – 2001. – 7 июля.

25 - ЦДАГОУ. – Ф.1. – Оп. 1. – Спр.1117. – Арк.7–10.

26 - Літопис УПА. – Торонто: Видавництво Літопису УПА, 1989. – Т. 12. – С. 137.

27 - ГДА СБУ. – Ф.2. – Оп.101 – Спр.22. – Арк. 155.

28 -Там само. – Оп. 57.– Спр.1. – Арк. 3, 8–9.

29 - Див.: ГДА СБУ. – Ф.13. – Спр. 372. – Т.103.

30 - Там само. – Арк.. 1–3.

31 - Шевчук В. Украинская Повстанческая Армия // Политика и время. – 1991. – № 11. –С.83.

32 - Ланда Р.Г. История Алжирской революции. – М.: Наука, 1983. – С. 39–43; Американская стратегия и тактика „партизанской войны”. – М., 1964. – С. 74.

33 - ГДА СБУ. – Ф.13. – Спр. 372. –Т.92. –Арк. 307–308.

34 - ЦДАГОУ.– Ф. 1. – Оп. 106. – Спр. 5944. – Арк. 94–96.

35 - ДА СБУ. – Ф.2. – Оп.102. – Спр.6. – Т.7. – Арк. 4.

36 - Там само. – Арк.39.

37 - Див. докладніше: Клименко О. Грошові документи ОУН (бофони). – Тернопіль, 1999; Клименко О.А. Грошові документи ОУН (бофони). 1939–1952 роки: Автореф.дис. на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук. –Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2000. – 19 с.

38 - ГДА СБУ. – Ф.2 – Оп. 58. – Спр.11. –Арк. 169; Ф.13. – Спр. 372. – Т.1.

39 - Там само. – Оп. 60. – Спр. 16. –Т.1. –  Арк. 167.

40 - ГДА СБУ. – Ф. 2. – Оп. 20. – Спр. 14. –  Т.1. – Арк. 7–14.

41 - Там само. – Оп. 59. – Спр. 2. – Т.1. – Арк. 104.

42 - Див.: Там само. – Оп. 58. – Спр.2.

43 - ЦДАГОУ. – Ф.1. – Оп.18. – Спр.2842 а. –Арк. 32–33.

44 - Див.: ГДА СБУ. – Ф. 8. – Оп.1. – Спр.7.

45 - Там само. – Ф.2. – Оп. 88. – Спр.81. – Арк. 87.

46 - Там само. – Оп.86. – Спр.3. – Арк. 2.

47 - ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр.61. – Арк.1.

48 - Там же. – Спр. 14. – Арк. 87–88.

49 - Шаповал Ю. „Дорогі українсько-німецькі націоналісти!”// Дзеркало тижня. –2000. – 16 грудня.

50 - Спецслужби України в роки війни і післявоєнний період. Збірник документів. – К.: Видавництво НА СБ України, 2002. –  С.78.

51 - Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні.. – К.: Либідь; Військо України, 1994. – Кн. 2. –  С.181–182.

52 - ГДА СБУ. – Ф.2. – Оп.58. – Спр. 4. – Т.2. – Арк. 274.

53 - Там само. – Ф. 13. – Спр. 490. – Арк. 183.

54 - Там само. – Спр.372. – Т.100. – Арк. 173.

55 - Доповідна записка про використання спеціальних агентурно-бойових груп для ліквідації підпілля ОУН // Високий замок. – 1993. – 6 лютого.

56 - В одном строю с чекистами // Материалы научно-практической конференции, посвященной 70-летию ВУЧК–КГБ УССР (2–3 декабря 1988). – К., 1988. – С. 75–76.

57 - Див.: ГДА СБУ. – Ф.2. – Оп. 102. – Спр. 6. – Т.7

58 - ЦДАГОУ. – Ф.1. – Оп. 23.  – Спр. 809. – Арк. 79.

59 - Див. докладніше: Веденеев Д., Шевченко С. "Сова” призывала к примирению // Зеркало недели. – 2000. – 15 июля; Веденеев Д., Шевченко С. Миротворцы тайной войны // Киевский Телеграф. – 2001. – 3 сентября.


Дмитро Вєдєнєєв


За матеріалами Голос UA на РФ
Також читайте:
Категорія: Дискусії: політичні, національні, любовні і психологічні | Переглядів: 1162 | Додав: adminA | Теги: Жестяной
Всього коментарів: 0
ЗАЛИШ СВІЙ КОМЕНТАР ПРО ЦЮ НОВИНУ
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
ТВОЯ ДУМКА ВАЖЛИВА ДЛЯ СВІТУ, ХАЙ ПРО НЕЇ ЗНАЮТЬ ВСІ