Політична турбулентність, яка охопила Близький Схід і Північну Африку, ставить серйозні проблеми перед світовими державами: США прагнуть збалансувати американські стратегічні інтереси з демократичними вимогами протестувальників, Росія застерігає від радикальних закликів. Так, зміна режиму в Тегерані мала б для Росії фатальні наслідки, вважають оглядачі.

Тоді як у всьому арабському світі вирував народний гнів, в Ірані протягом кількох тижнів панувала тиша. Однак у понеділок десятки, а за деякими оцінками, сотні тисяч іранців вийшли на вулиці, пише Berliner Zeitung. "Під ударами палиць і в клубах сльозогінного газу вони вимагали тієї ж свободи, якої домоглися тунісці і єгиптяни. Ці протести стали наймасштабнішими з часів придушення демонстрацій в 2009 році", - повідомляє кореспондент.

І державні, і релігійні лідери Ірану заявили, що повстання в Єгипті - породження іранської ісламської революції 1979 року. "Іранська опозиція, у свою чергу, побачила шанс для себе: обидва екс-кандидати в президенти - Мір-Хосейн Мусаві і Мехді Карубі - оголосили про проведення демонстрації в центрі Тегерана на знак солідарності з мужніми жителями Тунісу і Єгипту. Іранське керівництво демонстрацію тут-таки заборонило, а екс-кандидатів взяло під домашній арешт".

Незважаючи на те, що Ахмадінежад спирається на КВІР, воєнізовані загони "Басідж" та підтримку бідних верств населення, економічна ситуація в республіці залишає бажати кращого, йдеться в статті. Рівень безробіття та інфляції зростає, а кожен четвертий іранець живе за межею бідності. Важливим чинником оглядач називає претензії Тегерана на роль провідної сили в арабському світі - але такі самі претензії має й Єгипет, а після усунення єгипетського президента ситуація може змінитися, вважає видання.

Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров під час візиту до Лондона жорстко застеріг іноземні держави від підтримки противників президента Махмуда Ахмадінежада порадами, які мають радикальний характер, йдеться в статті Ельке Віндіш у Der Tagesspiegel. Привід для цього демаршу дала Хілларі Клінтон, яка закликала іранський народ піти за прикладом Єгипту та Тунісу.

"Головним чином через побоювання зміни режиму в Тегерані Москва противиться тому, щоб покарати Ісламську республіку введенням нових санкцій", - продовжує автор статті: Лавров каже, що вони "задушать" іранську економіку і розплачуватися доведеться населенню. "При цьому російсько-іранські відносини важко назвати безхмарними. Москва боїться, що в особі Тегерана ще одна держава нелегально долучиться до клубу ядерних держав, а полюбовний розподіл багатого нафтою і газом Каспійського моря роками тупцює на місці - перш за все через опір Ірану". Росія з побоюванням стежить за спробою Тегерана знову відігравати в Каспійському регіоні роль великої держави - статус, на який претендує сама Москва.

Зміна режиму в Тегерані мала б для Росії фатальні наслідки, стверджує автор статті. Якщо до влади прийдуть проамериканські сили, то з російського погляду рано чи пізно їхні вашингтонські похресники почнуть наполягати на експорті революції в центральноазійські республіки колишнього Радянського Союзу, і вплив Москви в регіоні може звестися до нуля, робить висновок Ельке Віндіш.

В інших сьогоднішніх публікаціях світових ЗМІ обговорюється питання, наскільки можна було передбачити заворушення в арабському світі.

Президент Обама в серпні минулого року доручив радникам написати секретну доповідь про нестабільність в арабському світі, і ті дійшли висновку, що за відсутності загальних політичних змін країни від Бахрейну до Ємену готові до народного бунту, пише The New York Times. За словами чиновників адміністрації, доповідь, відома як Presidential Study Directive, виявляла можливі гарячі точки, надто ж у Єгипті, і вимагала пропозицій про те, як адміністрація могла б домогтися потенційних змін у країнах з авторитарними правителями, які є цінними союзниками США.

Чиновники стверджують, що вже в цьому документі ставилося питання, як збалансувати американські стратегічні інтереси і прагнення уникнути зростання нестабільності з демократичними вимогами протестувальників, зазначається в статті.

У статті для The Financial Times президент консалтингової компанії Eurasia Group Ян Бреммер розповідає про запропоновану ним у 2006 році концепцію J-подібної кривої стосовно до політичної турбулентності, яка охопила останнім часом Близький Схід і Північну Африку.

"Ніхто не міг передбачити, що смерть торговця овочами з Тунісу викличе бунти по всьому Близькому Сходу і поставить під загрозу режими від Лівії до Ірану. Але хоч би якою хаотичною здавалася ця ударна хвиля, вона насправді є лише черговим прикладом потужного політичного феномена: J-подібної кривої, або падіння стабільності при переході держав від закритого суспільства до відкритого. Деякі уряди, як, наприклад, в ПАР після падіння режиму апартеїду, витримують цей перехідний період. Інші - Радянський Союз, Іран за шаха і колишня Югославія - не витримують", - пише автор.

Докладно виклавши свою теорію, Бреммер робить висновок: "Якщо уряди таких країн, як Єгипет, послаблять хватку, щоб якось спонукати економічне зростання, вони ризикують одержати раптові соціально-політичні потрясіння. Але якщо вони зберігатимуть замкнутість, це виразно обмежить їхній економічний потенціал у забезпеченні добробуту, від якого залежатиме їхня політична легітимність у тривалій перспективі. А це теж створює нестабільність".