Масове зникнення риб, яке сталося 360 млн років тому, дало поштовх розвитку хребетних тварин і в кінцевому підсумку людини, вважають вчені. Чи не повне вимирання тварин, одне з п'яти в історії нашої планети, відбулося з невідомої досі причини саме тоді, коли перші хребетні тварини почали виходити з води на сушу.

"Під удар потрапили всі живі організми, - пояснює Лорен Саллай, провідний автор статті. - Зникнення було загальним і цілковитим. Після нього почався стрімкий розвиток хребетних тварин, які перетворили планету на зовсім інший світ".

Девонський період, що почався 416 млн років тому і завершився 359 млн років тому, іноді також називають Століттям риб, тому що земні океани і моря кишіли рибами та морськими тваринами. У ті давні часи в океанах домінували пластиношкірі панцирні риби типу дунклеостея - ця риба завдовжки сягала 8-10 метрів, а за силою укусу не поступалася тиранозавру.

Також у зазначений період в океані жили кистьопері риби, схожі на сучасних дводишних риб. Променепері, акули і чотириногі морські тварини хоч і жили в девоні, але були в очевидній меншості. Однак між кінцем девонського періоду і наступним за ним кам'яновугільним періодом пластиношкірі риби повністю зникли, а променепері швидко замінили кистьоперих риб і стали панівною групою. Це стан справ зберігається і нині.

Наприкінці девону відбулася якась катастрофічна подія, яка практично знищила все життя на Землі й уможливила для неї розвиток з чистого аркуша. Небагато вцілілих тварин відмінно пристосувалися до навколишніх умов і почали розселятися по всій планеті.

Вчені давно припускали, що це сталося наприкінці девону (397,5-385,3 млн років тому) масове зникнення тварин (подія Келлвассера), що вважається одним з великої п'ятірки масових вимирань живих організмів, стало причиною повного зникнення безхребетних морських тварин. Проте аналіз викопних решток хребетних тварин дозволив уточнити дату. Критичний перехід до масового різноманіття видів стався на 15 млн років пізніше, після Хангенберзького масового зникнення.

Перед вимиранням кистьоперих риб, такі, як рибоног, хижак з крокодилоподібною головою, що сягав завдовжки 1,5 м, і найбільш рання з чотириногих тварин, іхтіостега, робили перші боязкі "кроки", щоб перебратися на сушу. Але після масового зникнення їхніх викопних решток, відомих в палеонтології як прогалина Ромера, зовсім зникли останки тетраподів. Ця загадка не давала спокою палеонтологам багато років.

Дослідження Лорен Саллай дозволяє припустити, що прогалина тривалістю 15 млн років була ніби "похміллям" після Хангенберзької події. Потім тетраподи нарешті отямилися. Ті з них, що вижили, очевидно, і стали дуже далекими предками величезного розмаїття сучасних хребетних тварин, що живуть зараз на суші. Ознаки сучасних хребетних, такі, як, наприклад, п'ятипалі кінцівки, з'являються у всіх ссавців, птахів і рептилій вже у зародку і цілком могли бути закладені цим раннім предком.

Дослідження Саллай стало можливим завдяки нещодавньому прориву в заповненні викопної історії хребетних тварин. Дату більш раннього зникнення тварин раніше визначали на основі аналізу решток безхребетних тварин, таких, як молюски, яких було дуже багато. Однак, отримавши великий обсяг нових даних щодо хребетних і за допомогою нових методів аналізу, запозичених у сучасних екологів, Саллай зуміла розгледіти раптові зміни у складі видів до і після Хангенберзької події.

Тепер вчені здивовано знизують плечима, не розуміючи, чому вони так довго не звертали уваги на таке велике вимирання тварин, як Хангенберзьке.

Встановивши час початку розквіту хребетних тварин, палеонтологи ще й досі не можуть збагнути, яка подія спровокувала масове зникнення тварин 360 млн років тому. Деякі дослідники зуміли виявити сліди значної кількості криги наприкінці девонського періоду. Зледеніння могло значно знизити рівень води в океанах і, природно, негативно вплинути на життя у воді. Перші дерева в деяких регіонах теж могли викликати зміни в атмосфері, катастрофічні для світу тварин.

Лорен Саллай з колегами також не змогла відповісти ще на одне питання: чому види тварин, які домінували до зникнення, не змогли відновитися, тоді як інші види розселилися по всій планеті. Та хоч якими б були відповіді на ці запитання, наслідки тих подій відчуваються на Землі і нині.