Московський путч 1991 р. наполохав
провінційну компартійну еліту, яка
потихеньку відповзала від Москви,
спираючись на Декларацію про державний
суверенітет. Розуміння того, як будувати
державу, тоді ні у кого не було, пише
Андрій Деркач у статті “Скуті одним
ланцюгом” для газети “Экономические
известия”.
У липні 1990-го Верховна Рада Української
РСР ухвалила Декларацію про державний
суверенітет України. А в березні 1991-го
понад 80% українців проголосували на
Всесоюзному референдумі за збереження
СРСР і одночасно підтримали суверенітет.
Це досі дає підстави противникам
української державності стверджувати,
що незалежність і подальший розпад СРСР
стали результатом якоїсь маніпуляції
і змови вищого партійного керівництва
в Москві, Києві та Мінську. Колишній
керівник ідеологічного відділу Кримського
обкому компартії СРСР, депутат Верховної
Ради України Леонід Грач згадує, що
напередодні запровадження надзвичайного
стану та оголошення про створення
Державного комітету з надзвичайного
стану (ГКЧП) не було жодних ознак путчу.
“16 серпня я довго і детально розмовляв
з міністром внутрішніх справ Борисом
Пуго – не було навіть натяку на якісь
плани. Впевнений, що ГКЧП було інсценовано
з подачі Михайла Горбачова”, – сказав
газеті “Экономические известия”
пан Грач.
Путч, який тривав з 19-го по 21 серпня
1991 року, настільки вплинув на ситуацію
в Україні, що аргументів проти проголошення
незалежності країни просто ні в кого
не було. Демократичні сили в парламенті
– депутатське об’єднання “Народна
Рада” – були налаштовані дуже активно
й оптимістично, тоді як комуністи були
повністю деморалізовані. Під стінами
Верховної Ради не було жодної людини,
яка б підтримала ідею збереження СРСР
(24 серпня біля парламенту зібралося
понад 50 тисяч людей із синьо-жовтими
прапорами. – ред.). Суспільство тоді було
настільки агресивно налаштоване проти
комуністів, що ті обрали єдиний спосіб
поведінки – мовчання, нагадує газета
“Факти і коментарі” у статті “Літопис
незалежності: 1991” події серпня 1991
року.
Після повідомлень про перемогу в
Москві прихильників Бориса Єльцина і
арешт членів ГКЧП лідери компартії
України погодилися з вимогами
націонал-демократів з фракції “Народна
Рада” підтримати Декларацію про
державну незалежність, пише газета
“Экономические известия”.
Першою питання про проголошення
незалежності, звичайно ж, поставила
“Народна Рада”, зокрема – депутати
Левко Лук’яненко, Дмитро Павличко,
Володимир Яворівський, Іван Драч та
багато інших. Була частина парламентарів
з “Народної Ради”, яких очолював
тодішній віце-спікер парламенту Володимир
Гриньов. Вони були налаштовані
найрадикальнішим чином: пропонували
спочатку розібратися з Компартією, щоб
не брати незалежність з рук комуністів.
Але перемогла точка зору тих депутатів,
зокрема Дмитра Павличка, які вважали,
що необхідно використовувати наявний
тоді унікальний шанс. Я був повністю на
боці Дмитра Павличка”, розповів газеті
“Факты и комментарии” Леонід
Кравчук.
Тоді ж було вирішено підпорядкувати
Києву всі військові формування на
території республіки, створити
Міністерство оборони, Національну
гвардію і Національний банк.
Як завжди в переддень чергової річниці
Дня незалежності України, а тим більше
20-ї, всі учасники подій 1990-1991 рр згадують
саме той період, а от Ліна Костенко в
своїй статті “Равнєніє на трибуну”
в газеті “День” звертає увагу
читачів на той факт, що президент України
Віктор Янукович своїм указом скасував
святковий парад під час святкування
20-ї річниці Дня незалежності України з
метою економії грошей.
Ліна Костенко пропонує все ж таки
провести парад, але за іншим сценарієм.
“Державне свято, 20-ліття Незалежності,
як же без параду? Це ж фактично перша
така урочиста дата – повноліття молодої
держави. Люди повинні побачити її честь
і славу, її оборонну міць, її провідників
і достойників, відчути ритм карбованих
кроків у самому серці столиці. Досі ж
так і було, а на ювілей не буде?!” – пише
Ліна Костенко.
За сценарієм Ліни Костенко, на трибуні
мають стояти всі чотири президенти
нашої держави і приймати парад, а перед
ними “стрункими рядами мають пройти
депутати всіх скликань на чолі зі
спікерами, помічниками й заступниками,
з усім штатом й апаратом Верховної Ради,
фракціями й комітетами, “тушками”
й перебіжчиками. Секретаріати й
Адміністрації всіх президентів із
відділами й колегіями, нацрадами й
консультантами, речниками, радниками
й референтами. Міністри всіх урядів на
чолі з прем’єр-міністрами, судимими й
несудимими, тут сущими й деінде. Усі
розлогі гілки влади, на яких рясно
повсідалися керівники й управлінці
всіх рангів і спеціалізацій. Словом,
усе те воїнство, завдяки якому Україна
тріумфально здобулася на четверте місце
серед найгірших економік світу й за
різними показниками доганяє як не
Гвінею, то Гондурас. Щоб народ міг
побачити, кого він годував й утримував
20 років, чиї засідання, пільги й закордонні
вояжі, державні дачі й курорти так щедро
оплачував. І замислився, врешті, чи варто
годувати таку армію ще й наступні 20
років”.
“Має продемонструвати свої досягнення
судова гілка влади, генеральні прокурори
й заступники, судді, слідчі, а також
міліція, Служба безпеки, усі розділи й
підрозділи державної охорони, – теж ціла
армія, що стоїть на сторожі законів і
покликана вберегти суспільство від
внутрішніх і зовнішніх небезпек. Високо
над собою вони мають пронести портрети
Ґонґадзе й Александрова, Чорновола й
Гетьмана, усіх убитих і закатованих у
відділках міліції, померлих і зниклих
“за нез’ясованих обставин”, а також
“Конституційний Суд у червоних мантіях
мав би нести перекинуту догори дриґом
Конституцію, інтерпретовану в різний
спосіб залежно від поточних потреб
влади”.
“Мають пройти судді-колядники з
торбами грошей на плечах, спіймані й не
спіймані на гарячому функціонери й
корупціонери, кожен із тавром свого
злочину, тримаючи рівняння на президентів
своєї країни, які теж стоять на трибуні
з вивісками на шиях, – хто що здав за ці
20 років”.
“Має пройти маршем п’ята колона з
транспарантами “Руки прочь от русского
языка!” Слідом – кликуші й попи з
кадилами і прокльонами на всіх, хто не
вони. Мав би вивести на парад свій
“Всеукраинский союз воинских сил”
тезко автомата Калашникова, що надало
б парадові особливого військового
шарму. А також мали б продефілювати всі
видимі й невидимі блоки “русского
единства”, шовіністи і ксенофоби всіх
мастей і на повен голос нарешті відверто
озвучити своє кредо: “Украина для
русских!”
Ось такий парад пропонує письменниця
Ліна Костенко в газеті “День”.
