Коли я був ще дуже молодим священиком, я радо наслідував моїх старших співтоваришів і багато проповідував про Пресвяту Богородицю, про матерів, про материнство, про материнську любов.

Одного разу моя рідна Мати звернула на це увагу і сказала: "Ви священики так багато проповідуєте про материнство у різних його видах, але ваші роздуми такі теоретичні, такі сухі, такі далекі від дійсного життя. Бо, закінчила вона свою застанову, щоб говорити живо і правдиво про материнство – треба бути матір’ю".

Слова моєї матері мене дуже застановили, я відчув, що мушу їй признати рацію. Від того часу коли проповідую матерям застерігаюсь перед моїми слухачками про поважне обмеження моєї проповіді.

Останніми тижнями було багато випадків в різних частинах України коли матері поодиноко чи гуртово протестували проти висилання їхніх синів на фронт, у небезпечну полосу збройних сутичок.

Властиво, не дуже цьому дивуюся.

Хтось може закидати цим матерям брак патріотизму, але треба їх зрозуміти, бо вони матері.

Дозвольте одначе все ж таки сказати щось іншого.

Тому двадцять чи тридцять років появився фільм в якому режисер старався якнайдокладніше представити життя Ісуса Христа на підставі Євангельських текстів. Але він також дозволив собі включити в сюжет фільму деякі легенди.

Одна з них ось така: " Ісус несе оту поперечку хреста до якої буде прибитий. Поруч Нього ідуть жінки, між ними Його Мати - Марія. Виснажений немилосердним  бичуванням, паде під тягарем поперечки".

Згідно із легендою ( а може це не цілком легенда) Його Мати схиляється над Ним і каже: "Сину, треба йти далі".

Вона Мати,  вона відчуває вповні біль материнського серця, але вона свідома, що якщо Її Сина не розіпнуть людський рід загине, ніколи не увійде до Царства Божого.

Шановні і дорогі матері, подумайте над тим.

Не хочемо вам завдавати надмірного болю, але ваші сини це надія нашого народу -  бути собою,  мати свою справді незалежну державу.

+ Любомир, Архиєпископ-емерит УГКЦ