35 років тому, 18 травня, у Брюховицькому лісі неподалік Львова, знайшли мертвим відомого українського композитора, автора відомих пісень "Червона рута", "Водограй", "Я піду в далекі гори", Володимира Івасюка. Тіло 30-річного чоловіка висіло на мотузці. Під деревом валялася його порожня сумка (з неї зникли музичні партитури). На руці покійного залишилися годинник, у кишені лежали дрібні гроші.

До цих пір залишається таємницею обставини смерті композитора. Причини смерті називають різні – самогубство через кохання, замовне вбивство агентами КДБ, творча криза.

24 квітня 1979 року Володимир пішов уранці на заняття в консерваторію. Близько 13.00 повернувся додому, взяв з собою ноти й пішов, сказавши, що буде через годину. Але не повернувся. 26 квітня батьки заявили про його зникнення в міліцію.

Володимира знайшли тільки 18 травня 1979 року, але не міліція, а випадковий солдат, що, наткнувся в лісі на напіввисячий-напівстоячий труп людини. Пошуки велися з 27 квітня до 11 травня. За словами очевидців, зняте з петлі тіло, не мало ознак розкладання й розбухання. Судмедексперти стверджували, що у трупа язик висунутим не був. Як і не було й виділень, що свідчить про самогубство. Слід від петлі був свіжий.

Дружина поета Ростислава Братуня Неоніла, які були близькими друзями Володимира, в одному з інтерв'ю розповіла, як відбувалося впізнання. У морг вона пішла разом з матір'ю композитора. Приміщення було погано освітлене. Софії Іванівні, що глянула на тіло, стало недобре. Сина вона впізнала лише за шрамом після видалення апендициту й родимці на спині. Впізнати його було практично неможливо: обличчя знівечене, без очей, поламані пальці й все тіло в синцях. Але, незважаючи на це, слідчі завзято відпрацьовували версію про "самогубство", відкидаючи в сторону всі інші. Слідство висунуло версію, що Володимир ще не набув душевної рівноваги після лікування у Львівській обласній психіатричній лікарні й покінчив життя самогубством.

Відповідний удар нанесла партійна преса: "Івасюк був психічно хворий. В останні роки він переживав депресію й творчу кризу". Радянська преса оприлюднила документ, відповідно до якого, "Івасюк, як душевно хворий, перебував під наглядом кафедри психіатрії Львівського медінституту". Уже після розвалу Радянського Союзу з'ясувалося, що цей документ сфабрикували кадебісти.

Друзі і близькі композитора вважають, що близька подруга Тетяна Жукова причетна до його загибелі. Одразу після його смерті вона виїхала зі Львова і тепер живе у Харкові. Уникає публічності. І хоча всі родичі переконують, що Володимир ніколи не говорив про самогубство, Тетяна свідчить про зворотне. У фільмі "Володимир Івасюк. Ідеальне вбивство ", на запитання "Чи коли-небудь він говорив вам про самогубство", Тетяна відповіла: "Казав". Це сталося в той момент, коли ми з ним в черговий раз серйозно посварилися і розійшлися" . За словами Жукової, вона прийшла до нього в психіатричну клініку і побачила там іншу людину.

- Ми якось подивилися з ним кіно, де акт самогубства був публічною акцією. І коли ми вийшли з ним обговорювати цей фільм, він сказав: "Я не розумію тих людей, які демонструють відхід з життя таким чином, щоб це викликало такий резонанс, публічність. Якщо людина вирішила піти з життя, то повинна зробити це так, щоб потім її не знайшли" – згадує Тетяна Жукова.

Незважаючи на величезну популярність композитора в народі, компартійна влада у Львові намагалася всіляко перешкоджати його похованню на Личаківському цвинтарі (один партійний керівник прямо в обкомі заявив: "Викиньте Івасюка на задвірки!". Але, після тривалих переговорів з родичами міськком партії все-таки дав дозвіл поховати видатного композитора на Личаківському кладовищі. Його другу, поету Ростиславу Братуню наполегливо порекомендували не ходити на похорон. Ростислав Андрійович не міг виконати цю вказівку, і наступного дня виголосив промову над могилою друга. Цього було досить, щоб його зняли з посади голови правління Львівської організації спілки письменників.

На похорон Володимира Івасюка, 22 травня 1979 року на Личаківське кладовище прийшли більше десяти тисяч чоловік. Труну несли на руках до самого цвинтаря. Похорони композитора перетворилися на справжню демонстрацію. На могилі були гори квітів і вінків, які міліція викинула в цей же день, а наступного - люди принесли їх іще більше. І так тривало протягом місяця. Про цю подію писали вірші й декламували на могилі Івасюка, а також розклеювали на будинках і деревах. Зміст всіх їх полягав у наступному: "Усіх нас не перевішаєте! Усіх не переб'єте!"

Мама Володимира, Софія Іванівна, звернулася до першого секретаря Львівського обкому Компартії України із проханням дозволити встановити пам'ятник на могилі сина. Але він розгнівався й вигнав її з кабінету. Незабаром хтось розтоптав і підпалив могилу композитора. Акти вандалізму ще неодноразово повторювалися.

Архівів цієї справи, що зберігаються в Москві, дотепер не відкривають ані широкій громадськості, ані навіть родичам, посилаючись на гриф "таємно", можливо, тому, що ще живе багато учасників тих драматичних подій. 26 січня 2009 року Генеральна прокуратура України поновила давно закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка

Ельдар Сарахман

\