Кобзарство – унікальне явище української культури, історично збережене в Україні до сьогодення. Проводячи фестивалі української епічної традиції, ми сприяємо її продовженню, а також відроджуємо народні музичні інструменти. Фестиваль розрахований на якнайширші кола глядачів, незалежно від віку та виду діяльності.

Мета фестивалю

Сприяння подальшому відродженню та популяризації традиційного кобзарського мистецтва, залучення молоді до справи.

Привернення уваги громадськості до національних традицій, культурно-історичних надбань українського народу.

Організація змістовного й пізнавального відпочинку для сім’ї та молоді.

Глядачі та учасники фестивалю цього року матимуть змогу:

Фестиваль буде цікавим кожному, незалежно від віку та виду діяльності, адже нестиме у собі інформацію з глибини віків про одну з унікальних самобутніх ланок національної культури.

Кобзарство – це сувора традиція, звичай та незвичайна історія про співців українського народу.

Щороку протягом століть кобзарські цехові братства розпочинали свої мандрівки Україною на Трійцю, а завершували на Покрову

В українській культурі з давніх-давен природньо співіснували кобзарство (духовно-мистецька традиція з особливим світоглядом і стилем життя) і бандурництво (світське музикування, поширене серед інтелігенції та селян). У XVII-XVIII ст. мало не в кожній українській хаті була кобза чи бандура. Грали на традиційних інструментах козаки й представники української еліти. 1775 року Запорозьку Січ було ліквідовано, і все менше козаків та старшин грали на кобзах, але продовжувала існувати кобзарська духовна традиція – незрячі співці нагадували про козацькі вольності.

Надзвичайно високим був моральний авторитет цих мандрівних філософів-митців. Кобзарем міг стати далеко не кожен. Хлопці обирали собі вчителя і від нього протягом 3-4 років навчалися грати й співати, опановували цехові звичаї. Отримавши “визвілку” (склавши своєрідний іспит), молоді кобзарі вступали до братства.

Кожне братство гуртувалося довкола однієї з церков повіту і мало свою цехову корогву. Кобзарі мали свою таємну – "лебійську" – мову, таємні пісні, танець і власне бойове мистецтво…