Як любити просто край, де тебе мати породила , як за цим краєм ностальгувати, коли ти від нього далеко, згадуючи своїх рідних і близьких людей, маючи в уяві стежки, якими бігав з друзями, якщо була річка, де ви любили плавати, то і річку, вигони, де бігали , граючи в футбол чи просто бігаючи, пасучи корову, якщо це було в селі, в лісі, разом збираючи гриби, якщо це була грибна пора.

Як його любити? Чи не любити? Це те саме, що або жити або просто бути в цьому світі лише прибульцем з іншої планети.

Раз таких серед нас немає, значить всі ми в якійсь мірі , якщо ми не хворі, то переймалися питанням як ми любимо чи нестерпно ненавидимо місце , де ми себе впізнали серед інших.

Так, це місце нашого прозріння, впізнавання природи навколо себе, сприйняття інших людей-друзів і недругів, можливо-ворогів, яких в дитинстві ще не могли так називати, хіба що як суперників в чомусь .

Не буває в житті лише приємних спогадів, бо немає ні в кого гладенької дороги, у кожного доля своя і проживає кожен її як кому поталанить.

Багато значать в житті зустрічі з гарними людьми, можливо, це могли бути і родичі. Бути батьками-це також талант. Батьків не обирають, кому в цьому повезло, той і кращі має спогади.

І хоче повертатися той в свій рідний край частіше, кому є до кого повертатись. У кого є рідні душі і хто є також для когось рідною душею. Стати таким також має бути талант життєвий.

Справа в іншому- чи любимо ми свою країну, як того потребує вона, наша Україна. Чи все ми, живучи тимчасово свій відрізок часу у вимірі просторовому, земному, чи все , що від нас залежало, зробили, аби наша країна стала для нас і наших земляків кращою?

Щоб покоління людей, які за нами прийдуть, були нам вдячні, що ми не спопелили під собою землю, що вона залишиться родючою , ще багато поколінь прогодує, зігріє, напоїть не отрутою, а цілющою джерельною водою.

Хто може цим похвалитися? Чи не живе він тільки сьогоднішнім днем? Чи не є він лише споживач? А чи думає, як після нього ця земля існуватиме, що людям дарувати буде-квіти на лугах , чисті ріки , моря, чи гори сміття, які скоро вкриють всю родючу українську землю?

До цього йде. Цивілізація і прогрес робить добрі справи і зразу їх руйнує. Засилля автомобілів і в той же час не поспішає ніхто пересідати на велосипеди. А від кого залежить припинити загазованість міст, цей сморід і смог ті пересідають у вертольоти.

Отак ми любимо свою країну . Якщо ми попадаємо у владні кабінети - ми не думаємо, які закони потрібні країні, аби її підтримати, прибрати охайно, і для мешканців цієї країни, які нас обрали , щоб ми їх проблемами переймалися, покращували їх перебування тимчасове, на даній площі планети, ні.

Ми передусім для себе розуміємо які ми тимчасові не тільки на планеті, але саме зараз саме в цих кабінетах і ми творимо для себе рай , адже прекрасно розуміємо-окрім себе самих для нас рай ніхто не побудує.

Хоча би трішки пожити в раю, хто про це не мріяв? Навіть якщо для цього перетворити існування інших в пекло. Всі ліси для себе , під себе, для своїх розкішних вілл, і ніякий смог нам не страшний, і ніхто нас тут не дістане, ніякі Майдани. Хто там кличе на Майдан виходити, хто посмів наш налагоджений рай потурбувати?

Живемо сьогодні, а що про нас прийдешні покоління згадають? А вони будуть, ті прийдешні?

Від нас з тобою залежить, чи вони будуть, від простого люду, бо тим, що попали наверх з нашої вини скоріше, а не за допомогою, на це просто начхати, бо для них сьогодні є рай.

Давай же їх не тільки з раю виметемо, але й з Олімпу скинемо. Нам тоді Україна подякує, бо там засіли її вороги закляті, які цураються її мови, її народу, оскверняють її історію і її героїв.