Як ставитися до авторитарних режимів, що не терплять протестів, фальсифікують вибори, б'ють і заарештовують лідерів опозиції? З такою дилемою зіткнувся Європейський Союз після перемоги Олександра Лукашенка на президентських виборах у Бєларусі, дуже далекій від елементарних критеріїв прозорості й чесності та заплямованій репресіями, пише Le Monde.

ЄС, який у 1990-х ігнорував Бєларусь, під тиском польської дипломатії зробив спробу діалогу з Мінськом. Одним із стимулів для цього стала відмова Лукашенка визнати незалежність Абхазії і Південної Осетії. Небажання Лукашенка рівнятися на Москву і його погані взаємини з Путіним обіцяли простір для маневру, зазначає видання. Отже, європейські санкції, що обмежують пересування бєларуського керівництва, було заморожено, вироблено план зближення з Брюсселем, який ставив розумні цілі у відносинах з країною, "котра є не залізною диктатурою на зразок Туркменістану чи Північної Кореї, а жорстокою, бюрократичною і параноїдальною автократією, де закони слугують тому, хто їх пише", зазначає газета.

Недільне побиття опозиціонерів, на думку видання, показало справжню сутність режиму, що прагне "ні перед ким не звітувати" і брати що дають, аби компенсувати відставання своєї "неосовєтської економіки": з Китаєм домовлятися про товарообмін, з Росією - про купівлю нафти і газу, з ЄС - про кредити. "Чи має Євросоюз і далі грати в цю гру? Не факт. Лукашенко, схоже, знову віддаляється від Європи в напрямку Сходу і великого російського брата, - констатує видання, стверджуючи: - Допомога ЄС тепер як ніколи повинна залежати від долі опозиціонерів".