У судженнях Путіна про "негаразди Європи" прозирає "інтонація доброго, але далекого дядечка", пишуть західні ЗМІ. Ні, Путін хотів би стати партнером Заходу, стверджує політолог Дмитро Тренін, це Вашингтон "забув про Росію". Справжні проблеми у Путіна почнуться після виборів, пророкують експерти, аналізуючи причини протестів і джерела соціальної небезпеки.

Якщо Путін справді прагне до зближення з рештою Європи, то він обрав для цього дивний спосіб, сказано в редакційній статті The New York Times, опублікованій на сайті The International Herald Tribune.

На думку видання, у цій публікації Путін зображує "іншу Європу" як тяжкохвору економіку, негаразди якої неминуче б'ють по інтересах Росії. "Нам далеко не байдуже, як розвиваються справи в об'єднаній Європі", - написав Путін. Газета визнала, що в цій фразі відчувається "інтонація доброго, але такого, що живе десь далеко, дядечка".

Правда, "нинішні європейські лідери, як і їхні попередники, не поспішають обійматися з російським ведмедем", зазначає видання. "Росія може виявитися нав'язливим кавалером, судячи із застережень Путіна щодо енергетичної політики ЄС". Зі свого боку, верховний комісар із зовнішньої політики ЄС Кетрін Ештон недавно дала зрозуміти: якщо хто і потребує допомоги, то це Росія, але аж ніяк не Європа.

Путін хоче стати партнером Америки, але Вашингтон не дослухається, - так редакція Foreign Policy анонсує статтю Дмитра Треніна, директора Carnegie Moscow Center, що аналізує погляди Путіна на політику в сфері національної безпеки.

Автор статті впевнений, що в нинішній Росії антиамериканізм виконує внутрішньополітичні функції. Але річ у тім, зазначає Тренін, що кожен президент Росії на початку терміну намагався укласти альянс зі США і отримував відмову. У 1992 році Єльцин прагнув до офіційного альянсу з Вашингтоном, але Джордж Буш-старший заявив йому, що після закінчення холодної війни відпала потреба у нових альянсах. Путін в 2000 році домагався прийому Росії в НАТО - як пише Тренін, "не для того щоб розкласти блок зсередини, як тут-таки запідозрили багато хто, але заради зміцнення відносин зі США, чиє панування Путін тоді був готовий мовчазно визнати". Але від середини 2002 року Білий дім Буша-молодшого зациклився на Іраку і забув про Росію. Президент Медведєв позитивно відгукнувся на "перезавантаження", проте домовитися не вдалося навіть про принципи співпраці в сфері ЄвроПРО.

"Правда, кожна спроба Росії налагодити співпрацю зі США була по-своєму незграбною", - зауважує Тренін. Але головна біда в тому, що Вашингтон взагалі не цікавився стратегічною співпрацею з Москвою. Неясно, наскільки слушні уявлення про нестримний і перманентний занепад Росії як держави. Вражає інше - Вашингтон вважає, що може обійтися без стратегічної концепції відносин з Росією, нарікає Тренін.

Німецьке видання Frankfurter Rundschau публікує інтерв'ю з експертом по Росії з фонду "Наука і політика" Гансом-Хеннінгом Шредером з приводу майбутніх виборів.

На думку Шредера, результат виборів буде вирішено на користь Путіна вже в першому турі. Незважаючи на те, що вибори не можна буде вважати ні вільними, ні чесними, він визнає, що "по демонстраціям і манері висвітлення подій у ЗМІ видно, що існує певний півень свободи думок".

Справжні проблеми у Путіна почнуться після виборів, вважає співрозмовник видання. "Фігура справедливого царя вичерпала себе. З моменту економічної кризи розподіляється все менше благ, модернізацію обіцяють уже багато років, але нічого не відбувається. Ніхто вже не вірить у зміни. Ці настрої призвели до протестів", - каже Шредер.

Існують три джерела соціальної небезпеки. "80% населення Росії - бідні люди. Їм Путін обіцяє підвищення пенсій і розширення пільг. Питання в тому, чи зможе він це фінансувати. Крім того, є середній клас - люди з хорошою освітою і хорошими зв'язками. Якщо він нічого не зможе їм запропонувати, вони поїдуть. Ще є олігархи. Вони вже поїхали. У 2011 році чистий відтік капіталу з Росії досяг небувалих для всієї путінської епохи масштабів. Якщо ці гроші не повернуться до Росії, модернізація країни не вдасться", - прогнозує експерт.

Шредер вважає, що "Путін міг би спробувати щось запропонувати своїм опонентам, залучити їх у політичне життя, наприклад, по-новому розподіливши посади в уряді. Відмова від Медведєва в ролі прем'єра і призначення на цей пост якогось кваліфікованого діяча могла б стати сигналом. Проте якщо про склад нового уряду говорять ті кадри, якими Путін себе оточує, - мракобіси з правого спектра, - то це нехороший сигнал".

Причини пробудження громадянської активності росіян намагається зрозуміти журналістка Le Huffington Post Галя Акерман. Зрозуміло, масові фальсифікації на парламентських виборах 4 грудня зіграли важливу роль, але коріння цього руху - в подіях осені минулого року, коли Путін і Медведєв заявили ще до виборів, що наступним президентом буде Путін, а Медведєв отримає пост прем'єра. Цинізм цієї заяви обурив росіян, вони відчули себе приниженими: Путін мовби показав їм, що не надає жодної ваги їхнім голосам.

Але ще раніше деякі події стали іскрою, яка підпалила бочку пороху, продовжує Акерман. У 2010 році незалежні експерти опублікували доповідь про підсумки 10 років правління Путіна, яка розповіла про дедалі сильнішу корупцію та величезний розрив між багатими і бідними. У березні 2011 року опубліковано ще одну доповідь - про корумпованість путінського оточення. Ці доповіді показали, що гасло "Єдина Росія" - партія шахраїв і злодіїв" аж ніяк невипадкове. Частину інтелігенції мобілізував другий процес над Ходорковським, вважає Акерман. Отже, до моменту початку акцій протесту громадська думка була вже досить розігріта, йдеться в статті.

Журналістка нагадує хроніку антипутінського руху та повідомляє, що чергова маніфестація запланована на 5 березня, на наступний день після президентських виборів, "які, на думку опозиції, вже заздалегідь сфальсифіковано, адже незалежні кандидати не мали можливості в них брати участь".

"Але я побоююся, як би не загострилася ситуація після того, як Путін стане президентом. За малої кількості незалежних ЗМІ та недавнього тиску на єдине вільне радіо "Эхо Москвы", на телеканал "Дождь" і на незалежну "Новую газету" Путін матиме вільне поле для посилення лінії на припинення будь-яких спроб протесту", - резюмує Галя Акерман.