Англомовна преса продовжує висвітлювати вуличне безладдя і мародерство в британських містах. Головні питання, якими переймаються газети, цілком очевидні: "У чому причини заворушень?" і "Що тепер робити?".

"Тиждень принижень для Лондона" - так характеризує ситуацію Financial Times у заголовку редакційної статті. За останні чотири дні держава втратила контроль над вулицями Англії, стверджує газета.

Видання вітає рішення Кемерона збільшити контингент поліції в Лондоні і суворіше поводитися з погромниками. Пізніше, коли заворушення буде придушено, політикам слід розібратися, чому бунт у Північному Лондоні не вдалося погасити відразу. Проблема озлобленості і відчуження серед британських незаможних - питання животрепетне, але для тривалої перспективи. "Міністрам доведеться запитати себе, чи сумісне скорочення бюджету на 20% з підтриманням порядку на вулицях", - зазначає видання.

"Великобританія відчула на собі ефект урагану "Катріна" - вважає Independent. Уряд має вигляд безглуздий і безпорадний, геть як адміністрація Буша в 2005 році після повені в Новому Орлеані, йдеться в редакційній статті.

Але це також "ефект Катріни" для політиків як соціальної групи і для Великобританії загалом. Британські уряди, що змінювали один одного, не ремонтували "соціальних дамб, покликаних оберігати наше суспільство від агресії", пише видання, і в минулі вихідні дамби прорвало.

На погляд газети, бунти не мають політичного підґрунтя і не організовуються централізовано. Це не реакція на заходи жорсткої економії і не міжрасові сутички: серед погромників є люди усіх кольорів шкіри. Те, що сталося, слід трактувати як викид агресії з боку класу люмпенів, які перебувають в соціально-економічній ізоляції, вважає газета. Багато з цих безробітних неуків не зараховують себе до етнічних чи локальних громад. "Вони об'єдналися в паралельні співтовариства, яким властиві приголомшлива аморальність та імунітет до почуття сорому", - пише видання. Покоління політиків і чиновників занадто мало робили для інтеграції таких людей в нормальне суспільство, зазначає газета, підкреслюючи, що "бікфордів шнур цього вибухового пристрою тлів багато років, якщо не десятиліть".

"Міські заворушення: битва за вулиці" - назвала свою редакційну статтю The Guardian. Протягом трьох днів здатність суспільства передбачити чи контролювати насильство і злочини відставала від розвитку подій, зазначає газета. Заворушення 2011-го зробилися доленосним поєдинком порядку з хаосом. У цьому сенсі вибору немає: "напади, руйнування, злочини і царство страху слід зупинити", громадяни мають підтримати поліцію.

Газета вважає розумними рішення почекати з використанням військ і поки що не використовувати водомети і сльозогінний газ. Слід утриматися і від драконівських заходів типу комендантської години - все ж таки час мирний. Наймудріше - заходи стримування і терпіння. "Метод замикати натовп всередині поліцейського оточення раптово став здаватися не диспропорційним, а доречним", - пише газета.

Політичні противники Кемерона скористалися подіями, щоб атакувати прем'єр-міністра. Але варто пам'ятати: справжня битва за серця нації відбувається не в парламенті, а на вулицях, зазначає видання.

The Times публікує свого роду трилогію з редакційних статей. Перший матеріал називається "Посилення". "Щоб приборкати це потворне насильство, поліція повинна застосувати всі засоби, якими володіє", - рекомендує видання, нарікаючи, що в останні дні поліція втратила монополію на застосування сили, завдяки якій вона в змозі підтримувати порядок. "Здавалося, вона боялася власної моці".

Бунти - невідповідне слово: в британських містах панує відверте насильство. "Прості люди не заслуговують на таке поводження", - пише газета. Слід підтримати поліцію. "Ризик судових претензій - істотний тягар для поліцейських. Але більшість населення дала згоду на те, щоб поліція відновила свою монополію на застосування сили. І нехай поліцейські діють, не вагаючись", - закликає газета.

Друга редакційна стаття в The Times називається "Допомога ближньому". Ймовірно, з боку здається, що лондонці або займаються мародерством і підпалами, або пасивно чекають, поки влада наведе порядок. Але є й ті, хто поводиться інакше. "Мабуть, найвідоміший - і виразно найвищий - це історик Ден Сноу (зріст 6 футів 6 дюймів), який у Ноттінг-Хіллі затримав мародера", - пише видання. Члени турецької громади в Долстоні організували ополчення, щоб захистити свої будинки й офіси. А Бренда, літня мешканка Клепхема, підбирала товари з розгромленого магазину Debenhams і клала назад на полиці. Лондонці також добровільно вийшли на прибирання після розгрому. Волонтери з районів, де двірники дають раду самі, вирушили в інші куточки міста. Як багато разів довела історія, лондонці вміють втілити ганьбу і втрати в щось позитивне, підсумовує видання.

Третя публікація в The Times на цю тему називається "Жити нормальним життям". Пересічні люди повинні сприяти поверненню подій у нормальне річище, вважає газета. Не слід скасовувати заплановані заходи, не треба щулитися від страху, немов країна залежить від зграй погромників.

Видання радить не скасовувати традиційний Ноттінгхіллський карнавал, який проходить у серпні. Якщо Лондон не здатний забезпечити порядок на дводенному святі, вийде, що місто не заслуговує на звання "однієї зі світових столиць", а також не відповідає очікуванням самих городян. Через рік Лондон прийматиме Олімпіаду. "Тоді світ побачить справжнє обличчя Лондона", - обіцяє газета.

"Лондон палає" - назвала редакційну статтю Wall Street Journal. Газета не згодна з ідеєю, що причина заворушень - злидні чи секвестр бюджету. Британські бідняки мають доступ до щедрих соціальних пільг, і палії автомобілів мало схожі на людей, яких дратує скорочення годин роботи публічної бібліотеки.

На думку видання, дивно, що такі спалахи насильства трапляються рідко: у Британії миряться чи вважають неминучими купу дрібних злочинів, пояснюючи їх соціальними причинами, притому що їхні винуватці - не голодні люди і навіть не комуністи типу грецьких, а звичайні хулігани. "Поверхневий шар цивілізованості може бути до жаху тонким", - робить висновок видання.

"Що стоїть за британськими бунтами" - це питання виносить у заголовок редакційної статті Washington Post. Видання порівнює події в Британії з "арабською весною" і зазначає, що в позитивному сенсі жодної схожості немає. Лідери арабських демонстрацій пристрасно говорять про будівництво нової демократичної держави, а ідеологія британських заколотників зводиться до заяви деяких дівчат в інтерв'ю Бі-Бі-Сі: "Ми покажемо поліції і багатим, що можемо робити все, що нам на думку спаде".

І все ж загальні фактори такі: "високий рівень безробіття, образа на успішні вищі стани, в які, здається, годі вибитися, а також ненависть до поліції". У Британії та деяких арабських країнах певну роль відіграють і міжрасові та міжнаціональні тертя.

Як у Британії, так і на Близькому Сході бунти застали зненацька політиків, констатує видання. Але, як і слід було очікувати, британська влада реагувала інакше, ніж арабські режими. "У період економічних потрясінь жодна країна не захищена від заворушень. Але Великобританія демонструє, що демократія відповідає розсудливими діями поліції і здоровими політичними дебатами", - вважає Washington Post, арабські ж режими приречені, якщо не здатні на політичну гнучкість і повагу до прав людини.