У своїй статті, опублікованій у німецькій Die Welt, екс-прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко пише про чорнобильську катастрофу і байдужість влади.

"Ніхто з нас не знав точного моменту, коли 25 років тому в Чорнобилі сталася катастрофа. Тоді ми жили в системі, керівництво якої повністю приховувало від простих громадян інформацію про реальні факти і події, навіть якщо вони були аж такі важливі. Ми нічого не знали про радіацію, яка виникла в результаті аварії на АЕС і вітром була віднесена у бік Північної Європи".

Але сьогодні, продовжує Тимошенко, стають відомі ще більш гротескові факти чорнобильської катастрофи: масштаби нещастя від початку були невідомі і генеральному секретареві ЦК КПРС Михайлу Горбачову. "Можливо, саме цей факт став останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння і яка призвела до того, що через 5 років стара система остаточно розвалилася, опинившись на смітнику історії. Як тільки тотальний самообман, на якому побудована система, стає очевидним, система відразу ж втрачає останні залишки своєї легітимності".

Порівнюючи аварію, що сталася 25 років тому на Чорнобильській АЕС, і аварію на японській "Фукусімі-1", Юлія Тимошенко пише про те, що йдеться насамперед не про безпеку ядерних об'єктів, а про "уроки, які слід здобути із зарозумілості і байдужості до людських страждань, а також неприйнятність приховування чесної інформації, яка виявляється доступною лише схибленій на збереженні стабільності еліті".

Жителі України досі пожинають плоди подібної позиції еліти, коли влада скорочує пільги для тих, хто пожертвував своїм здоров'ям, ліквідуючи наслідки жахливої ​​Чорнобильської катастрофи.

Екс-глава українського уряду пише у своїй статті про те, що радянські керівники звели презирство до фізичних страждань і моральних потреб своїх співгромадян у ранг філософського обґрунтування своєї влади. "Влада, яка впевнена, що ні перед ким ні за що відповідати не буде, автоматично стає байдужою". Чиновницьку байдужість Тимошенко вважає злочинною.

"Політв'язні, голодні діти, біженці-чорнобильці, які залишилися без даху над головою, або опромінені ліквідатори, що потребують допомоги, - не поважати їхніх потреб значить вкрасти у них останню іскру надії, засудивши їх до поневірянь у лабіринтах безпорадності. Представники влади, які відмовляють у такій загальнолюдській солідарності, відкидають свою власну людяність".