На першому етапі база міститиме інформацію про два мільйони жителів України, народжених у період 1650–1920 років

В Україні готується до запуску сайт, де буде розміщена найбільша база генеалогічних даних країни. Як обіцяє керівник проекту та співзасновник компанії Runsite Ігор Гошовський, вже у травні українці зможуть досліджувати власні родоводи. На початковому етапі онлайн-база складатиметься з інформації про два мільйони жителів України, народжених у період 1650–1920 років.

«Ракурс» поспілкувався з Ігорем Гошовським про роботу над проектом та перспективи його розвитку.

— З чого все починалося і коли переросло в ідею створення бази?

— Все починалося з дослідження власного родоводу. Мені вдалося дослідити чотири гілки роду по 10–12 поколінь аж до початку XVIII століття. Загалом знаю імена та прізвища близько двох тисяч людей, що належали до мого роду.

Процес дослідження своєї генеалогії тривав близько 5–6 років. За цей час довелося багато поїздити по архівах. За освітою я історик, тож у мене склалося вкрай прикре враження щодо стану документів. Наприклад, метричні книги (паперові реєстри, в яких духівництво фіксувало дані про народження, шлюб, смерть. — Ред.) перебувають у жахливому стані. В архівах напівзотлілі книги лежать одна на одній стопками. Немає фінансування, щоб відновити, зберегти ці матеріали. В окремих випадках бувало, відкриваєш сторінку, а вона розсипається. Мені як історику було надзвичайно прикро.

В цей час з’являлося розуміння, що інформацію треба зберегти. По можливості оцифрувати, зробити фотокопії, якщо такі опції недоступні — просто переписати власноруч. Згодом ця ідея переросла в більш масштабну — створення бази генеалогічних даних українців.

— Окрім архівів, де ще шукали інформацію?

— Коли я досліджував своє родове дерево, то багато інформації отримав з інтернету. Мені сподобалося, як працюють на цій ниві поляки. У них є багато генеалогічних сайтів, де можна за гроші або безкоштовно дізнатися інформацію про своїх предків. Йдеться зокрема про терени західних областей України.

У цьому плані виникло розуміння того, що ми відстаємо від світових трендів, бо в нас на той час не було нічого, окрім інформації, яка не є масовою, масштабною. Якщо чесно, то мене надихнула польська робота з індексації даних.

— Як створювалася база даних українців?

— Спочатку я намагався робити індексацію по регіонах, де проживали мої предки, — це Рівненська, Хмельницька області. З часом з’являлися волонтери, які допомагали опрацьовувати інформацію. Зараз спостерігається ефект снігової лавини: щодня зголошуються нові волонтери, люди передають нам свої бази даних, ми все більше і більше набираємо темпи. Окрім цього, небайдужі допомагають нам фінансово через краундфандінг, для того, щоб ми змогли оплатити роботу спеціалістів. З цією метою ми запустили промосайт www.pra.in.ua. Також намагаємося залучити професіоналів, яким можна довірити більш складні документи.

— Розкажіть про терени, які охоплює дослідження.

— Територіально ми покриваємо всю Україну. Є регіони, де база значно більше наповнена, є — де менше. Наприклад, Рівненська, Волинська, Житомирська області, Галичина, Київщина, Полтавщина гарно представлені. Однак наразі, після оголошення про запуск проекту, чимало людей передають нам результати своїх досліджень, за що ми надзвичайно вдячні.

— На якому етапі проект нині?

— Ми працюємо над наповненням бази, а програмісти «допилюють» сайт, оскільки плануємо запустити не просто базу даних осіб, а ще багато різних сервісів із потужною навігацією, яка істотно допомагатиме під час пошуку.

Дослідники індексують інформацію з метричних книг, «воєводських вісників» (де місцеві адміністрації публікували списки мешканців), адресних та пам’ятних книг губерній та міст. Окремий напрям — індексація списків виборців до Сейму 1920–1930-х років. Наразі робота ведеться з документами по Волинському воєводству, але у перспективі — охопити інші регіони України, що входили на той час до складу Польщі. У базі даних також є інформація про українців, які брали участь у національно-визвольних змаганнях тощо.

Окрім цього, нещодавно одна людина на умовах анонімності передала проекту базу на приблизно 400 тис. осіб, що проживали у Донецькій та Луганській областях на зламі XIX–XX століть. Завдяки цій базі проект одразу виросте до 2,3 млн осіб.

— Як виглядатиме база? Яку інформацію можна буде отримати?

— Інформація по кожній людині міститиме 13 полів, серед яких: прізвище, ім’я, по батькові, рік народження та смерті, відомі роки життя, обов’язково інформація про територіальну прив’язку.

— Які джерела використовуєте для формування бази?

— Підходять абсолютно всі джерела, які дозволяють за наведеною схемою заповнити максимум полів про людину. Це можуть бути метричні книги, списки виборців до Сейму, адресні книги міст, пам’ятні книги губерній. Значна частина опрацьованих матеріалів складається з даних за період кінця XIX — початку XX століття, однак є непогана кількість і по XVIII століттю.

— А робота в архівах?

— Ми намагаємося привернути увагу до проблематики цього питання. Зараз кожен має право працювати в читальному залі, але це потребує дуже багато часу, значною мірою через неоцифрованість документів та надмірну бюрократизацію самого процесу. Зазвичай потрібні документи перебувають в архіві не того міста, в якому проживаєш, отже, людина витрачає час на дорогу, потім необхідно зробити замовлення на отримання документів, а далі — чекати у найкращому разі один-два дні, іноді й більше, поки отримаєш змогу працювати із замовленням. До того ж видається лише по 10 документів на день. Через це люди відмовляються від пошуків.

В ідеалі ці архівні документи мають бути оцифровані та викладені або онлайн у загальному доступі, або хоча б у локальну мережу архіву. Окрема складна тема — грошові побори в архівах. Часто установи опускаються до того, що вимагають по 20–50 грн за звичайний знімок сторінки метрики на власний смартфон. На мою думку, правові підстави таких внутрішніх розпоряджень сумнівні. Очевидно, що існує потреба в реформі, яка б змінила принцип роботи архівів, покращила їхню організацію та сприяла б онлайн-оприлюдненню тих документів, які найбільше цікавлять відвідувачів.

— Чи є такі документи, які ви опрацьовуєте лише власноруч?

— Нікому не даю списки вояків Австро-Угорського війська, які були народжені в Україні. Це Закарпаття, Буковина, Галичина. Ось, наприклад, на цьому фото зображений вояк польського легіону Австро-Угорського війська у волинському лісі в часи Першої світової війни. База по цих вояках наразі становить 12 тис. осіб, і ця робота триватиме ще декілька місяців.

— Інформацію щодо якої кількості людей налічуватиме база найближчим часом?

— До кінця 2017 року ми плануємо розширити базу даних до 3 млн осіб. До 2018 року хочемо вийти на 4 млн осіб. Планується впровадження такого сервісу, як «Родовід», який дозволить формувати своє родове дерево.