Ворожіння про те, що відбувається за товстими кремлівськими стінами, знову квітнуть пишним цвітом, пишуть ЗМІ. Медведєва вочевидь відсунуто на другий план, але чому Путін поводиться тихо в світлі надзвичайних акцій протесту? Що стоїть за заявами Кудріна і плейбоя-мільярдера Прохорова? У будь-якому разі Росія вже не та затуркана й апатична країна, якою вона була в момент приходу Путіна.

Опозиція ніяк не очікувала такої реакції Кремля на акції проти підтасовувань на виборах, вважає The Washington Post. Кремль проявляє лагідну, навіть поступливу толерантність: у Москві останніми днями не було ні арештів, ні випадків жорстокого поводження з боку поліцейських, ні очорнювальних висловлювань, пише журналіст Вілл Інгланд. У вівторок президент Медведєв закликав вжити реальних заходів задля усунення обмежень політичної діяльності.

Чому Путін поводиться тихо? Як трактувати міркування Кудріна про створення ліберальної опозиційної партії? Що стоїть за звільненням керівників журналу "Комерсант Власть"? Кореспондент згадує скандал з публікацією образливого для Путіна знімка, висловлюючи припущення, що негайні звільнення через це - застереження журналістам.

Тим часом уряд почав енергійну бліц-кампанію в сфері піару, продовжує автор. Сьогодні Путін відповідатиме на запитання телеглядачів, наступного тижня почне засідати Держдума нового скликання. "Опозиція вимагає повторних виборів, але влада чітко дає зрозуміти, що вважає питання закритим", - пише видання.

"Російська весна" почалася", - стверджує один із лідерів "Солідарності" Андрій Піонтковський в статті, опублікованій в The Wall Street Journal. Цього року дві події значно прискорили зниження довіри до режиму, вважає Піонтковський. Перша - домовленість з Медведєвим, яка підготувала ґрунт для висунення Путіна на третій президентський термін. Друга - сфальсифіковані парламентські вибори. Президентські вибори, навіть якщо офіційно переможе Путін, напевно стануть новим великим кроком до краху режиму, пророкує автор.

Тепер більшість росіян усвідомлює, що в нинішній російській юридичній та економічній системі відсутні базові елементи вільного ринку. На думку Піонтковського, всі спроби влади застосувати армію та поліцію в повному масштабі спричинять делегітимізацію режиму, як сталося в 1991 році.

Піонтковський стверджує, що недавно почув від "одного кремлівського ідеолога" таке: "Ми чудово розуміємо, що відбувається. Але з поїзда зістрибувати пізно. Нова влада буде нас переслідувати, заарештують нас. Тому для нас єдиний вихід - бігти далі, як хом'ячок у колесі".

На погляд автора, крайній засіб для режиму - гіпертрофувати зовнішню загрозу з боку НАТО, Заходу і США. "Але є одна загроза, до якої путінська клептократія ставиться дуже серйозно, - загроза для її багатомільярдних доларових рахунків, активів і нерухомості на Заході", - пише Піонтковський, нагадуючи про "чорний візовий список Магнітського".

Він визнає, що крах путінського режиму загрожує непередбачуваними наслідками, але не згоден, що збереження режиму - менше з двох зол. "Відставка Путіна - єдиний шанс врятувати Росію від гангрени системної корупції", - висновує Піонтковський.

Акції протесту в Москві не стануть поштовхом до "Російської весни", спростовує оглядач The Daily Beast Оуен Меттьюз. Демонстранти на вулицях найбільших міст Росії - лише один найтонший шар російського суспільства, це незрівнянно з популярністю "Братів-мусульман" у Єгипті.

Путін зіткнувся не з проблемою революції, а з проблемою "управління демократією", пише автор, стверджуючи, що кремлівські політтехнологи схалтурили - спочатку побоялися і загальмували процес створення "ручної" ліберальної партії на чолі з Прохоровим, потім незграбно працювали з масованими підтасовуваннями на виборах. Сурков справедливо зауважив, що в політичну систему слід запровадити роздратовані міські спільноти, йдеться в статті. "Прохоров, у своєму репертуарі, цього тижня з'явився - повідомив, що в березні буде змагатися з Путіним за президентський пост, і накликав на себе звинувачення, що з благословення Кремля він став "конем- заслоною" на виборах для лібералів", - пише Меттьюз.

Оглядач звертає увагу, що найважливіша фігура серед опозиціонерів - Олексій Навальний, який говорить про корупцію, а не про свободу преси, гоніння на мігрантів тощо. Ідеї ​​Навального викликають більш широкий відгук, ніж заклики всіх ліберальних політиків разом узятих, притому що "за політичними переконаннями Навальний - енергійний націоналіст, а не прозахідний ліберал", зауважує автор.

Суть в тому, що переважна більшість росіян не любить лібералів і демократів і не схвалює ідеї революції, стверджує Меттьюз. Суботній мітинг став важливою віхою для опозиції, але обурена Росія поки що не виходить на вулиці, як у 1991-му чи 1917-му. "І не вийде, поки (боронь Боже!) економічна криза не накладеться на кризу легітимності: ця фатальна суміш була рушієм усіх російських революцій", - вважає автор.

Зате освистування Путіна на поєдинку борців - поворотний момент, вважає Меттьюз. Справжня загроза режиму виходить не від мітингів міської інтелігенції, а від таких-от любителів бойових мистецтв, які напевно вважають, що Нємцов та інші ліберали - наймити ЦРУ. Якщо Путін не зможе переконати "мовчазну більшість", що здатний припинити зловживання власних чиновників, то його режим приречений, робить висновок оглядач.

Росія пробуджується від довгого сну, і, хоча її майбутнє залишається невизначеним, це вже не та затуркана, покірна і апатична країна, якою вона була з моменту приходу до влади Володимира Путіна, пише в Libération Бернар Гетта.

"Росіяни полюбили молодого м'язистого шпигуна, який пообіцяв їм прогнати злодіїв і повернути національну гідність, тому що єльцинські роки вселили їм відразу до Заходу і демократії, - оповідає Гетта. - Потім ілюзії розвіялися. Мафія нової влади прийшла на зміну злочинним угрупованням старої". У 2008 році, за словами автора, Путін зробив першу помилку: після довгих коливань обрав на роль наступника нікому не відомого і зобов'язаного йому своєю кар'єрою Дмитра Медведєва, занадто молодого і без підтримки, як вважав Путін, щоб затінити його.

Ще не вступивши в Кремль, Медведєв розкритикував політичне відставання Росії, накинувся на корупцію і виступив за зближення з Європою і США в ім'я єдності "європейської цивілізації". Всі ці обіцянки виявилися порожніми, пише Гетта, але ділові кола і новий середній клас дозволили собі помріяти про закінчення сваволі. Дмитро Медведєв став уособленням їхніх сподівань, своєрідною політичною альтернативою, такою вірогідною, що він сам почав мріяти про справжню долю - і тоді Путін вирішив покласти цьому край. Путін змусив сказати самого Медведєва, "вимушеного схилити коліно на знак відданості", що наступним президентом Росії буде Путін, і це, на думку Гетта, стало "другою помилкою лідера, осліпленого власною силою". "Цей маскарад викликав таке обурення, що популярність його і його партії значно впала напередодні парламентських виборів".

"За один тиждень російський краєвид змінився, - продовжує автор статті. - Страх тепер - надбання іншої сторони, а хвилювання такі, що володар третього статку в країні Михайло Прохоров, який публічно говорив про намір підтримати кандидатуру Дмитра Медведєва, вирішує сам брати участь у боротьбі за Кремль, заявляючи, що "не боїться". Володимир Путін ще не програв битви, але соціологічні агентства вже відмовляються публікувати рейтинги його популярності, мабуть, ті опустилися нижче нікуди. Михайло Горбачов сіяв насіння демократії не даремно", - резюмує Гетта.

Рейтинг Медведєва різко впав, його критикують як ліберали, так і партія влади, пише П'єр Авріль в газеті Le Figaro. Медведєв і далі з'являється на державних телеканалах, але на Болотній площі учасники маніфестації начебто проігнорували президента, сконцентрувавши свій гнів на Володимирові Путіну, який є справжньою силою в країні, констатує видання. Президент більше не поводиться як гарант Конституції, заявив депутат Геннадій Гудков, обраний від партії "Справедлива Росія", він поводиться "як лідер партії, яка сфабрикувала собі голоси". "Ще два тижні тому такий вислів був немислимим", - зазначає автор статті.

"Тепер у Медведєва всюди противники, - стверджує Ігор Бунін, директор Центру політтехнологій. - Ліберали дорікають йому за те, що він приєднався до клану старої неорадянської гвардії. Лідери силовиків, наприклад віце-прем'єр Ігор Сєчін, зробили з" ліберала "Мєдвєдєва свого основного противника, оскільки бачать у ньому головного винуватця нинішніх заворушень. Нарешті, Володимир Путін ніколи не пробачить йому, що він не протиставив вето рішенням про військову інтервенції західних країн у Лівії".

Переклад InoPressa