У Каневі є одна історична пам’ятка, яку не показують екскурсоводи – розбомблений залізничний міст через Дніпро. Звісно, це не Тарасова гора, не Успенська церква і навіть не могила Гайдара.

Залишки мосту добре видно, якщо їхати дамбою Канівської ГЕС на лівий берег у Ліпляве. Деякі прольоти збереглися цілком. Відразу за дамбою починається залізниця, біля колії якої вбили Гайдара. Така сама залізниця є з правого берегу. Однак колії недіючі. Чому? Бо немає мосту, який би їх з’єднав.

Я запитав знайому канів’янку, в чому причина?

- Під час війни міст розбомбили німці. У післявоєнний час радянський уряд вирішив його не відновлювати. Залишили як пам’ятник.

З плином часу місцеві звикли до видовища розбомбленого мосту й реагують на нього так, як кияни реагують на руїни Десятинної церкви. Мовляв, що тут дивного? Просто пам’ятка епохи Володимира Святого.

А я не знаходжу собі місця. Якщо з обох боків Дніпра залишилася залізниця, то чому не відновити міст і не з’єднати її? Можна буде їздити поїздом на Лівобережжя й Правобережжя, возити пасажирів і вантажі. Однак від благ цивілізації вирішили відмовитися заради сумнівного видовища.

Донедавна канівський міст не викликав у мене ніяких асоціацій. Але тепер вони з’явилися.

Останніх півмісяця я починаю день із перегляду цін на нафту. Крива стрімко падає донизу.  Російські урядовці в паніці – доходи бюджету скорочуються.

Якщо так піде й далі, то за кілька років десь біля мосту через Волгу можна буде побачити залишки підірваного нафтопроводу «Дружба». Раптом російський уряд теж вирішить перетворити його на пам’ятник? Чого б ні? Звісно, можна було торгувати нафтою і жити в мирі й ситості. Але Путіну це набридло. Він вибрав війну на Донбасі. За пару десятиліть прийдешні покоління росіян звикнуть до вигляду підірваних труб. Нічого особливого, просто пам’ятка епохи Володимира Ху@ла.

Юрій Стригун