Британські газети коментують прикметні аспекти Паралімпіади в Лондоні.

"Високотехнологічна Паралімпіада: перегони в розпалі" - так названа ​​стаття в Independent. "Інженери, для яких більш звична робота над бойовими літаками і болідами "Формули-1", забезпечують спортсменам-інвалідам виграшну перевагу", - пише оглядач Саймон Асборн.

Власне на Олімпіадах в цілому роль сучасних технологій велика як ніколи, зазначає видання. Нещодавно французи навіть звинуватили британців в тому, що їхні велосипеди забезпечені якимись "секретними колесами".

"Але саме на Паралімпіадах наука і техніка здатні насправді дати крила мріям спортсменів", - пише автор. Мабуть, найзнаменитіший приклад - пристосування, за допомогою яких бігає Оскар Пісторіус.

"Правда, деякі країни заявляють: дорожнеча пристроїв, які покликані зрівняти шанси спортсменів, може створювати несправедливі переваги. В Камбоджі найбільший відсоток людей з ампутованими кінцівками, але з грошима туго. На Паралімпіаду в Лондон ця країна надіслала лише одну людину", - йдеться в статті.

І все ж Паралімпійські ігри - арена, де демонструються надлюдські сили і мужність, пише автор. Він нагадує, що прообразом таких змагань у Британії були ігри для спинальних хворих у 1948 році. Тодішні інвалідні коляски були в 10 разів важчі за сучасні.

Видання описує деякі новинки техніки, використовувані паралімпійцями.

1. Протези для бігу, що складаються з більш ніж 80 шарів вуглецевого волокна. Південноафриканець Пісторіус користується протезами Flex-Foot Cheetah - це перша модель, яка "запасає" енергію на манер пружини.

2. "Біонічний скафандр", завдяки якому паралізована лижниця Джейн Сомербі, чемпіонка Олімпіади у Ванкувері, знову навчилася ходити, а бігунка Клер Ломас змогла подолати дистанцію лондонського марафону.

3. Легкі і точно вивірені пандуси для гри в кулі - одного з паралімпійських видів спорту, - якими користується британська збірна. На думку автора, вони забезпечують максимальну влучність.

4. Інвалідні візки для британських гонщиків випробовують в аеродинамічній трубі.

"Паралімпіада розпочалася з "Великого вибуху" - сповіщає в заголовку The Times. Церемонія відкриття була гімном на славу науки, вважає оглядач Саймон Барнс.

Автор радить читачам не називати паралімпійців "мужніми", а просто захоплюватися, здобувати для себе уроки і заздрити. Власне, слово "мужній" взагалі краще забути: на Паралімпіаді мужність - лише "базова умова участі", все одно що високий зріст для баскетболіста або велика маса тіла - для борця сумо.

"Справа фізично здорових людей - зробити так, щоб мужність була не аж такою важливою необхідністю, полегшити життя в нашому непривітному, важкому, легковажному світі", - радить оглядач.

Паралімпіади можна назвати "політкоректністю на межі божевілля", - зауважує автор. Якщо Олімпіада славить людей з досконалими тілами, то Паралімпіада - гімн людям з недосконалими тілами, які намагаються як можуть. "Але спорт - це, врешті-решт, не прагнення до досконалості, а природжена тяга людини до змагання", - пише автор.

На Паралімпійських іграх спортсменів ділять на численні категорії відповідно до їхніх фізичним можливостям. Але, на погляд автора, це ненабагато відрізняється від розподілу на вагові або вікові категорії в спорті загалом, а також від системи гандикап у гольфі і поло.

"Якщо Паралімпіада - і справді політкоректність на межі божевілля, то я щодня дякую за це Богу", - пише автор. Ще 50 років тому змагання інвалідів сприймалися британцями як неприємне видовище: "а нині, якщо присутність інвалідів нам неприємна, вихованість все ж змушує нас цього засоромитися".

Автор підкреслює: саме завдяки політкоректності його син Едді, який народився з синдромом Дауна, живе активним і радісним життям - суспільство приймає його, бачить у ньому людину.

Переклад InoPressa