Медведєв завжди чемно вислуховував рекомендації Заходу, але за його президентства мало що робилося: реформам був поставлений заслін, бо вони могли послабити еліту. Тепер же, з поверненням Путіна, владні еліти хочуть повернути "докризові роки, що минули під знаком триптиха - вертикаль влади, суверенна демократія, націоналізація - і обсипані дощем нафтодоларів", вважають експерти.

Спеціаліст з Росії, головний редактор Eurasia Intelligence Report і науковий співробітник французького Інституту міжнародних і стратегічних досліджень (IRIS) Арно Дюб'єн пише в Le Monde, що політичний розрахунок Путіна, котрий обрав наступником Медведєва, полягав у тому, щоб, об'єднавши погляди на Росію, які доповнюють один одного, набрати максимальну кількість прихильників серед виборців та іноземних партнерів. На думку Дюб'єна, Путін недооцінював несумісність спадщини 2000-2008 років і проектів глибоких реформ. "Всупереч твердженням тих, хто завжди вважав Дмитра Медведєва підставною особою, наміри російського президента були сприйняті оточенням Путіна серйозно. Роздержавлення економіки, про яке говорив Медведєв, ставило під загрозу ренту ключових діячів путінської олігархії, як-от віце-прем'єр Ігор Сєчін (могильник "ЮКОСу" ) або власник державного холдингу "Ростехнології" Сергій Чемезов. Деякі здійснені Медведєвим призначення і заклики до вільних виборів були сприйняті "Єдиною Росією" і оточенням Путіна як провокації. Розкололи тандем і питання зовнішньої політики", - стверджує експерт.

Повернення Путіна в Кремль не було чимось само собою зрозумілим, вважає Дюб'єн. Першим чинником стали дуже погані результати "ЄР" на березневих регіональних виборах, другим - політичний наступ Медведєва і його прихильників, за допомогою якого Кремль направляв Білому дому сигнал про необхідність переглянути пакт 2008 року. Відповідь клану Путіна не змусив на себе довго чекати, зауважується в статті, і відмова Медведєва говорити про участь у виборах "на дивній прес-конференції 18 травня в Сколкові" ознаменувала поворотний момент.

"Повернення Путіна в Кремль віддзеркалює справжнє співвідношення сил у російських правлячих колах, глибоко консервативних і налаштованих проти реформ, які найчастіше асоціюються з безладом. Владні еліти прагнуть до повернення золотого століття путінізму, цих докризових років, що минули під знаком триптиха - вертикаль влади, суверенна демократія, націоналізація - і обсипаних дощем нафтодоларів", - підкреслює Дюб'єн.

Проте підсумки правління Медведєва нехай невеликі, але помітні, і найзначніша його спадщина - глибоке оновлення регіональних еліт і реформа МВС, що не зводиться до простої заміни назви, пише експерт. Він також повернув до центру громадського обговорення ключові для майбутнього Росії питання - про корупцію і про модернізацію, він певною мірою відновив у Москві плюралізм, давши лібералам, демократам і представникам міського середнього класу надію на нормальний - тобто європейський - розвиток країни. "Тим сильніше розчарування для цих верств суспільства, без яких відновлення Росії неможливе, але які все більше тяжіють до еміграції", - йдеться в публікації.

Експерт резюмує: "Двадцять років після розвалу Радянського Союзу Москва знову дивиться радше в минуле, ніж у майбутнє. Дмитра Медведєва, як і багатьох інших російських реформаторів до нього, принесено у жертву. Є побоювання, що Росія дуже дорого заплатить за побачення з модернізацією, яке вкотре не відбулося".

"Ті німці й інші європейці, які сподівалися на демократизацію, нині дивляться у бік Росії з відчаєм, пише оглядачка The New York Times Джуді Демпсі. Вони заявляють, що Європі час змінити стратегію щодо Росії. Це зречення переконання, що сприяння модернізації російської економіки з часом заохотить демократизацію. За президентства Медведєва ця надія не виправдалася, пояснює автор. На практиці нова стратегія повинна базуватися на розумінні, що найкращий інструмент для просування європейських цінностей - "м'яка сила": торгівля, візовий режим.

Тим часом у відносинах з Росією Європа ставить вище зацікавленість у безперервних постачаннях нафти і газу, ніж свої європейські цінності. "Наші цінності - відстоювання прав людини і верховенства закону, боротьба з корупцією - це одночасно наші інтереси. Але у відносинах з Росією ми не застосовуємо "м'яку силу", - каже Бен Джуда, аналітик European Council on Foreign Relations (Лондон).

Медведєв завжди чемно вислуховував рекомендації Меркель та інших європейських лідерів про необхідність зміцнити верховенство закону, а також боротися з демографічною кризою, проблемами екології та інфраструктури в Росії. "Насправді в часи його президентства мало що робилося", - пише автор. "Реформам поставили заслін, інакше вони послабили б еліту", - говорить аналітик Микола Петров з Carnegie Moscow. До того ж Медведєв зобов'язаний своїм становищем Путіну, зауважує він.

І все ж президентство Медведєва хоча б обіцяло модернізацію і демократизацію, але "зрежисоване повернення колишнього офіцера КДБ" Путіна розвіяло всі надії, пише оглядач. Західні політики побоюються, що загостриться конфронтація з Росією через НАТО, а також через Бєларусь, Україну та Молдову. На саміті у Варшаві лідери ЄС на словах підтримали демократичні рухи в цих країнах, але не пообіцяли колись взяти їх до ЄС. Через кілька днів Путін оприлюднив свої плани створення Євразійського союзу.

Отже, Євросоюзу час наблизити ці країни до Європи, активніше просуваючи європейські цінності, а не чекати, поки Росія відновить вплив і зірве демократизацію, підсумовує автор. "На думку аналітиків, на даний момент це перспективніше, ніж чекати на зміни в Росії".

Коли буде писатися історія наступної російської революції, рішення Путіна повернутися в Кремль напевно ввійде в неї як відправна точка, стверджують журналісти Newsweek Оуен Метьюз і Анна Нємцова. До заяви Путіна, що він буде балотуватися, у Росії був мізерний шанс з часом перетворитися на дієву демократію, де влада змінюється шляхом голосування, вважають вони, але тепер вона котиться до "нафтодиктатури, де режим тримається на нафтових прибутках і репресіях".

Медведєв нічого не робив - тільки говорив, а корупція за його президентства, за даними російського Антикорупційного Комітету, зросла до третини ВВП (300 млрд доларів на рік), невдоволення злодіями-чиновниками і некомпетентним урядом тільки посилилося.

"Ймовірно, "Путін 2.0" буде навіть більш репресивним, ніж його перша версія", - пишуть автори. Путін правитиме Росією на манер Мубарака і Каддафі, передрікає лідер опозиції Борис Нємцов. Статтю, в якій Путін закликав створити Євразійський союз, автори розцінюють як "маніфест його третього і четвертого термінів".

Путіну найближчий авторитарний стиль правління, вказує головний редактор "Эха Москвы" Олексій Венедиктов. Але навіщо Путін взагалі витрачає сили на підтримку видимості демократії? Його хороші знайомі кажуть, що із сентиментальних причин. Путін був протеже "двох великих російських демократів", як їх називає журнал: Собчака і Єльцина, а також "залишається близьким другом сім'ї Єльцина", за відомостями авторів.

Путін не цінує справжньої користі демократії, підкреслюють журналісти, - той факт, що вона є клапаном для розрядки соціальної напруженості і механізмом зворотного зв'язку, що відображає реакцію на курс уряду. Реальна демократія, свобода преси і незалежні суди дозволять притягати до відповідальності корумпованих і некомпетентних чиновників, але "це підірве основи влади Путіна - вертикально інтегровану піраміду чиновників, які передають гроші вищим, а натомість користуються заступництвом", йдеться в статті.

"Але найбільш шокує те, скільки росіян, і серед них навіть розумних і освічених людей, вітає ідею повернення Путіна", - зауважують автори, пояснюючи це так: "Поглядаючи з Заходу, здається ніби ситуація в Росії могла би бути набагато кращою; дивлячись з Росії, через призму руїн імперії і тоталітаризму, здається, що справи могли б скластися набагато гірше, ніж тепер". "Якщо би ми дозволили народу вирішувати, кого він хоче в правителі, більшість обрала б Сталіна", - каже депутат-"єдинорос" Роберт Шлегель. "Ймовірно, Шлегель має рацію, хоч як це сумно", - визнають Метьюз і Нємцова.

"Повернення Путіна - це насамперед визнання того факту, що пострадянська Росія не змогла створити функціональних державних інститутів. Це також знак, що нерви не витримали: оточення Путіна запанікувало, зіткнувшись навіть із такою слабкою загрозою, як "ручні ліберали" Прохорова", - йдеться в статті.

Австрійська Die Presse присвячує матеріал відставці міністра фінансів РФ Олексія Кудріна. Наприкінці вересня президент Медведєв перед увімкненими телекамерами поставив на місце Кудріна, обійшовшись з ним як "з третьосортним провінційним політиком", зауважує журналіст. "При цьому йдеться про міністра в статусі віце-прем'єра, який, створивши Стабфонд, врятував країну від остаточного краху на тлі світової фінансово-економічної кризи, а також знизив іноземний борг Росії до прийнятних 11% ВВП. Останнім часом, правда, він постійно виступав із застереженнями з приводу того, що Росія знову починає жити не по кишені, адже президент Медведєв робить ставку на зростання військового бюджету".

На думку ректора Російської економічної школи Сергія Гурієва, "кадрова драма по-російськи" має структурний характер. Той факт, що Путін у 2012 році повернеться в Кремль, разом з відставкою Кудріна сигналізує, що давно назрілі зміни відкладаються на невизначений термін, а система швидше, ніж очікувалося, заходить у глухий кут. З відходом Кудріна зростає ризик дізнатися, що ситуація критична через брак бюджетних коштів, тоді, коли буде вже пізно.

Російські євреї сприймають повернення Путіна як ознаку стабільності і, отже, благо для єврейської громади, повідомляє The Jerusalem Post. "Путін не антисеміт і не налаштований антиізраїльськи", - заявив Євген Сатановський, глава Інституту Близького Сходу (Москва). Сьогодні російські політики "не ризикують займати антисемітські або так звані антисіоністські позиції. Будь-який об'єктивний спостерігач повинен визнати, що в цьому велика заслуга Путіна", - каже Берл Лазар, один з двох головних рабинів Росії, як пише видання. За його словами, Путін приділяє велику увагу потребам єврейської громади і ставиться до євреїв дуже шанобливо.

"Для російської демократії путінська ера не була доброчинною, але єврейське життя, як і раніше, буяє", - пише газета. Тисячі батьків посилають дітей в єврейські школи та літні табори, будуються нові синагоги і громадські центри.

"І все ж у багатьох лідерів єврейських громад зі старих часів збереглося занепокоєння. Вони відмовилися давати JTA офіційні інтерв'ю про небезпеку недбалого ставлення Путіна до демократії", - зауважує автор. "У суспільстві є певне невдоволення, але революцією і не пахне. Демократії немає, а життя триває", - сказав один з цих людей, побажавши залишитися анонімним.