За допомогою зонда Cassini учені відкривають нові таємниці Сатурна. Його кільця тремтять, як гітарні струни, а на краях одного з них найшлися дивні хмарочоси.

"Це тремтіння виникає з тієї ж причини, з якої гітарні струни мають свої моди коливань, якщо їх смикнеш", - пояснив Жозеф Спайтейл, автор чергового дослідження з Інституту космічних досліджень у США, передає Infox.ru.

Апарат Cassini, який шість років вивчав околиці Сатурна, надіслав на Землю нові фотосвідчення дивної структури його кілець. Кільце B - саме масивне скупчення часток водяного льоду навколо Сатурна - принесло астрономам найбільше сюрпризів.

По-перше, рівнодення, що наступило на планеті в серпні 2009 року, дозволило ясно розглянути тонкі вертикальні структури на зовнішньому краї кільця.

Косі промені Сонця освітили високі, схожі на хмарочоси, утворення й змусили їх відкинути тіні. Ці стовпи складаються з маленьких "місяців", які вишикувалися у високі стовпи. За довжиною тіні вдалося визначити висоту стовпів.

При товщині кільця всього в десять метрів висота гребінця виявилася приблизно два кілометри. Імовірно, у минулому ці структури переміщалися по краю кільця й у якийсь момент зупинилися в зоні притягання Мимаса - одного із численних супутників Сатурна.

Ще одну загадку вдалося розгадати, спостерігаючи за зміною радіуса самого кільця. Ще із часів прольотів космічних апаратів Voyager учені знали, що кільце B, строго кажучи, не має постійного радіуса. І вже тоді було зрозуміло, що неоднорідність його структури зв'язана не тільки з наявністю Мимаса - основного порушника спокою.

Нові дані, прислані Cassini, пролили світло на природу цих збурювань.

Ці коливання, що самопідтримуються, виникають у кільці на масштабах 30-100 метрів завдяки раніше дослідженому явищу, що одержало назву "в'язкої надстійкості". Воно виникає через те, що хаотичний рух окремих часток здатний народжувати й підтримувати своєю енергією хвилі стискання. Нові результати підтвердили припущення, що такі флуктуації можуть народжувати неоднорідності з характерними розмірами від метрів до кілометрів.

"Звичайно в'язкість (або опір руху) послабляє хвилі - так само, як загасає звук, що поширюється в повітрі", - пояснив Пітер Голдич, теоретик з Каліфорнійського технологічного інституту.

"Однак нові результати показують, що в найбільш щільних частинах кілець Сатурна тертя підсилює хвилі, що пояснює походження дивних щілин, уперше побачених Вояджером", - додав він.

Учені вважають, що подібного роду самозбудні коливання - явище дуже розповсюджене у Всесвіті. На їхню думку, такі ж хвилі повинні виникати в інших дископодібних гравітуючих системах, наприклад, у дисках спіральних галактик і протопланетних дисках навколо молодих зірок.

Відзначимо, що подібне тремтіння можна виявити й на околицях Сатурна. Супутник Енцелад при русі по орбіті тремтить і тане, обсипаючи бризками інший супутник - Олену.