Регіональні реформи Володимира Путіна перетворили Росію на уніфіковану, забюрократизовану й корумповану неоімперію. Про це в свіжому числі "Українського тижня" пише Віктор Шатров.

Як зазначає автор, якщо за Єльцина розподіл коштів між центральним та регіональними бюджетами був приблизно 50% на 50%, то із приходом до влади Путіна з’явилася пропорція 30% на 70% на користь федерального центру.

"Водночас на рівень автономій та областей перекинули фінансування такої витратної реформи, як монетизація пільг. Унаслідок цього диспропорції в розвитку регіонів РФ значно увиразнилися. Фактично за Путіна відродилась імперська система управління територіями держави. Сучасна Росія – це неоімперія, де суб’єкти Федерації перетворено на внутрішні колонії, які є лише ресурсними придатками метрополії", - пише він.

"Регіональні реформи Путіна призвели до перетворення Росії на надцентралізовану, забюрократизовану й корумповану неоімперію, яка опинилася між зовнішньою ізоляцією та соціальним вибухом", - додав оглядач.

Втім, певна лібералізація регіональної стратегії суттєво не змінює пригнобленого напівколоніального становища суб’єктів Федерації, зазначає він.

"Усі ці тенденції свідчать про глибоку внутрішньополітичну кризу в путінській Росії, не останньою чергою зумовлену нераціональною регіональною політикою, шкідливі наслідки якої частково почало визнавати кремлівське керівництво", - додає оглядач.

Зазначимо, що кожен новий рік протягом останнього десятиліття політична комунікація між Росією та Україною починається зі з'ясування стосунків. В експертному середовищі тактику Росії по залученню колишніх союзників в орбіту геоекономічних інтересів називають "газовою дипломатією". Для політичних угруповань, які обслуговують різні корпоративні інтереси, актуальний термін "газовий шантаж".

Симптоматично, що і британський політолог Джеймс Шерр, і відомий американський фахівець із стратегій Збігнєв Бжезінський дають схожі характеристики причин неефективності в управлінні державою вихідцями з пострадянських еліт.

На їхню думку, політику диктують вузькі кланово-корпоративні інтереси, яким за великим рахунком все одно, наскільки успішними будуть інші громадяни держави.

У "анамнезі" хвороби управлінської системи України та Росії спостерігається "повний букет" негативних структурних явищ. Це і компрадорство, і різні форми корупції, і тіньова транснаціональна злочинність.