"Ми дійшли згоди: що б не трапилося, вільну, суверенну та незалежну Україну буде захищено та відновлено. У нас буде "План Маршалла" для відновлення України", – сказав прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон на саміті Вишеградської четвірки 8 березня цього року.

"Надія українців на суверенітет має бути підкріплена реальним фундаментом – "Планом Маршалла" для України», – підтвердив прем'єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький 19 березня.

"Це відновлення має оплачувати держава-терорист. Ми не можемо чекати. У нас уже сьогодні десятки зруйнованих будинків, тисячі знищених об'єктів інфраструктури, сотні знищених шкіл та лікарень, мільйони бездомних людей. Нам необхідно відбудувати країну просто зараз", – підкреслив глава Офісу президента України Андрій Єрмак на конференції в Лугано 4 липня.

Тож як Захід бачить собі цей процес, на що розраховує українська влада та які ризики слід враховувати, розбирався Mind.

Уроки війни та миру

Європа вже проходила цей етап майже вісім десятиліть тому. Тоді здавалося, що Друга світова – це остання континентальна війна з застосуванням усіх можливих конвенціональних видів озброєнь. Згодом країни нібито навчилися не брязкати зброєю у суперечках за територію, ресурси чи історичну спадщину, віддаючи пріоритет принципам глобального ринку та дипломатії.

Але сталося абсолютно навпаки, бо на сході Європи десятиліттями визрівала диктатура з реваншистськими амбіціями, схильна до ядерного шантажу та фізичного знищення політичних опонентів.

Тож, досвід відновлення повоєнної економіки Європи шляхом запровадження системного інвестиційного підґрунтя, відомого як «План Маршалла», знадобився й сьогодні. З одною лише відмінністю: сьогодні країни-донори почали обговорювати економічну повістку не після перемоги, як 75 років тому, а одразу – тільки-но стрижень кремлівських реваншистських амбіцій обламався о спротив ЗСУ.  

Що передбачав "План Маршалла" в оригіналі?

США як головний західний бенефіціар перемоги над німецьким нацизмом, відновлюючи знівечену війною Європу, ставили за мету, по-перше, зупинити післявоєнну соціально-економічну депресію на континенті, а по-друге – не допустити поширення на захід кремлівського політичного впливу.

Інструментом було обрано запровадження в країнах Європи стимулів розвитку вільного ринку та системна денацифікація сфер освіти та культури у Німеччині, західна частина якої перебувала в зоні контролю США та Великої Британії.

Завдання було титанічної важкості. Внаслідок багатомісячних бомбардувань окремі міста нагадували українські Маріуполь чи Охтирку зараз, мільйони біженців перебували у тимчасових таборах, відчуваючи постійну нестачу продовольства та базового медичного догляду, транспортна інфраструктура була зруйнована, що не давало відновити роботу навіть збереженій індустрії.

Але американцям вдалося змінити обличчя західної Європи й поширити в цих країнах саморегульовану систему захисту демократії та гуманізму. А головне – політичні принципи, що унеможливлювали подальше застосування військових методів розв’язання конфліктів.

Це був новий «ленд-ліз», покликаний позбутися соціально-економічних наслідків війни та самих передумов її повторення на європейському континенті.

Натхненником цього плану став начальник штабу армії США генерал Джордж Маршалл – колишній радник президента Франкліна Рузвельта зі стратегії, призначений на початку 1947 року держсекретарем при президенті Гаррі Трумені. Офіційно план називався European Recovery Program, проте в історію вій увійшов саме під іменем свого ініціатора.

Презентація Плану відбулася на випускній церемонії у Гарвардському університеті 5 червня 1947-го. Команді з п'яти сотень штатних аналітиків знадобилося півроку, щоб розрахувати обсяги та алгоритми траншів фінансової та матеріальної допомоги, яка сягала $13,3 млрд.

У реальності з 3 квітня 1948 року до 30 червня 1951 року на реалізацію Плану США витратили понад $17 млрд. Сьогодні б ця сума виглядала десь у 36 разів більшою, виходячи з індексу паритету купівельної спроможності.

Вінстон Черчіль називав «План Маршалла» найбезкорисливішим актом в історії, який допоміг Європі відновити внутрішній ринок та загоїти рани обох світових воєн. Зрештою, вперше в історії європейцям вдалося вісім десятиліть поспіль прожити без воєн. Тоді як до середини ХХ ст. війну переживало практично кожне друге покоління жителів Європи.

За принципом Win-Win

Реалізація «Плану Маршалла» мала вагомі економічні мотиви й для самих Сполучених Штатів. Адже Європа впродовж двох століть була найбільшим економічним партнером Нового світу.

Попри те, що США володіли практично половиною світових золото-валютних резервів, без відновлення Європи був би неможливий довгостроковий економічний розвиток. Довоєнне торговельне сальдо США на дві третини формувалося у тандемі з європейськім ринком.

Ба, більше – післявоєнні злидні грали б на руку поширенню у Старому світі комуністичних настроїв, які у перші післявоєнні роки практично скрізь досягли безпрецедентного рівня, а в Італії та Греції зберігалися аж до 1980-х рр.

У разі ж успіху «План Маршалла» обрубав нитки, якими лівацька пропаганда маніпулювала суспільною думкою знедолених європейців, поширюючи тим самим сталінський вплив на європейські уряди. У довгостроковій перспективі всі ці цілі зводилися до одного: перемоги Заходу у Холодній війні, тож були чи не найдієвішим інструментом демократії у протистоянні з тоталітарним світом.

Як це працювало?

22 вересня 1947 року делегати з 16 країн підписали в паризькому Гран-Пале перелік найкритичніших потреб європейців на 1948 – 1951 рр. Велика Британія мала одержати 23% всього обсягу допомоги, Франція – 20%, приблизно по 10% від загального «пирога» одержали Італія та західна Німеччина. Ще 18 країн отримували пропорційну кількості населення стабілізаційну допомогу, зокрема, Японія.

За три роки реалізації Плану сукупний ВВП країн західної Європи зріс на 33%. Майже на половину порівняно з 1938 роком збільшилося промислове виробництво, обсяг сільськогосподарської продукції – на 11%, міжнародної торгівлі – на 40%.

Європа почала оговтуватися від жахіть війни. Але Маршалл досяг і другої мети – стратегічної переваги західної моделі ринку шляхом підвищення рівня життя та політичної стабільності, а, отже, запобіг поширенню ілюзій комунізму. Зрештою, сприяв повстанню ефективної військово-політичної структури – НАТО. З часом це стало ключовим чинником європейської інтеграції та соціально-економічною базою виникнення ЄС.

Як Молотов "урятував" Маршалла?

Як не дивно, успіх «Плану Маршалла» було забезпечено також відмовою від участі в ньому срср, якому суто з дипломатичних міркувань також запропонували приєднатися – як країні, що зазнала чи не найбільших гуманітарних та інфраструктурних втрат внаслідок війни.

У мемуарах генерала Дугласа Макартура, командувача військами США на Тихому океані, є згадка про те, що у Білому домі відкоркували 150-річне колекційне шампанське, коли міністр закордонних справ срср Молотов надіслав офіційну відмову.

Адже участь срср могла поставити хрест на економічних розрахунках Джорджа Маршалла, тим більше, що союз уже на той момент саботував виплати боргів за ленд-лізом – навіть коштом репарацій з Німеччини.

Нагадаємо, що сумарний обсяг військово-гуманітарних постачань срср за ленд-лізом упродовж 1942-1945 років становив майже $11 млрд. При цьому залишене в радянському союзі промислове устаткування на суму $2,6 млрд підлягало поверненню або компенсації.

З цієї суми США готові були списати одразу 50%, відтак її знизили до $800 млн з розстрочкою на 30 років. Але все одно до сьогодні США не отримали нічого, крім $48 млн у 1973 році.

Разом із союзом від участі в «Плані Маршалла» відмовилися комуністичні уряди центрально-східної Європи. І це стало фатальним для українських селян. Впродовж 1945-1947 рр. срср намагався організувати альтернативну продовольчу програму для окупованих країн. Це спричинило ще одну хвилю голоду, причому навіть там, де його майже не відчувалося в 1932-1933 рр.

"План Маршалла – 2": Україна

З перших тижнів російського вторгнення стало очевидним, що рф цілеспрямовано руйнує українські міста та інфраструктуру. Відновлення вимагатиме величезних ресурсів.

Оскільки саме «План Маршалла» став синонімом програм післявоєнної відбудови, вже на початку квітня 2022 року ця ідея обговорювалася в МВФ та Світовому банку саме під цим знаковим для європейської історії визначенням.

Головна редакторка The Financial Times Джилліан Тетт на шпальтах свого видання зазначала: попри те, що оригінальний План Маршалла запрацював лише через три роки після завершення Другої світової війни, на цей раз світове спів-товариство готово діяти на випередження.

Перший найбільш деталізований варіант такої програми – A Blueprint for the Reconstruction of Ukraine – уже наприкінці квітня 2022 року запропонували в британському Центрі досліджень економічної політики (CEPR). До його розробки долучилися кілька експертів Стокгольмської школи економіки, Гарвардського університету, Каліфорнійського університету в Берклі та Массачусетського технологічного університету.

Від України до експертного пулу увійшла команда на чолі з радником голови Адміністрації президента України Тимофієм Міловановим.

За версією розробників, ключове адміністрування Плану має покладатися на недержавне агентство з інвестицій та відновлення з широкою автономією в оперативному управлінні проєктами, при тому, що «власником» програми реконструкції залишатиметься Україна. Обсяг допомоги становитиме $500 млрд, але з урахуванням остаточних збитків на момент завершення гарячої фази бойових дій.

План також повинен врахувати стратегічні інтереси країн-донорів. Зокрема, компанії з ЄС матимуть пріоритетне право на контракти у сфері інфраструктури, житлового будівництва, транспорту тощо з прицілом на міграцію технологій в Україну.

Що передбачає "офіційна" концепція?

Українській уряд та міжнародна експертна команда оцінила втілення Плану Маршалла для України в $765 млрд строком до 2032 року. З них $65 млрд має бути залучено вже цього року, близько $300 млрд – на етапі так званого Fast recovery 2023–2026 – з фокусом на соціальну інфраструктуру та інженерні комунікації.

Третя частина плану – Modernisation 2026–2032 роках – близько $400 млрд, включатиме максимізацію в українській економіці продукції з високою доданою вартістю та мінімізацію «карбонового сліду».

Уже на поточний рік передбачені інвестиції в розмінування 5% території країни, підготовка енергосистеми до зимового періоду та накопичення газу, страхування інвестицій від воєнних ризиків, початок будівництва вантажного коридору до литовської Клайпеди через Польщу, зрештою – ремонт 20 000 пошкоджених війною будинків та будівництво 100 000 нових житлових споруд.

Подальший план інвестицій передбачає появу в Україні впродовж наступних 10 років залізничної інфраструктури європейського стандарту, нових блоків АЕС та орієнтованих на європейський ринок індустріальних кластерів.

Структурно українська візія плану розподілена на 15 сегментів.

До Плану також включено понад $50 млрд на обороноздатність країни та перезапуск ОПК з фокусом на стандарти NATO.

Технічно це відбуватиметься через Оборонну технологічну агенцію – аналог американської DARPA, та Оборонний акселератор Diia Tech and Defense – за взірцем Diia City, в екосистемі якого сьогодні в Україні працює більшість ІТ-спеціалістів.

Як повідомив міністр оборони України Олексій Резніков, Україна уже стала асоційованим членом програми технологічного співробітництва збройних сил країн NATO, відповідно має право розробляти та вносити зміни до ключових стандартів NATO.

Хто платить?

Пріоритетним джерелом надходження коштів мають стати заморожені активи країни-агресора та олігархів з найближчого оточення путіна. «Україна запропонувала укласти міжнародний договір, який створить спеціальний механізм для виплати компенсацій за рахунок російських активів, які перебувають за кордоном», – заявив голова ОПУ Андрій Єрмак на самміті в Лугано.

Для виявлення та арешту афілійованих з кремлем активів міжнародна спільнота має акумулювати зусилля правоохоронної системи та міжнародний арбітраж. Також ідеться про кошти рф від продажу нафти та газу, зі спеціального податку на експорт російських енергоносіїв, з яких ЄС може фінансувати надані Україні гранти.

Також передбачено отримання коштів від міжнародних донорів. За даними агентства Bloomberg, лише у Єврокомісії планують виділити на ці потреби $523 млрд. Також ЄС готує проведення масштабної фандрейзингової кампанії для України восени 2022 року.

Україна зі свого боку в інтересах прозорості використання коштів має провести цифровізацію державних реєстрів та забезпечити обмежений доступ до них.

Як оцінити успішність відновлення?

Мірилом успішної реалізації українського «Плану Маршалла» є щонайменш 7% зростання економіки щороку, а також входження України до переліку 25 провідних країн за Індексом людського капіталу. У 2020 році Україна посідала тут лише 53 позицію.

Ексміністр інфраструктури України Володимир Омелян підкреслює, що в реалізації Плану уже спостерігається певна конкуренція між американським, європейським і, так би мовити, G-7 підходом.

«Конференція в Лугано була не про гроші, а про перехоплення ініціативи. Саме тому на ній прозвучала пропозиція європейської платформи і готовність Брюсселя взяти Україну «за руку» і провести її до членства в ЄС. Зрештою, це гарантія присутності європейських компаній на ринку в подальшому», – зазначив він.

Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн побіжно натякнула, що глибша дискусія щодо механізмів залучення допомоги та фінансування відбудеться під час міжнародної конференції донорів, яку готують Британія та Данія у серпні 2022 року.

На що ще слід зважати?

Експертним середовищем час від часу «гуляє» сумнів у том, що міжнародні партнери будуть готові інвестувати у процеси відбудови до завершення активної фази бойових дій. «$65 млрд [держборгу], про який заявляє український уряд – це критичний дефіцит бюджету України в поточному році, а не спричинені безпосередньо війною збитки. І такий підхід може негативно сприйматися донорами», – вважає директор Інституту світової політики Євген Магда.

Отже, цей фінансовий рік для української економіки може виявитися ще важчим, ніж здавалося у перші місяці війни. Для того, щоб полегшити тягар, українському урядові варто зосередити максимум зусиль на підвищенні довіри з боку західних фінансових інституцій.

Зокрема, забезпечити максимальне дистанціювання держави від ключової ролі в розподілі коштів програм з відновлення, переконана Мартина Богуславець, виконавча директорка Інституту законодавчих ідей.

Зрештою, чим довше триватиме війна, тим вищу ціну сплачує не лише західний інвестор, а й український народ – життями своїх громадян – як військових, так і цивільних. Можна відбудувати дороги, мости, аеропорти, відновити навіть знищені вщент міста, як це вже не раз відбувалося після масштабних стихійних лих. Проте повернути тих, чия доля обірвалася на шляхах цієї війни, жодні інвестпроєкти не в стані. І це чи не найбільший ризик, який доведеться взяти до уваги всім – і Україні, і ЄС – до того моменту, як «План Маршалла» для України стане доконаним фактом.