За тиждень до Великодня святкується Вербна неділя.

Відповідно до народних вірувань, у цей день у жодному разі не слід сіяти городину, оскільки в цьому разі «все виросте гірке й тонке».

Походження свята

Вербна неділя – це народна назва великого церковного свята — Вхід Господній до Єрусалиму.

Його виникненню послужили біблійні оповіді: коли Ісус Христос в'їжджав до Єрусалима верхи на віслюку, люди стелили на його шляху пальмові гілки. Це поклало початок звичаю святити гілки. Але пальмових гілок в Україні немає, вони у нас замінюються вербами, бо верба раніше за інші дерева дає бруньки. До того ж, це дерево згадується в Святому Письмі.

Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в «Ізборнику» (1073 рік) згадується «Праздьникъ вѣрбъны». Згадує про вербу і Данило Паломник (1095—1108), що відвідав Єрусалим і там бачив «древіе много по брегу Іорданову превысоко, яко вербіе єсть й подобно». То були пальми, що нагадали нашому землякові рідне чернігівське «вербіє».
Народні звичаї

Зранку у Вербну неділю усі богобоязні люди обов'язково повинні піти до церкви, щоб посвятити вербу. Того, хто проспить процедуру освячування верби, по поверненню із церкви легенько б'ють свяченими гілками: Це не я б'ю, а верба б'є, За тиждень — Великдень!

Молодь жартома била одне одного свяченим вербовим гіллям ще по дорозі із церкви. При цьому треба було промовляти такі слова:
Будь великий, як верба!
Будь багатий, як земля!
Будь сильний, як вода!

Після «використання» свячену вербу в жодному разі не можна топтати ногами — це великий гріх. І викидати її теж не можна.

Добрі господарі після повернення з церкви садять на городі по кілька гілочок свяченої верби. Це сприяє гарному врожаю та злагоді в господі. Ті гілки, що залишилися, треба поставити під образами. Старі люди кажуть, що освячена гілочка має магічну силу і захищає хату, хлів, двір від грому й пожежі.

Освячені галузки верби прийнято також нести на кладовище рідним. Не пластикові квіти, що шкодять здоров’ю, а саме освячені «котики».
Використання верби

Вербі здавна приписували магічні властивості — захист від злих духів і всіляких бід; нею лікували головний біль, пропасницю, ревматизм, шлункові захворювання тощо. Сенс поклоніння вербі полягає в тому, що здорове квітуче дерево повинно ніби передати здоров'я, силу та красу людині або тварині.

Звичай цей існував у різних народів світу. Виконувався він, як правило, навесні, коли дерева наливаються соками, розквітають і, самі набираючись життєвої сили, за повір'ям, могли передати її іншим.

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою — «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду — «щоб град зупинився».

Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим варивом хвору людину чи тварину — у повній надії, що «поможе».

Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а юшку, настояну на її листі, п'ють проти шлункових захворювань.

Ось як про використання верби у медицині пише Юрій Липа в книзі «Ліки під ногами»: «Кора верби в легких напарах придається в ревматичних хворобах суглобів і болях м'язів. Найліпше пити її в мішанці, і то впродовж багатьох тижнів. Відвари з кори давати треба в гарячкових станах і пропасниці, зв'язаних з побільшеною нервовістю. Головний складень світової слави ліку на нерви «Пасифлорин», побіч пасифлори — це кора білої верби».

Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна легенда про козячу вербу — один з видів верби. Легенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп'яли Спасителя: «за це її черви точать». Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів'я: «Закохався, як чорт у суху вербу!» Козяча верба часто зустрічається в Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі «базоки», або «котики».

Хоча, з іншого боку, верба козяча — один з найкращих ранньовесняних медоносів. Медова продуктивність її достатньо висока — до 150 кг меду з 1 гектара. Мед світлий, ніжний на смак, один з найбільш ранніх, так званий травневий мед. Бджоли збирають з рослини також велику кількість білкового корму — перги.