14 жовтня українці відзначатимуть День захисника України, який заснований 2015 року, коли в країні повним ходом вже йшла війна.

Саме тому червоний колір цієї дати на календарі натякає на кров. Свято відзначається в день святої Покрови Пресвятої Богородиці разом з Днем Українського козацтва.

Колись французький дипломат в 1788 році писав, що Покрова Пресвятої Богородиці була для козаків особливим святом. Тому в пам'ять про наших військових, які, як і колись козаки, що піднімалися на оборону Січі, офіційно був обраний саме цей день.

Ми, українці, пишалися тим, що наша нація мирна. І в той час як Росія кидала в криваве жерло своїх солдатів у Чечні, на наших землях залишався спокій. Правда, цей спокій був ілюзорним. Нині ми переживаємо війну, яку Кремль готував давно, і вже навіть потроху до неї звикаємо, бачачи всі пастки і капкани, які свідчать про те, що ця біда надовго. Ми звикаємо до обстрілів і регулярних зведень про кількість поранених і загиблих. Звикаємо до регулярного використання раніше ніколи не використовуваних слів і абревіатур, як АТО, війна, окупація, "200-ті", "300-ті"...

Тим, хто добре знав історію, було ясно, що насправді з Росією вже століттями триває війна, змінюючи фази і навіть мімікруючи в "дружбу народів". Справді, коли Кремль не міг пробратися до нас танками і "зачистити" наші позиції "Градами", він заводив стару скриплячу катеринку про "братські народи", серед яких українцям чомусь відводилася роль молодшого брата. Часто і деякі представники українства в цьому допомагали кату. Не забуваймо, що за українськими прізвищами ватажків терористичних угруповань, а за фактом найманців окупанта, історично стоїть прізвище козака Носа, який ще на початку XVIII століття відкрив Меншикову двері в Батурин, - згодом дотла спаленої російським звіром гетьманської столиці...

До залп реактивної артилерії, яка кривавим літом 2014-го під Зеленопіллям і в районі Новоайдара поливала смертю українських вояків з території РФ, додавався гуркіт заяв Путіна ще в 2008 році про те, що Україна, мовляв, не є державою, і землі наші, виявляється, нам "подаровані". Тоді ж він прямо натякнув президенту США, що має намір забрати Крим. Ні українська влада, ні світова спільнота свого часу не звернули особливої ​​уваги ні на слова Путіна, ні на факт його агресивних планів, ні на тотальне засилля на ключових посадах в Україні тих, хто отримував "ФСБшні" нагороди.

Врешті-решт згаданих "Носів", які були носами Кремля, на владному олімпі України перед початком війни було більш ніж достатньо, щоб ворог міг "розгулятися" на наших землях. І єдине, що зупинило окупанта, то це той факт, що українська нація, всупереч російській пропаганді і отруйним радянським підручникам, народилася. Народилася в крові і вогні для оборони СВОГО, коли нам не було кому допомогти, адже в найвідповідальніший момент в країні впроваджували багатовекторність і навіть викреслили з військової доктрини курс на НАТО. Може й не дивно, що той, хто це зробив, через десять років підписав тупиковий "Мінськ-2".

Армія, яка десятиліттями фінансувалася за залишковим принципом, почала відроджуватися буквально на очах. І якщо добровольці ще з березня 2014 року розпочали "штурмувати" військкомати і записуватися в батальйони, то волонтери замінили цілі міністерства. Можна сказати, що явище такої жертовності стало українським дивом, на яке не розраховував ворог. Український народ не повстав, як прийнято говорити в пафосних промовах. Він просто почав прокидатися від летаргічного сну, в тому числі завдяки агресору.

І коли історики, публіцисти та представники влади згадують про час козацтва, варто нагадати, що в нашій крові прокинулися не так анархічні козаки, як генетична пам'ять справжньої, а не бутафорськи склеєної, Імперії - Київської Русі. Та пам'ять, яку московити намагалися століттями вичавити з нас - справжніх нащадків Ярослава і Володимира. Тому й організувалися, тому й мобілізувалися, тому й не підкорилися. А отже, російсько-українська війна триває не за терикони Донбасу і пляжі Криму. Ця війна за нашу пам'ять, за наше місце в історії і врешті-решт за здатність будувати Державу, пише Валентин Торба в статті "Непереможні..." в газеті "День".

За старих часів Покрова завжди була днем ​​українського козацтва. Мужні воїни вірили, що Діва Марія оберігає їх від ворожих куль і шабель, а також дарує мудрість. У цей день відзначається і річниця створення Української повстанської армії (УПА). Не випадково саме 14 жовтня ми тепер святкуємо День захисника України. Відповідний указ підписав у 2015 році президент Петро Порошенко.

До Покрови Богородиці закінчували роботи в полі, з пасовищ приганяли корів і овець, а також утеплювали на зиму хати. Крім того, 14 жовтня (1 жовтня за старим стилем) вважався найкращим днем для сватання. Згідно з традицією давати нареченому гарбуза в таке велике свято не належало, адже всі знали: "Покрова накриває траву листям, землю - снiгом, воду - льодом, а дiвчат - шлюбним вiнцем".

З давніх часів свято Покрови Пресвятої Богородиці особливо шановували у козаків. Як глибоко віруючі люди, доблесні воїни вірили, що Діва Марія є їхньою заступницею. У цей день у храмах після святкової літургії правили особливий молебень, на якому козаки просили свою покровительку дарувати їм мудрість у прийнятті складних рішень. За давньою козацькою традицією щороку саме на Покрову воїни обирали кошового отамана: щоб цiлий рiк пiд покровом мудростi та сили бути.

У пониззі Дніпра козаки з'явилися наприкінці XV століття. Вільні люди побудували в степах Дикого поля першу демократичну державу вільних людей. Сміливі воїни нікому не корилися, жили за законами честі, строго дотримувалися військового, встановленого козацькою радою, статуту. Всі командні посади - отамани, сотники, писарі - були виборними. Пізніше традиція обирати полковників перейде в усі українські полкові міста (місця, де стояли військові гарнізони). Своє життя козаки присвячували служінню рідній українській землі і своєму народу.

Прийом в козацьку вольницю здійснювався в разі виконання певних умов. Так, "новоприбулий повинен був бути неодруженим і вільним (тобто дворянином, поповичем, смердом, але не холопом)", писав історик Дмитро Яворницький. Майбутній козак добре говорив українською мовою, сповідував православ'я, знав Символ віри і молитву "Отче наш". Якщо прийшлий був католиком чи протестантом, то його зобов'язували прийняти православ'я, а якщо іудеєм або мусульманином - хреститися. Прийнятим воїнам давалися нові прізвища-прізвиська на козацький манер: Шмат, Лисиця, Неридайменімати, Непийпиво, Переймибiда...

Потрібно зазначити, що військова козацька держава завжди була економічно розвиненою і успішною. Ще в 1489 році польський хроніст Мартін Бєльський писав, що козаки, які проживають у пониззі Дніпра, - не тільки відважні воїни, а й дбайливі господарі. Наприклад, вони повністю забезпечували себе продуктами: робили овечий сир (бринзу) і бузу (спеціально сквашене молоко), а також сушили рибу (тарань) і в'ялили м'ясо. Ці продукти було зручно брати в військові походи. Крім того, козаки успішно торгували. Продавали не тільки продукти, а й предмети побуту. Були прекрасними ковалями-кожум'яками, для військових потреб добували руду, а ще виготовляли порох і будували човни.

А ще на Покрову закладали фундамент церкви. Одна з київських легенд розповідає про те, що Богородиця допомогла ченцям побудувати собор Києво-Печерської лаври. На згадку про цю подію і до цього дня в містах і селах, де є церкви, зведені на честь Покрови Пресвятої Богородиці, влаштовуються пишні храмові свята.

Свято Покрови завжди був днем ​​милосердя. Готуючись до зимових холодів, наші предки допомагали бідним родичам і сусідам. Зазвичай напередодні торжества чоловіки цілими артілями ходили по дворах і ремонтували дахи будинків, де жили самотні люди похилого віку, вдови та сироти: щоб щастя їхню долю вiд бiди накрило. Жінки несли діткам тепле взуття і тканину на сорочки. Козаки справляли для дітей загиблих побратимів зимовий гардероб: купували чобітки, кожух і шапку.

Також наші предки вірили, що на Покрову земля вкривається і засинає на зиму, тому відзначали ще й свято матері-землі. Годувальницю проводжали в царство сну з великими почестями: на вишитих рушниках в поле виносили паляниці і калачі, ламали на шматочки і розкладали по краях ниви, щоб земля, перш ніж заснути, могла насититись хлібом. Тоді, говорили люди, під час відпочинку вона набереться сил і дасть влітку багатий урожай.

Пироги і свіжоспечений хліб несли цього дня і сусідам. Простягаючи буханку, говорили: "Бог дав менi, i я даю вам - на щастя, на здоров`я, на злагоду!" У відповідь належало також пригостити пирогом або хлібом і побажати: "Хай вас Господь благословить, як ви нас, грішних, благословили".

Існувало чимало прикмет, пов'язаних зі святом Покрови. Так, вважалося, що якщо дуб і береза ​​до Покрови втратять все листя, то зима буде м'якою, а якщо не все, то суворою, з сильними морозами. Якщо вітер з півночі - чекай холодної і сніжної зими. Якщо в цей день не випав перший сніг, що не буде його і в листопаді. Помітивши синичку, яка заглядає у віконце, господині вже знали: скоро заморозки. Перелітних птахів до Покрови, як правило, вже не було. Тому люди дбали про пташок, які залишилися зимувати. Разом з синами батько виходив у сад і розвішував на гілках годівниці, аби та Божа пташка, що з рiдного дому нiкуди не йде, не голодувала. Наші пращури вважали: що вдiлиш іншому, то й сам матимеш у достатку. Тому мами разом з дочками насипали в годівниці пшеницю і примовляли: "На, Божа пташко, їж, aби й ми голоду не знали".

А ще на Покрову господар згодовував худобі останній сніп вівса. Зерно віддавали курям, "щоб товстими були", пише Тетяна Сагула в статті "За старих часів на Покрову козаки справляли для дітей загиблих побратимів зимовий гардероб" у газеті "Факты и комментарии".