Історики вважають княгиню Ольгу нонсенсом Х сторіччя — в час панування у світі чоловіків, жінка з сильним внутрішнім стриженем, спритно правила державою.

В історії України багато видатних особистостей, спогади про яких, на жаль, зникають із пам’яті народу. Саме тому завданням сучасного молодого покоління є відродження славетних імен у свідомості українців.

За свідченнями літописців, у 28-річному віці київський князь Ігор (912 — 945 рр.) одружився з Ольгою, походження якої остаточно не з’ясоване і до цього часу. Одні вважають її онукою слов’янського князя Гостомисла, другі — дочкою болгарського царя Бориса І, треті — Хельгою, дочкою скандинавського воєводи зі Пскова. Після смерті Ігоря, який став жертвою жорстокої розправи древлян (його розчахнули навпіл, прив’язавши до двох дерев) за його бажання зібрати вкотре з них данину, Руссю почала правити княгиня Ольга (945 — 964 рр.).

Вбивця її чоловіка, древлянський князь Мал, мав намір одружитися з нею, вбити її сина Святослава і заволодіти державою. Однак Ольга зробила інший вибір. Князювати на Русі мав син Ігоря та Ольги Святослав, але оскільки він був неповнолітнім, управління Київською землею перебрала на себе його мати Ольга.

Прийшовши до влади, Ольга насамперед помстилася древлянам за мученицьку смерть чоловіка. У «Повісті минулих літ» йдеться про те, що древляни надіслали до Києва послів, які запропонували княгині стати дружиною їхнього князя Мала. У відповідь княгиня живцем поховала перше посольство в човні, а друге спалила в лазні, третьою ж помстою став похід на землю древлян, де під приводом тризни над могилою Ігоря київські дружинники «посікли п’ять тисяч» п’яних древлян, після чого відбулась річна облога міста Іскоростень, що завершилася його спаленням.

За однією з версій, княгиня Ольга спалила Іскоростень за допомогою спеціальної запалювальної суміші, яку в ті часи називали «грецький вогонь». Але існує й інша легенда, згідно з якою, щоб помститись за Ігоря, княгиня спочатку зібрала з древлян данину горобцями й голубами, а потім наказала своїм воїнам відпустити птахів, попередньо підпаливши прив’язаний до їхніх лапок трут: «Голуби ж і горобці полетіли в гнізда свої, — ті в голубники свої, а горобці під остріхи, — і тоді загорялися голубники, а од них хижі і стодоли. І не було двора, де б не горіло, і не можна було гасити, бо всі двори загорілися…»

Водночас княгиня переглянула принципи відносин Києва із підвладними територіями. Бажаючи впорядкувати збір данини, вона визначила її розміри, час та місце збору. Дві частини данини сплачувалися Києву, а третя — Вишгороду, де знаходився господарський двір княгині.

Вона змінила політику центру стосовно підвладних областей, виключивши з неї примусовість. Зокрема, закріпивши союз Києва з древлянами шлюбом її сина Святослава з дочкою древлянського князя Мала, вона забезпечила лояльність до себе цього племені.