Русская версия: ПОВЕЛИТЕЛЬ МОЛНИЙ - НИКОЛА ТЕСЛА ч. ІІ

Біля року пішло в нього на обладнання нової лабораторії. Свої експерименти Тесла почав у 1889 р. і незабаром винайшов електронну лампу - попередницю сьогоднішніх радіоламп. У 1892 р. він уже демонстрував її в радіоустановці на лекціях у Лондоні та Парижі.

Електрони ще не були відкриті, а Тесла вже описав їх природу, настільки чуттєвих, що дюймовий магніт відхиляв їхній потік, промінь, на відстань до шести футів.

На тій же лекції, в 1892 р., Тесла показав слухачам лампи, що горіли без проводів, що підводять струм, («бездротове світло»), і мотор, що працював без підведення енергії («бездротова енергія»).

Ці досліди, однак, свідчили поки лише про місцевий ефект, Теслі ж був потрібний світовий масштаб. От що він говорив у той час:

"Кілька слів про ідею, що постійно займає мої думки й стосується нас усіх. Я маю на увазі передачу сигналів, а може бути, навіть енергії на будь-яку відстань без проводів. Я все більше переконуюся в здійсненності цих ідей... Справді, що цьому заважає?

Ми вже знаємо, що електричні коливання можуть передаватися по єдиному провіднику. Чому ж не скористатися для цієї мети Землею? Відстань не повинна нас лякати. Надзвичайно важливо з'ясувати, яка електрична ємкість земної кулі, яким може бути її заряд. Хоча в нас немає доказів можливості існування заряджених тіл у просторі без розташованих поруч інших тіл, заряджених із протилежним знаком, усе-таки дуже ймовірно, що Земля саме таке тіло. Яким би чином вона за давніх часів ні відокремилася від більшої маси,— а це загальноприйнятий погляд на її походження,— вона повинна була зберегти свій заряд; так завжди буває при механічному поділі... Якщо ми зможемо встановити період коливань земного заряду при його збурюванні, зв'язаному з дією протилежно зарядженого ланцюга, це буде фактом найбільшої важливості, що послужить на благо всього людства. Я сподіваюся визначити цей період за допомогою електричного осцилятора чи джерела перемінних струмів. Один полюс цього джерела буде з'єднаний з землею, наприклад з міською водогінною мережею, інший — з ізольованим тілом великих розмірів. Можливо, протилежний заряд мають верхні провідні шари атмосфери чи світовий простір, разом із Землею утворюючі конденсатор великої ємкості. В цьому випадку частота коливань буде дуже мала, і для експерименту підійде могутня динамо-машина перемінного струму. Змінюючи частоту струму й спостерігаючи за потенціалом ізольованого тіла, а також стежачи за збурюванням в різних точках земної поверхні, можна визначити резонанс. Якщо ж частота виявиться надто високою й динамо-машина не підійде, треба буде побудувати спеціальний електричний осцилятор. Як би то ні було, я впевнений, що реальні, досяжні такі електричні збурювання, щоб зафіксувати їх у будь-якій точці земної поверхні». Пізніше він додав: «Якби вдалося могутньою апаратурою збудити швидкі варіації земного потенціалу, то заземлений провід, піднятий на деяку висоту, перетинався би струмом, який можна було б підсилити, приєднавши вільний кінець проводу до спеціального тіла... Цей експеримент великого наукового значення легше за все здійснити, мабуть, на судні у відкритому морі. Якщо таким способом і не вдасться передавати енергію, то можливість передачі сигналів не викликає ніякого сумніву".

Тобто, Тесла описав антену, заземлення, ланцюг, що містить змінювані індуктивність і ємкість, передавальну та приймальну установки, настроєні в резонанс одна з одної, і, нарешті, детектори на основі електронних ламп. Усі винахідники бездротового зв'язку, крім Тесли, взагалі не уявляли собі, що хвилі можуть бути різної довжини, і прагнули лише знайти засіб передачі сигналів з одного пункту в іншій; ніхто з них не думав про радіомовні системи, описаних Теслою в 1893 р.

У Тесли не залишалося часу на технічну розробку, впровадження й комерційне використання винаходів. Ідей була багато. Експериментуючи з котушками, він змінював їхні розміри, форми, конструкції, від звичайних циліндричних перейшов до конічних і навіть до плоских, млинцевоподібних, і знайшов буквально розсип невідомих до того дуже цікавих ефектів.

Тесла не винайшов ідею електричного резонансу, вона вже містилася в математичному описі конденсаторного розряду, опублікованому лордом Кельвіном, і відповідала фізичній природі перемінних струмів. Але Тесла перетворив її з «таємничої» математичної структури в блискучу фізичну реальність, уперше практично здійснив резонанс, підібравши потрібні ємкості й індуктивності, розробив спосіб посилення резонансу за допомогою індуктивного з'єднання двох настроєних ланцюгів і, нарешті, одержав резонанс у ланцюзі, настроєного на чверть довжини хвилі джерела первинного струму.

Це була геніальна знахідка! Якщо взяти чвертьхвильову котушку й ввести її в резонанс, один кінець проводу залишиться електричною нейтральним, а з іншого посиплеться дощ мілліоновольтних іскор, начебто спокійні води Ніагари, досягши уступу, обрушилися в прірву. Чвертьхвильова котушка — це електричний аналог зубця камертона, звичайного годинного чи маятника вібруючого язичка музичного інструмента. Зараз електричний маятник здається простою річчю, але винайти його могла тільки людина, широко і науково мисляча, не емпірик, не ремісник, що лише випадково натрапляє на що-небудь варте.

Високовольтна котушка з одним нейтральним кінцем вирішила купу проблем. Так, наприклад, Теслі довго не вдавалося знайти спосіб надійної ізоляції високовольтної вторинної обмотки трансформатора від низьковольтної первинної. Тепер, цілком знявши напругу з одного кінця вторинної обмотки, Тесла зміг приєднати його або безпосередньо до кінця первинної, або заземлити, тоді, як інший кінець продовжував метати блискавки.

У лабораторії було повно різних котушок. Тесла знайшов, що, якщо зарядити одну з них, розраховану на визначену довжину хвилі, з нею почнуть взаємодіяти, розсипаючи іскри, інші, настроєні або на ту ж хвилю, або на одну з її вищих гармонік. Це була наочна передача енергії на відстань. Тесла зрозумів, у чому справа, і зважився на ефектний експеримент - демонстрацію. Під стелею лабораторії, вздовж усіх стін, він звелів натягнути на ізоляторах дріт і приєднати його до одного з вібраторів. Потім приготував дві скляні трубки довжиною біля трьох футів кожна і діаметром у півдюйми, злегка відкатав з них повітря й заглушив. Потім звелів згасити світло. «Як тільки я дам сигнал, включайте вібратор», - сказав він своїм помічникам.

Стоячи посеред кімнати, він давав останні вказівки. Один з лаборантів тримав руку на рубильнику вібратора.

— Вмикайте! — скомандував Тесла. І кімнату залило біло-блакитне сяйво. Чарівник розмахував променями, скляними трубками, що світяться, які ні до чого не були підключеними, нібито вони не одержували ніякого живлення ззовні. Це було в 1890 р.

Коли Тесла зайнявся розробкою нового джерела світла, за прототип він узяв Сонце. Тесла задумав удосконалити технологію самої природи, розгойдуючи молекули електричними силами. Полум'я, що виривалося з його високовольтних котушок, було, на думку Тесли, зв'язано з молекулярними коливаннями повітря. І якщо, замкнувши газ в обмеженому просторі, зуміти привести його молекули в коливальний рух за допомогою електричних сил, удалося б одержати й «холодне світло».

Активізуючи електрикою газові молекули, він одержав чотири різновиди електричних ламп; трубки, в яких світилося тверде тіло, люмінесцентні речовини, розріджені гази, гази під атмосферним тиском. Пропускаючи високочастотні струми через гази при різних тисках, Тесла одержував світлові ефекти, що перевершили всі відомі раніше. Змінюючи склади в трубках, він змінював колір і інтенсивність світіння й прийшов до думки, що не вся енергія випромінюється у видимій частині спектра.

В цих експериментах у 1889 р. Тесла заклав основи флуоресцентного освітлення (ультрафіолетових і інфрачервоних променів, перетворених у видиме світло), винахід якого прийнято датувати чи ледве не на півстоліття пізніше, а також уперше виготовив неонові світні трубки, до того ж у формі букв і інших фігур.

В експериментах з лампами-трубками, по осі яких натягався дріт, і з частково вакуумованими трубками Тесла знайшов, що газ проводить високочастотний струм краще, ніж метал. Це спостереження стало відправним для багатьох ефектних дослідів, що, здавалося, суперечили основним законам електрики. Один з найдивовижніших для того часу виглядав так. Довгу скляну трубку, з якої частково відкачували повітря й заглушали її кінці, поміщали в ще більш довгу мідну трубку. В стінці мідної трубки робили виріз, щоб було видно, що діється в скляній. Потім мідну включали у високочастотний ланцюг. Скляна трубка відразу ж «загорялася», а по мідній струм не йшов: він ішов по склу й розрідженому газу. «Газ — це провідник, здатний проводити електричні імпульси будь-якої частоти,— затверджував Тесла.— І якщо частоту промислового струму вдасться підвищити в достатній мірі, ми одержимо своєрідну електророзподільну мережу. Ізоляторами в ній служили б металеві труби, а провідником — газ, що живив би електроенергією фосфоресцентні трубки, що світяться, й інші прилади».

В 1914 р. Тесла запропонував систему освітлення: вся земна куля разом з його атмосферою повинна була стати в ній однією гігантською лампою. Чим вище над землею, тим повітря розріджене, тим воно краще проводить електрику при високих частотах, як і у вакуумованих трубках. Приклад — північне сяйво. Виходить, варто тільки пропустити по верхніх шарах атмосфери електричний струм підходящої сили та частоти, і... Правильність цих припущень підтвердилася в наші дні, коли на великих висотах у літаків почали барахлити високовольтні системи запалювання та погіршилося іскроутворення на електродах свіч, а навколо струмоведучих проводів з'явилася корона — свідчення витоку струму.

Яким саме чином можна підвести високочастотний струм до верхніх шарів атмосфери, Тесла не пояснював. Затверджував тільки, що не бачить тут ніяких практичних труднощів.

До ідеї перетворити всю земну кулю в гігантський світильник Тесла повернувся в двадцятих роках. Але тоді в нього вже не було засобів для експериментів, і він утримався від подальших пояснень. Однак, він звернув на те, що Земля й верхні шари атмосфери, добрі провідники, в сполученні з приземним шаром повітря, ізолятором, утворять конденсатор. Отже, при періодичній зарядці та розрядці Землі в стратосфері виникнуть електричні струми, що змусять повітря світитися. Втім, не виключено, що були в Тесли й інші плани.

Едісон довів до практичного застосування електричну лампочку з ниткою накалювання. Це відомо. Тесла ж винайшов лампу накалювання з вугільним електродом, що дає в двадцять разів більше світла при тій же витраті енергії.

Вперше про лампу з вугільним електродом Тесла розповів членам Американського інституту інженерів у Нью-Йорку в травні 1891 р. У центрі сферичної скляної посудини, повітря з якої відкачувалося, на кінці проводу була укріплена кулька з вогнетривкого матеріалу. Провід з'єднувався з джерелом високочастотного струму. При включенні струму молекули повітря, доторкнувшись до кульки, заряджалися і з великою швидкістю відштовхувалися до скляної стінки, де втрачали заряд і знову спрямовувалися до центра колби, ударяючи по кульці. В результаті таких незліченних зіткнень кулька розжарювалася й починала світитися. Температури вдавалося одержати надзвичайно високі, в них миттєво плавився цирконій - один з найтугоплавкіших на ті часи матеріалів, випаровувалися кульки з рубінів і алмазів. Винаходячи лампу, Тесла не думав про високотемпературну плавку матеріалів, але, як завжди, довів експерименти до екстремальних параметрів. За його спостереженнями найбільші струми витримував карбід кремнію, до того ж він не залишав нальоту на стінках колби.

Лампочка Тесли дійсно походила на Сонце в мініатюрі: тугоплавка кулька була його твердим ядром, газ, що оточує - фотосферою. Можна уявити собі, як він був щасливий, коли запалював це «сонце»! Взявшись однією рукою за вивід високочастотного трансформатора, пропускаючи струм крізь себе, він піднімав у іншій руці скляну колбу, що сліпучо світилася, і стояв так посередині лабораторії, як статуя Свободи.

Він зрозумів, які перспективи відкриває це явище. Кожний приплив електричних хвиль, що здіймалися в розпеченому ядрі-кульці, викликав бурхливу зливу часточок, що розліталися з колосальною швидкістю. В лампі вони досягали скляної стінки та відбивалися назад. Сонце, міркував Тесла, теж розпечене тіло, що несе великий електричний заряд, воно випромінює зливи з крихітних часток колосальної енергії. Але ні в Сонця, ні в інших зірок немає скляних ковпаків, тому часточки летять у навколишнє простір і постійно бомбардують Землю... Матеріали його експериментів щодо виявлення космічних часток не збереглися, але є публікація, що він їх дійсно знайшов, вимірив їхню енергію й знайшов, що вони рухаються з колосальними швидкостями, обумовленими електричним потенціалом Сонця – багатьма сотнями мільйонів вольт.

Лампочка Тесли стала прообразом циклотрона – пристрою для розгону заряджених часток магнітним полем. Речовини, що не вдавалося розплавляти в звичайних тодішніх лабораторних печах, легко розпорошувалися на атоми в лампі-дезінтеграторі Тесли. Виходила нібито тривимірна лупа, що руйнує речовину зарядженими частками, що виконувала майже ту ж задачу, що сьогодні вирішують важкі установки для розщеплення атомів. Вона була ефективна й у той же час проста, легка, тому що матеріал, що руйнується, сам поставляв частки, що здійснювали дезінтеграцію.

Ще один сучасний винахід, прототипом якого треба вважати молекулярну лампочку Тесли,— точечний електронний мікроскоп. Він збільшує об'єкти в 10-20 разів сильніше, ніж кращі електронні мікроскопи традиційного типу, які, в свою чергу, раз у 50 могутніші за мікроскопи оптичні. В точечному електронному мікроскопі заряджені частки вилітають по строго прямих напрямках з малюсінької активної цятки на зразку, що розглядається, який знаходиться під великою напругою, й вимальовують на сферичній поверхні скляної кулі структуру тієї мікроскопічної області, звідки вони вилетіли. Ступінь одержуваного збільшення обмежується головним чином розмірами скляної сфери: чим більше її діаметр, тим більше збільшення. Оскільки електрони набагато «дрібніші» світлових хвиль, вони дозволяють побачити об'єкти, недоступні світловим променям.

Визнання заслуг Тесли у винаході електронного мікроскопа було б з боку вчених актом природної справедливості. Те, що він не згадав електрон, тоді ще не відкритий, а приписав ефект електризовано зарядженим атомам, анітрішки не применшує його проникливості.

Газові лампи випромінювали як видимі, так і невидимі промені — ультрафіолетові: «чорне» світло. Якщо при зміні фосфоресцируючих речовин зростало одне випромінювання, інше зменшувалося, але так, що їхня сумарна інтенсивність приблизно зберігалася. А деяку їхню незбалансованість приписували тепловим втратам.

У 1892 р. Тесла знайшов у молекулярній лампі з кулькою-електродом ще третє випромінювання «особливого роду», що залишало тіні на фотопластинках, що зберігалися в металевих контейнерах. За допомогою цього випромінювання Тесла негайно відтворив досліди Рентгена, коли той оголосив у грудні 1895 р. про відкриття ікс-променів. Результати виявилися дуже схожими, хоча отримані були при різних обставинах.

Тесла й у цьому випадку не думав про пріоритет, не заявляв ніяких претензій. Він просто продовжував експериментувати. І поки інші дослідники повторювали досліди Рентгена, підносячи просвічувані предмети безпосередньо до трубок, Тесла вже одержував рентгенограми, зокрема, черепу на відстані сорока футів від трубки.

Отже, за два роки: електровакуумна лампа та лампочка накалювання високої ефективності, високочастотні й високовольтні струми, відповідна апаратура. І, крім того, космічні промені, штучна радіоактивність, дезінтегруючий промінь заряджених часток чи руйнівник атомів, електронний мікроскоп і «випромінювання особливого роду». Чотири явища з цих п'яти були потім «перевідкриті», принесли іншим ученим Нобелівські премії. Ім'я Тесли при цьому ніхто не згадував.

У дослідженнях механічних коливань Тесла зайшов так далеко, що подумував, чи не заснувати нову науку — телегеодинаміку. Наприкінці 30-х років, перед початком другої світової війни, він оголосив, що телегеодинаміка дозволить виявляти ворожі підводні човни й інші судна, навіть якщо вони стоять на якорі з зупиненими моторами, а геологам ця наука допоможе визначати будову Землі на великих глибинах і знаходити корисні копалини. Тепер це пророкування цілком виправдалося. Сам Тесла пізніше запропонував назвати цю нову галузь «телеавтоматика», що, за його визначенням означає мистецтво дистанційного керування діями автоматів. Щоб додати автоматові якусь індивідуальну сутність, говорив Тесла, його потрібно буде настроїти на радіохвилі визначеної частоти, передані зі станції керування. Інші автомати не будуть реагувати на ці сигнали. Тесла підкреслював, що вже сконструйовані автомати володіють «чужим» розумом — розумом оператора, що посилає їм накази. Але можна винайти — і розум. Тесла мав намір зробити автомат, що має «власний» розум, тобто автомат, що, будучи наданий самому собі, зможе реагувати на зовнішні впливи, як розумна істота. Він зможе йти прокладеним курсом чи підкорятися наказам, розуміти, що слід і чого не слід робити, набувати досвід, накопичувати враження, що певним чином будуть впливати на його подальшу поведінку.

Будучи ще студентом, Тесла винайшов літальний апарат, зовсім несхожий на існуючі. Принцип, покладений в основу винаходу, був абсолютно реальний, але здійснити проект тоді не вдалося: не було двигуна з достатньою питомою потужністю. Пізніше він вирішив і цю проблему й конструював повітряні кораблі, в яких не буде ні несучих поверхонь, ні елеронів, ні пропелерів, ні інших зовнішніх елементів і які, володіючи неймовірними швидкостями, будуть, ймовірно, в недалекому майбутньому могутнім аргументом на користь підтримки миру. Подібну машину будуть підтримувати в повітрі й рухати вперед суто реактивні сили, а керувати нею можна буде по радіо. Маючи необхідне устаткування, подібний снаряд удасться піднімати в повітря й обрушувати майже в будь-якій заданій точці, розташованій хоч на відстані в кілька тисяч миль. Як бачимо, Тесла описав ракету, що керується по радіо, — винахід, повторений під час другої світової війни. Секрет ракетного апарата Тесли вмер разом з винахідником - Тесла, прагнучи зберегти свої таємниці, не довіряв свої найважливіші думки паперу, а покладався на свою пам'ять.

Публіка й експерти не змогли усвідомити значення двох великих винаходів Тесли - бездротового зв'язку й телекерування, але ідея створення автоматів чи роботів не пройшла повз увагу винахідників. Пізніше, використавши її, американський інженер Джон Хейс Хеммонд-молодший сконструював «електричного пса» на колесах, що бігав за своїм творцем, як живий. Йому надавав руху електромотор, керований світловим променем, що діяв на селенові елементи. Хеммонд побудував також яхту, що ходила без команди. За допомогою радіосигналів він відправляв її в море з бостонської гавані і повертав назад. До кінця першої світової війни з'явився безпілотний літак. Власне кажучи, всі сучасні системи керування, що уподібнюються людям - нащадки роботів Тесли.

В травні 1899 р. Тесла приступив до грандіозних експериментів з метою заміни багатофазної системи більш довершеною, перейти від десятків тисяч вольт до мільйонів. Тесла встановив, по-перше, що Земля заряджена до надзвичайно високого потенціалу і, по-друге, що вона володіє якимось особливим механізмом для його утримання. З'явилися незаперечні докази істини, що має величезне значення для прогресу людства. Він знайшов стоячі хвилі. Стала очевидною надзвичайна важливість цього факту для передачі енергії. Відкрилася можливість не тільки передавати телеграфні повідомлення без проводів, але й змусити слабкий людський голос звучати над усією планетою. Більше того: майже без утрат, на будь-які відстані в межах земної кулі могли бути передані необмежені кількості енергії. Теслі вже в його ранніх експериментах удавалося генерувати надвисокі напруги, збуджуючи електричний резонанс у настроєних на визначену частоту ланцюгах. Тепер він знайшов, що це можна зробити з усією земною кулею, розглядаючи його як коливальний контур, як комбінацію з конденсатора й індукційної котушки. Якщо привести всю Землю в стан електричної вібрації, то в кожній точці її поверхні ми будемо забезпечені енергією. Її можна буде вловлювати простими пристроями, на зразок коливальних контурів у радіоприймачах, тільки заземленими та забезпеченими порівняно невеликими антенами, висотою із сільський котедж. Ця енергія буде обігрівати будинки й освітлювати їх за допомогою трубчастих ламп Тесли, які не потребують проводів.

З осені 1899 р. Тесла готувався перейти до глобальних масштабів енергорозподілу. Цього разу задум був грандіозний: енергопостачальна станція з тисячами працівників, такий собі Радіо-Сіті, передачі на всіх частотах, повна монополія радіомовлення. Енергопостачальні установки біля Ніагарського водоспаду.

Першу електростанцію потужністю в мільйони к. с. передбачалося побудувати швидше, ніж за рік. За її допомогою Тесла планував вирішити багато глобальних задач: створення завадостійкої системи телеграфного зв'язку; універсальний розподіл суспільно-політичних новин телеграфом та телефоном; світова система передачі приватних повідомлень; глобальна система передавання музики; повсюдний вимір часу за допомогою астрономічно точних годинників, що не потребують обслуговування; факсимільна передача написаних чи надрукованих текстів, чеків, листів т. п.; універсальна навігаційна система для морських судів (стане можливим визначати курс без компаса, місцеположення будь-якого судна й цим уникати катастроф); відтворення в будь-якій точці земної кулі фотографій, малюнків і звукозапису. Таким чином, ще на початку XX століття була намічена всеосяжна програма радіо, але через відсутність необхідних засобів, ця програма залишилася не реалізованою.

Тесла повернувся до розробки іншої своєї ідеї - до турбіни. Машина ця, за розрахунками, в основних характеристиках у кілька разів перевершувала сучасні їй парові поршневі машини, що збереглися з часів Уатта та Ньюкомена. Тесла придумав турбіну нового типу, де замість пари вона приводилася в рух стисненим повітрям і досягала швидкості обертання 20 тис оборотів у хвилину. Згодом Тесла збирався використовувати як пальне нафту. При цьому відпала б потреба в котлах, що виробляють водяну пару. Якби він вчасно довів до кінця проект своєї турбіни, тоді саме вона витіснила б громіздкі й неефективні поршневі машини кінця століття. Однак за роки, протягом яких він займався струмами високої частоти, одержали поширення парові турбіни інших конструкцій, з роторами й лопатками. Ці турбіни поступалися машині Тесли в простоті, але були вже впроваджені у виробництво.

Треба сказати, що всі турбіни Тесли, що дійшли до контрольних випробувань, були одноступінчатими, в них використовувалася лише третина енергії пари. Задумані ж вони були щонайменше для двоступінчастого процесу. Навіть друга ступінь збільшила б потужність турбіни в два, а то й у три рази. Але інженери компанії Едісона, де він проводив експерименти, в цьому не розібралися чи не захотіли розібратися. Проте саме його одноступінчата турбіна, майже в тому самому вигляді, в якому вона була вперше випробувана в 1910 р., послужила прообразом тієї, яка 25 років по тому була встановлена на Уотерсайдській станції.

В 1933 р. Тесла повідомив у газетах, що відкрив джерело енергії, в порівнянні з яким надпотужні турбогенератори — жалюгідні пігмеї. Є безсумнівні свідчення, що Тесла розробляв систему постійних струмів високої напруги для передачі електричної енергії на великі відстані. Способів одержання постійних струмів високої напруги не існувало, і саме тому основою енергетики стала система багатофазних перемінних струмів Тесли. Але постійний струм високої напруги дозволив би знизити втрати енергії. Тесла розробив не тільки таку систему, але й генератор постійного струму високої напруги, й новий тип двигуна постійного струму, що працює без колектора. Він хотів зв'язати систему постійного струму з системою бездротової передачі енергії на перемінному струмі. В 1933 р. він заявив, що систему постійного струму можна буде застосувати, якщо вдасться вирішити деякі труднощі, зв'язані з ізоляцією лінії передачі.

В 1938 р. Тесла ознайомив громадськість з методом міжпланетних комунікацій, за допомогою якого можна передавати не тільки слабкі сигнали, але й могутні потоки енергії. Він заявив, що береться, наприклад, незабаром викликати такий ефект, який можна буде побачити в темній частині молодого місяця без усякого телескопа, оскільки це буде щось подібне до розпеченої точки, що по яскравості не поступається зірці. В цій системі він передбачав використовувати напругу в 50 млн вольт.

У ті ж роки, коли Тесла працював над струмами високої частоти й високої напруги, він став замислюватися над більш загальною проблемою - матерії й енергії. І знайшов, як він вважав, новий фізичний принцип, на підставі якого згодом висунув свою теорію гравітації, назвавши її динамічної. Але не повідомляв про неї майже до кінця життя. Про причину такої його стриманості здогадатися неважко, якщо врахувати, що за життя Тесли була створена теорія відносності, відкрита будова атома й взаємне перетворення матерії й енергії. Тесла ж вважав свою теорію суперечною цим відкриттям. Треба сказати, що він постійно нападав на теорію відносності, глузував з тих, хто вірив, що енергію можна одержувати з матерії, і через це сам виявився відлученим від тодішньої фізики. Істотно при цьому те, що погляди Тесли нітрохи не суперечать теорії Ейнштейна! Навпроти, між ними є логічний зв'язок. Твердження Тесли, що в матерії немає енергії, крім тієї, що береться з навколишнього середовища, прекрасно узгоджується з тим, що маса може перетворюватися в енергію, з якої вона складається, тому що коли це відбувається, маса просто «повертається» в навколишнє середовище, з якого була колись «узята».

В 1912 р. зі Шведської академії прибуло повідомлення, що кандидатами на Нобелівську премію з фізики за 1912 р. висунуті Нікола Тесла й Томас А. Едісон. Однак премія так і не була їм вручена, її присудили згодом шведському вченому Нільсу Далену. Багато чого в цій історії залишилося невідомим. Відомо тільки, що Тесла відмовився прийняти премію, хоча мав тоді велику потребу в грошах. Інші міркування мали для нього більше значення. Він не раз говорив, що винахідники бувають двох категорій – творці корисного устаткування і першовідкривачі нових наукових принципів. Себе він відносив до другої категорії, Едісона - до першої й вважав, що їх не можна ставити на одну дошку: це затушовує істинну цінність їхніх робіт. Крім того, на рішення Тесли, ймовірно, вплинуло й те, що за три роки до цього Нобелівська премія була присуджена Марконі. Спочатку визнати першість Марконі, а потім розділити премію з Едісоном! Ні, з таким применшенням його заслуг перед людством він погодитися не міг.

Тесла був обраний у багато наукових корпорацій, був членом Американської та Сербської академій наук, почесним доктором ряду університетів і інститутів Європи. Ювілеї Тесли широко відзначалися за його життя та тепер — він не забутий і ніколи не буде забутий. На засіданнях, присвячених його пам'яті, виступали найбільші вчені, в їх числі Нільс Бор; ім'я Тесли вибите на фасаді Страсбургського фізичного інституту — в ряду з іменами Планка, Лапласа, Ейнштейна, Бора, Резерфорда.

Рідко вітавший кого-небудь Ейнштейн писав Теслі в червні 1931 року: «Вельмишановний пане Тесло! Я з радістю довідався, що Ви святкуєте своє 75-річчя і що Ви, як плідний піонер в області струмів високої частоти, змогли досягти настільки дивовижних результатів у цій галузі техніки. Поздоровляю Вас з величезним успіхом праці всього Вашого життя».

Продовжує вивчатися діяльність Тесли, видаються його праці. «Теслой» названа одиниця магнітної індукції в Міжнародній системі одиниць.

Тесла випередив свій час. Чого варті його праці та патенти видані в ті роки, і над якими ФБР зберігає грифи секретнопонад 60 років? Є значно скромніші, але не менш важливі здобутки винахідника. Тесла отримав більше, чим 700 патентів на свої винаходи.

Особливим пунктом в його біографії стала посмертна спадщина вченого. У 1943 році Друга світова війна досягла свого апогею. В цей час, Нікола Тесла повідомив уряду, що він розробляє "промені смерті". В день смерті винахідника, його племінник Сава Косанович поспішив в номер, де мешкав Нікола Тесла, але він помітив, що більшість записів його дядька зникли, в тому числі чорний записник, в якому Тесла записував результати дослідів з "променями смерті".

Але ФБР підозрювало Саву у зв'язках з комуністичною Югославією, де правив диктатор Тіто. Тому більшість записів з приводу міркувань безпеки залишились назавжди в руках ФБР. Подальша доля трудів Ніколи Тесли залишається невідома.