Можете вибрати будь-яке село в одній з двох найбідніших колишніх радянських республік, Таджикистані або Киргизстані – і швидше за все, ви зустрінете там небагато чоловіків. Не те, щоб вони всі десь були на роботі. Ні, вони виїхали до Росії.

За даними Світового банку, Таджикистан залежить від грошових переказів заробітчан більше, ніж будь-яка інша країна світу. Минулого року трудові мігранти надіслали на батьківщину суму, еквівалентну 47% ВВП Таджикистану. Близько половини працездатного чоловічого населення за кордоном, здебільшого в РФ. Киргизстан у рейтингу Світового банку третій після Ліберії. П’ята частина працездатного населення – трудові мігранти.

Економічна залежність цих двох країн дає їхній колишній імперській метрополії можливість чинити великий вплив. Як тільки не виходить вимудрувати собі вигідну угоду про створення закордонної військової бази, або коли треба розіграти вдома націоналістичну карту, Кремль відразу погрожує запровадженням візового режиму для азіатів. І хоча їй і потрібна дешева робоча сила, Таджикистану і Киргизстану ще більше необхідні робочі місця.

До того ж президент Росії Владімір Путін у своїй зовнішній політиці приділяє велику увагу поверненню колишніх радянських республік в лоно Росії. Одним із інструментів цього став утворений 2010 року Митний союз Білорусі, Казахстану і Росії. Минулоріч цей союз лібералізував тристоронній рух товарів, послуг, робочої сили і капіталу. Російський лідер не приховує, що він хотів би приєднати більше членів, особливо Україну, а також Киргизстан і Таджикистан. Він сподівається до 2015 року створити наднаціональний клуб — Євразійський Союз за подобою Європейського Союзу.

Мотиви для створення цього блоку і емоційні, і практичні, але не схоже, щоб вони змішувалися. Серед прибічників – російські законодавці, яким кортить воскресити імперію, і реалісти, які прагнуть взяти під свій контроль мінеральні ресурси і ринки регіону. Для прагматиків одним із аргументів є стримування Китаю – головного на сьогодні економічного партнера всіх середньоазійських республік, крім Узбекистану.

Але інтеграцію утруднюють щонайменше два чинники. Один, за словами доцента Казахстанського інституту менеджменту, економіки і прогнозування (КІМЕП) Нарґіс Касенової – це те, що влада і в Таджикистані, і в Киргизстані дуже неефективна, а кордони такі «діряві», що контрабанда і відсутність правоохоронної діяльності поставлять під загрозу проект Путіна.

Інший – ксенофобія. Московський журналіст-міжнародник і політолог Фьодор Лук’янов вважає, що через наплив мільйонів азіатів-мусульман у містах РФ пересічні росіяни дедалі ворожіше ставляться до офіційної доктрини зближення і союзу.

Для лідерів з Бішкеку і Душанбе (столиць Киргизстану і Таджикистану) важливо задобрювати Путіна, щоб Росія і далі приймала гастарбайтерів. Але ця дружба добровільно-примусова: президент Таджикистану Емомалі Рахмон так соромиться готівкової залежності, що його уряд навіть припинив публікувати дані про надходження грошових переказів з-за кордону.

Киргизстан, де за останнє десятиліття скинули двох президентів (останній раз не без допомоги Кремля), каже, що не має іншого вибору, крім приєднатися до Митного союзу – навіть якщо місцевий бізнес і проти. Він першим з колишніх республік СРСР вступив до СОТ і має сильну реекспортну торгівлю за рахунок перевезення китайських товарів на пострадянські ринки, зокрема, до Росії та Казахстану. Вступ до Митного союзу означав би кінець цієї торгівлі. На КНР припадає половина торговельного обороту Киргизстану, тоді як на Росію – усього 17%, тож економічні переваги тут очевидні.

Касенова вважає, що підприємці Киргизстану повинні пам’ятати, яка доля спіткала бізнес у Казахстані – величезній країні на північ від них. Членство в Митному союзі зменшило свободу торгівлі, оскільки російські підприємства мають захист, а казахстанські виявилися затягнутими в застійну російську економіку.

Тим часом мігранти з Середньої Азії більше схожі на пішаків. Федеральна служба міграції Росії нещодавно оприлюднила дані про те, що з п’яти мільйонів гастарбайтерів три – нелегали. Москва зберегла безвізовий режим з більшістю колишніх радянських республік, але недобросовісні працедавці і бюрократична тяганина поставили багатьох під удар, а поліція періодично проводить показові рейди. Російські чиновники часто вдаються до антимігрантської риторики, а надто перед виборами. Багато етнічних слов’ян вбачають у прибульцях потенційних злочинців, конкурентів у роботі і порушників порядку. З 2009 року зареєстровано майже 80 убивств мігрантів із Середньої Азії на національному ґрунті.

Проте вони все їдуть і їдуть. Молодого таджика на базарі біля Душанбе аж пересмикнуло, коли він згадував три роки роботи таксистом у Санкт-Петербурзі. Там він намагався працювати в нічну зміну, щоб поліцейські не помітили, що він смаглявий. Проте додому він повернувся ненадовго – тільки знайти дружину. Незабаром хлопець залишить наречену і знову поїде на роботу: «Без Росії ми пропали б».