В України зараз є два варіанти поведінки: або намагатися грати в нав’язану Росією гру й пробувати голослівно кричати про повернення Криму, доводячи тим самим свою безсилість, або вивернути ситуацію на власну користь – і показати Півдню й Сходу України втрати й мінуси, які спіткали Крим після вступу в РФ.

Кримський півострів опинився не тільки під контролем Російської Федерації, а й у її складі. Відбулося це блискавично швидко – і мотиви Путіна нам не так важливі, як сам факт втрати території. Натомість Україні з цього моменту треба перебудувати не тільки міжнародну політику, а й внутрішню.

Зокрема варто навчитися не жити учорашнім днем, а значить – не робити вигляд, що ми ще контролюємо Крим і на щось там впливаємо. Вивести звідти війська, дати змогу переселитися на материкову Україну всім охочим, максимально жорстко закрити фінансові потоки в Крим. Не треба популізму про те, що ми намагаємося втримати там своїх громадян – ці громадяни може й не одностайно, але все одно масово й радісно крокували на російський референдум. Їм – жодної копійки пенсії, зарплати, субсидії. Для лояльних до України мешканців Криму треба розробити окрему процедуру отримання грошей від України після перереєстрації (наприклад, для кримських татар такі адміністративні функції міг би виконувати Меджліс). Лояльним до України громадянам навіть можна підвищити соціальні виплати у зв’язку з надзвичайною ситуацією, натомість більшості населення Криму слід перекрити всі крани, в тому числі фінансові. Двох дійних корів у цій ситуації вони не мають отримати, тож хай ними опікується матінка Росія.

Усю кримську ситуацію Україна ще може використати на свою користь. Зокрема, вона дає можливість нарешті укріпити державу, показує, наскільки кричуще нам необхідні реформи, нормальна, дієва армія, нормальна розвідка, але найголовніше – конкурентна, приваблива для громадян державна машина.

Не треба бути пророком, щоб розуміти – найближчі десять-п’ятнадцять років для Криму будуть важкими й депресивними, на територію із сумнівним статусом не поїдуть туристи, а місцеві удільні князьки всі виділені Росією на суперпроекти гроші пускатимуть через три сита корупції. Це треба пояснювати й весь час показувати Україні, зокрема регіонам, де є хоч якісь натяки на проросійськість.

А в той же час цим регіонам треба дати те, чого Криму ніколи не зможе дати Росія – свободу. Справжню європейську свободу думки, віросповідання, політичних поглядів, свободу ринкової конкуренції, свободу у виборі мови, врешті-решт. У нас не так багато сил, щоб тримати когось силою – тому треба створити умови, в яких самі громадяни захочуть жити в такій державі. Якнайжорсткіше побороти корупцію і криміналітет на Сході й Півдні, дати можливість розвиватися малому й середньому бізнесу, адже це він, а не олігархи, завжди підтримуватиме ліберальний проект держави.

І головне – не слухати нікого, хто каже, що на російську пропаганду треба відповісти своєю рідною, українською пропагандою, ледь не просвітницькими телепрограмами і роздмухуванням антиросійських настроїв. Ні, жодної пропаганди, дієвою є тільки правда, навіть якщо часом вона нам не зовсім приємна й симпатична. Українці мають побачити, що їхня держава, на відміну від Росії, не зомбує населення й не робить із людей ідіотів. А говорить щиро, відкрито правду, роблячи таким чином із громадянина не свого підвладного, а союзника й партнера.

Впевнений, що Крим у близькому майбутньому даватиме нам багато приводів, щоб – у порівнянні з РФ пишатися Україною. Використаймо їх.

Андрій Любка