Зонд Cassini сфотографував, як невеликі метеороіди врізаються в кільця Сатурна. На думку вчених, подібні зіткнення проливають світло на еволюцію цієї планети.

Статтю з описом спостережень Cassini опубліковано у свіжому випуску журналу Science. Її підготували фахівці з Лабораторії реактивного руху NASA, пише Газета.Ru.

Автоматичний космічний апарат "Кассіні-Гюйгенс", названий на честь знаменитих астронома і фізика XVII століття Джованні Кассіні і Християна Гюйгенса, був створений американським, європейським і італійським космічними агентствами для вивчення Сатурна, його кілець і численних супутників з близької відстані, запущений у 1997 році і досяг мети своєї подорожі у 2004-му. У тому ж році від станції відокремився зонд "Гюйгенс" і опустився на поверхню Титана, найбільшого супутника Сатурна. Після цього на орбіті навколо планети залишився орбітальний модуль Cassini, який ось вже майже десять років дає вченим детальну інформацію про другу за величиною планету Сонячної системи.

Але на цей раз він зібрав інформацію не стільки про самого Сатурна, скільки про властивості потоків метеороїдів в його околиці - невеликі тіла сантиметрового і метрового розміру, що залишилися після формування Сонячної системи і у великій кількості наповнюють міжпланетний простір.

Зіткнення великих планет з ними відбуваються досить часто (у чому нещодавно земляни переконалися на власному досвіді 15 лютого 2013 року - метеорит Челябінськ).

Але безпосередньо такі події досі вдавалося зафіксувати тільки на Місяці і Юпітері. І це при тому, що кільця Сатурна, із загальною площею, яка в сто разів перевищує площу поверхні Землі, є, в деякому сенсі, прекрасною "пасткою" для невеликих каменів.

Самі кільця складаються з безлічі крижаних осколків невеликих розмірів. Спостереження зіткнень з ними метеороїдів, що пролітають, можуть принести інформацію про щільність і швидкості останніх у районі Сатурна. Проте помітити настільки невеликі (за космічними масштабами) колізії досить складно. Однак дослідникам пощастило. Причому несподівано.

У цьому їм допомогло рівнодення на Сатурні. Раз на 14,5 років Сонце висвітлює кільця Сатурна ніби з ребра. У цей час самі кільця, якщо дивитися на них з боку (як це і робить станція "Кассіні") виглядатимуть темними, так як сонячне світло безпосередньо на них майже не потрапляє. Але ось хмара дрібних часток, що утворилася при зіткненні з метеороідом, що пролетів, і розташована поза кільцями, буде розсіювати сонячне світло і виглядати світлішою.

Саме такі світлі витягнуті хмарки і помітили вчені на знімках з "Кассіні". Всього було виявлено дев'ять подібних подій, що відбулися у 2005-му, 2009-му і 2012 роках. Рік 2009-й як раз був роком рівнодення.

За результатами аналізу знімків, самі зіткнення мали місце за 1-50 годин до моменту зйомки даної області. А розміри частинок, що потрапили в кільця, варіювалися від 1 сантиметра до декількох метрів.

"Ми знали, що такі невеликі зіткнення повинні відбуватися регулярно, але ми не знали ні їхньої реальної частоти, ні розмірів часток, що зіштовхуються. І вже зовсім не очікували їх помітити у такий спосіб - через розсіяне хмарами залишків світло", - прокоментував роботу Метт Тіскарено (Matt Tiscareno) з Корнельського університету (США), перший автор статті в Science і учасник проекту Cassini.

Головним же результатом роботи можна вважати висновок про те, що щільність потоку невеликих метеороїдів в районі Сатурна (тобто в десять разів далі від Сонця, ніж Земля), така ж, як і в околицях Землі.

"Це дуже вражає, враховуючи, наскільки в просторі відстоять дві порівнювані області", - наводить НАСА слова Лінди Спілкер (Linda Spilker), ще одного науковця команди Кассіні, співробітниці Лабораторії реактивного руху. Стаття з аналізом отриманих даних опублікована в журналі Sciencе.

На думку дослідників, кільця Сатурна значно молодші самої планети і постійно "оновлюються". Для визначення віку кілець важливо знати, як швидко вони відновлюються після ударів метеороїдів. Наприклад, на кільцях Сатурна досі зберігається брижі від зіткнення з великим об'єктом, що сталося, мабуть, в 1983 році.

Сатурн не перестає дивувати і закидати загадками. Три роки тому науковців вразило нове відкриття. Виявляється, кільця Сатурна тремтять, як гітарні струни, а на краях одного з них знайшлися дивні хмарочоси. Апарат Cassini, який шість років вивчав околиці Сатурна, надіслав на Землю нові фотосвідчення дивної структури його кілець.