Україна вперше відзначає День Української Державності 28 липня. Відзначає в час неймовірно жорстокої війни —  на шостому її місяці, після восьми років бойових дій на Донбасі, у протистоянні з московською ордою, що триває упродовж кількох століть.

День Української Державності покликаний утверджувати зв’язок українців, які живуть нині, з нашими пращурами, які впродовж багатьох поколінь будували державність українського народу. Це свято має виховати в кожного громадянина України розуміння того, що державотворчому досвіду українців, нашій культурі, нашій самобутності, українському характеру не одна тисяча років.

З огляду на наявну джерельну базу, український народ почав утверджуватися у своїй державності понад 2000 років тому. Перші державні утворення на території сучасної України —  Кіммерія, Скіфія, Боспорське царство, античні міста-держави існували ще до нашої ери. А от початковою точкою, від якої маємо право вести родовід сучасної державності, є Антський племінний союз, що існував від IV до початку VII ст. Саме в цей час було засновано місто Київ.

Нащадками антів були русичі, які заснували Русь —  середньовічну феодальну монархічну державу зі столицею у Києві. День Української Державності невипадково відзначається саме 28 липня —  у день Хрещення Русі. Адже саме ця подія, що ознаменувалася створенням Київської митрополії та призначенням до Києва першого митрополита Михаїла, означала перетворення Русі на повноправну в християнському світі державу. Це був цивілізаційний вибір, який вплинув і продовжує впливати не лише на українські землі, а й на багато сусідніх країн.

За право володіти Києвом змагалися кілька поколінь нащадків легендарного князя Рюрика. А представниці роду київських князів є в генеалогічних деревах чи не всіх нинішніх монархів Європи. У 1240 році владу над Києвом отримав князь Данило Романович Галицький, який в наступні роки домігся підтвердження її і від Батия, і від Папи Римського Іннокентія IV. У 1253 році папський легат абат Опізо коронував князя Данила. Перетворення Русі на королівство утвердило європейський вектор розвитку нашої країни, хоча її географічне розташування провокувало процеси, коли за київську спадщину змагалися не тільки західні, а й східні монархи.

Люблінська унія 1569 року засвідчувала, що "Київ був і є головним містом Руської землі". Згідно з документом, Київське князівство прилучалося до Корони Польської на конфедеративних засадах, зберігаючи той самий обсяг самостійності, що й Волинська земля. Очільником обох цих адміністративно-територіальних утворень тоді був Костянтин Костянтинович, князь Острозький, Київський, маршалок Волинський і староста Володимирський.

За визначенням Володимира Винниченка, державність —  це устрій усього матеріального і духовного буття цілого народу, комплекс тих інститутів економіки, політики, культури, що діють на території, населеній національним колективом, і зв’язують його в компактну цілість, забезпечують розвиток у сучасному та майбутньому. Історія вчить, що лише власна держава є найкращим способом збереження життя і розвитку як цілого народу, так і кожної особистості.

Скориставшись правом на повстання, закріпленим у юридичних документах XVII століття, гетьман Війська Запорозького Богдан Хмельницький після захоплення Києва у 1648 році був коронований на князя Русі, заснувавши першу українську державу модерного типу. Адже національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького разом із Англійською революцією та тридцятирічною війною в Європі заклали основи сучасного світового порядку — поділу світу на національні держави і появу пов’язаних з цим принципів міжнародного права. Саме з 1648 року походять: пріоритет національних інтересів, принцип балансу сил, пріоритет держав — націй, принцип державного суверенітету, право вимагати невтручання у свої справи, рівність прав держав, зобов’язання виконувати підписані договори та інші атрибути відносин між країнами.

Вимушена військово-політична угода Війська Запорозького з московією, підписана у 1654 році, призвела до чотирьох українсько-московських воєн, які завершилися повним розгромом московітів на чолі з царем і самопроголошеним патріархом петром І під час Прусської кампанії 1711 року. Але інтересами української козацької держави великі імперії пожертвували тоді заради 25-річного миру.

Багато років поспіль гетьман Війська Запорозького і останній князь Русі-України Пилип Орлик намагався дипломатичним шляхом відновити права козацької нації на власну державність. Проте європейські правителі, палко підтримуючи його, опікувалися лише власними національними інтересами. Однак масив документів того часу переконливо доводить, що Україна була незалежною самодостатньою державою, з власною Конституцією, ще на початку XVIII століття, а не від 1922 року, як декому ввижається.

Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Михайло Драгоманов, Володимир Антонович, Олександр Кониський, Іван Франко, Леся Українка, Микола Міхновський, Михайло Грушевський та інші інтелектуали ХІХ – початку ХХ століть обґрунтували доктрину українського конституціоналізму. Вони проклали міцні мости між державницькими традиціями києво-руської, литовсько-руської і козацької доби та майбутньою незалежною українською державою, яка народилася у вирі Першої світової війни і проголосила незалежність 22 січня 1918 року.

Українська революція 1917 –1921 років вплинула на геополітичні процеси в Європі. Українська держава в межах етнічної території хоч і ненадовго, проте стала реальністю. Й ідея соборної України стала провідною у визвольних змаганнях ХХ століття. Спроби відновити українську державність чи вибороти її військовим шляхом тривали впродовж 1930–1950 років, проте змогли реалізуватися тільки 24 серпня 1991 року.

Незважаючи на те, що українську радянську соціалістичну республіку складно трактувати як форму української державності, від неї вона успадкувала статус засновника Організації об’єднаних націй та адміністративно-територіальний устрій, що закріплений у Конституції 1996 року.

Важливо зазначити, що сучасна Україна є правонаступником не тільки урср, а й Української Народної Республіки. 14–15 березня 1992 року надзвичайна сесія Української національної ради 10-го скликання, законодавчий орган УНР в екзилі, ухвалила рішення про передачу повноважень й атрибутів державної влади УНР легітимним державним органам влади України. Ця подія вкотре засвідчила, що традиція української державності не має розривів і нині успадкувала всі засадничі ознаки, накопичені впродовж тисячі років.

Невипадково нині в багатьох подвигах наших воїнів, у мудрості наших людей у боях, навіть просто в розмовах звичайних українців про те, що відбувається, ми можемо побачити, ми можемо почути і зрозуміти приклади таких же характерів, як сотні років тому. Можемо побачити приклади такої ж хоробрості, такого ж ставлення до життя, і найголовніше —  ставлення до України й до ворога.

Лише ті, хто абсолютно не знає правди історії й абсолютно не відчуває її сенсу, могли ухвалити рішення атакувати Україну. На жаль, Київ, як центр тисячолітньої митрополичої кафедри, досі залишається об’єктом особливого інтересу москви, яка поклала Володимирове хрещення наших пращурів у основи своєї неофашистської ідеології "руского міра". росія ненавидить українців як націю, бо не може змиритися з українською державністю, нашою незалежністю і нескореністю.

Але після всього, що пройшов наш народ, після всього, чого ми навчилися за століття, українці ніколи не віддадуть своєї незалежності. І вже не зламаються зсередини, як це бувало не раз. Адже сьогодні ми нарешті маємо національну єдність —  обов’язкову умову збереження державності.

Берегти єдність нині, працювати разом на перемогу —  це найважливіше національне завдання, яке всі ми обов’язково виконаємо. А отже, зможемо зробити те, що не вдавалося зробити раніше попереднім поколінням. Це стосується й нашого захисту в цій війні за незалежність, і нашого руху в об’єднану Європу, до повноправного членства у ЄС, і нашої здатності стати однією з найбільш сучасних держав світу.