В Україні час повернувся назад: лише за 6 місяців після президентських виборів від демократичного прориву в країні не залишилося і сліду. Український письменник Юрій Андрухович пише про "внутрішню окупацію" своєї країни і звертається із закликом до Європи. Його статтю публікує Frankfurter Allgemeine Zeitung.

Як відзначає автор, сьогодні в країні йдеться про реванш. Людина, яка уособлює собою "образу 2004 року", насолоджується помстою повною мірою. Оскільки Янукович набрав у другому турі лише 49% голосів виборців, "наївним" українцям, як називає письменник свій народ і себе самого, здавалося, що новий президент буде таким же нездатним втілювати рішення в життя, як і його попередник. Однак на ділі виявилося, що конституція - не така вже й недоторканна, а визначальним чинником для реалізації рішень є кількість "своїх" суддів у Конституційному суді.

"Вже до середини березня новообраний президент несподівано зосередив у руках всю владу і розгорнув країну на 180 градусів, - продовжує автор. - Сьогодні він має більшість у парламенті, необхідну йому для реалізації наказів та ігнорування опозиції". Як приклад письменник наводить нічне голосування про засади зовнішньої політики. З 420 пропозицій опозиції не було враховано жодної.

При цьому Конституційний суд - не єдина підконтрольна президенту інстанція. "Мені невідомо жодного більш-менш свіжого випадку, коли будь-яке судове рішення було б ухвалене на користь опозиції", - відзначає Юрій Андрухович.

Українці відвикли від того, що мирні демонстрації розганяють силою через те, що люди несуть "не ті прапори і гасла". "Але найбільше дивує навіть не блискавична узурпація влади, а стрімке повернення страху", - пише автор, додаючи, що найбільше він побоюється того, що на зміну страху прийде апатія. "Де та Україна, яка стукала в двері Європи і на яку покладалися надії?" - запитує він.

Все частіше тепер можна почути про "профілактичні бесіди" з журналістами та представниками громадськості, про ненав'язливі - поки що - спроби вербування і залякування, а також про "списки лояльних". Так чи інак, зауважує письменник, можна спостерігати перетворення СБУ на політичного цербера, а держави - на поліцейський режим. "Ми повернулися в минуле, іноді виникає відчуття, що за вікном знову 1970-ті роки".

І нічого нового в цьому немає, упевнений автор. Щось подібне можна спостерігати в путінській Росії - невипадково Віктор Янукович уже заговорив про "суверенну українську демократію", в якій Партії регіонів відводиться роль місцевого варіанту "Єдиної Росії".

"Єдине незрозуміло: навіщо режиму Януковича потрібна Європа? Навіщо всі ці ігри в інтеграцію з незмінною єврориторикою? Або ж мова йде про взаємодію з банками, про звичний відпочинок на Сардинії, в Монте-Карло чи у французьких Альпах?" - продовжує автор. У зв'язку з цим письменник звертається до європейських політиків із закликом не спускати очей з його країни, оскільки "українській владі ще важливо те, що ви про них думаєте".

В Україні вже з'явився новий термін - "внутрішня окупація". "Нас окупували зсередини за допомогою президентських виборів і парламентських махінацій. Наше майбутнє бачиться мені в безрадісних тонах", - пише автор, при цьому не втрачаючи надії. "Це просто не може бути, щоб така анахронічна, успадкована від Сталіна система перемогла в тривалій історичній перспективі. Вся моя надія ґрунтується на цьому не безперечному переконанні. Або на тому, що від неї ще залишається сьогодні".