Видатна українська поетеса, письменниця Ліна Костенко відзначає сьогодні своє 80-ліття. Їй довелося стати донькою "ворога народу", пережити майже 15-річне творче невизнання, а в середині 60-х виступати з протестом проти арештів української інтелігенції.

Ліна Костенко, що абсолютно недивно, дуже уважна до слів, і один з головних висловів, яких вона не любить, - "Україна встане з колін". А крім того, Ліна Костенко вірить у нинішню молодь, і віра ця закріпилася в ній під час Помаранчевої революції на Майдані, пише газета "Время".

"Якщо я ще раз почую, що Україна встане з колін, я випишуся з українців, якщо українці це не опротестують, - сказала Ліна Костенко в інтерв'ю молодіжній газеті. - "Молодь" ніколи не стояла на колінах ... Навіть я у своєму віці не стояла ніколи на колінах. Мене, щоб піднятися з колін, треба спочатку на них опуститися, а я не хочу. Я вже веду облік тих, хто збирається Україну з колін піднімати. Кучма... Тігіпко... Навіть люди, які мені глибоко симпатичні, теж щось говорили про коліна. Якщо нації весь час кажуть, що вона "упосліджена", "меншовартісна", менталітет не такий, вона спить, вона стоїть на колінах, у неї апатія, - іде абсолютний психологічний демонтаж нації. Тому забудьте всі кліше. Вони вам не потрібні".

Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищеві на Київщині. Батьки майбутньої поетеси були вчителями. У 1936-му сім'я переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу на Куренівці і ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", який редагував Андрій Малишко, зазначає ЛІГАБізнесІнформ.

У повоєнні роки Ліна ходила до літературної студії при Спілці письменників України. У 1946 р. були опубліковані її перші вірші. Костенко вступила до Київського педагогічного інституту ім. Горького (тепер педуніверситет Драгоманова), але покинула його і поїхала навчатися в Московський літературний інститут ім. Горького. У 1956-му вона закінчує інститут, а в наступному році виходить перша книга її поезій "Проміння землі". Другий збірник "Вітрила" був опублікований 1958-го, збірка "Мандрівки серця" - у 1961-му.

1962 року збірка "Зоряний інтеграл" був підданий ідеологічній цензурі і світу не побачив. Та сама доля спіткала у 1972-му збірник "Княжа гора". Відтоді на поетичне слово Ліни Костенко було накладено заборону, її твори не виходили окремими виданнями, і навіть саме ім'я автора зникло зі сторінок періодики. Поетеса писала "в шухляду".

Костенко не належала до будь-яких дисидентських організацій, але коли в 1965 році почалися арешти української інтелігенції, підписувала листи протесту, а коли у Львові судили В'ячеслава Чорновола та його друзів, вона була на процесі.

1977 року Ліна Костенко повернулася в поезію - було надруковано її збірку "Над берегами вічної ріки", через два роки - роман у віршах "Маруся Чурай", у 1980-му - збірку "Неповторність", 1987-го - збірник " Сад нетанучих скульптур ". За роман "Маруся Чурай" і збірку "Неповторність" поетеса отримала Державну премію України ім. Шевченка. 1989 року виходить збірка "Вибране".

За книгу "Інкрустації", видану італійською мовою, Костенко у 1994-му було присуджено премію Франческо Петрарки, якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності. 1998 року в Торонто Світовий конгрес українців нагородив поетесу найвищою відзнакою - медаллю Святого Володимира.

1999-го був написаний історичний роман у віршах "Берестечко" і окремою брошурою видана лекція "Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала". У 2000-му Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги. Також серед нагород - Почесна відзнака Президента України (1992) і Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2000).

Найближчим часом має з'явиться найочікуваніша книга Ліни Костенко. Вона вже передала у видавництво рукопис прозової книги "Записки українського самашедшого".

Цей роман довго писався, і за цей час від нього відбрунькувалися ще дві книжки, які в даний момент у роботі.