У суботу в Москві на Болотній площі пройшов мітинг на знак протесту проти результатів виборів у Держдуму РФ, пише Андрій Колесников у статті "У житті тільки раз" для газети "КоммерсантЪ-Украина".

Тих, хто прийшов на мітинг, можна було сміливо розділити на дві групи: на тих, хто вперше став суб'єктом вуличної демократії, з'ясувавши все для себе необхідне з Twitter і Facebook, і на всіх решту. До першої групи належали молоді люди від 18 до 35. Це не був, як вчора відразу стали говорити, середній клас, що народився (або вірніше, розродився): більшості з них, щоб стати хоча б неяскравим представником цього класу, потрібно ще бодай кілька років активно працювати на свій власний добробут.

Але це були люди, якими може пишатися будь-який мітинг: щирі, не бездомні, вже точно не дурні, зрештою ті, хто добре поснідав. І це були люди, у яких справді накипіло.

Часом, здавалося, що я потрапив на гарну світську вечірку, пише Андрій Колесников. Тут були всі. Я зустрів тут, наприклад, цілу редакцію великого глянцевого журналу: дівчата були одягнені не по погоді, але зате по моді.

З цим мітингом взагалі сталася дивна річ: прийти сюди було модно. Це виявився тренд сезону. Та що там: це була вечірка року! І ті, хто не прийшов, пошкодували потім: в розмовах про мітинг вони тепер беруть пасивну участь, а на питання "А ти ходила вчора?" змушені нервово знизувати плечима.

"З днем Помаранчевої революції!", "Влада - мільйонам, а не мільйонерам!", "Путін, йди геть!"... Гасел було море.

В очікуванні початку мітингу молоді активістки з білими стрічками роздавали всім такі ж білі гвоздики. За задумом, народженим в надрах Інтернету, квіти покладалися ЗМОПвцям, які неодмінно накинуться на учасників мітингу. Однак ті мирно стояли під мостом, нікого не чіпаючи. Сама ж акція протесту проходила під пісні Віктора Цоя, хітом якої була пісня "Ми чекаємо змін!", повідомляють Ганна Мамонова та Олексій Овчинников в статті "ЗМОПу дарували квіти і слухали Цоя" в газеті "Комсомольская правда в Украине".

Протягом 5 годин - рівно стільки тривав мітинг - на сцені для учасників акції протесту "запалювали" письменник Борис Акунін, який спеціально приїхав з Європи, письменник-сатирик Дмитро Биков і лідер правих опозиційних сил Росії Борис Нємцов. У натовпі людей можна було зустріти зірок російської журналістики - Тіну Канделакі, Андрія Колесникова. А Леонід Парфьонов навіть наприкінці мітингу вийшов на сцену і виголосив полум'яну промову. Поки на сцені оратори змінювали один одного, народ все продовжував прибувати на площу. У певний момент поліція навіть попросила людей піти з Лужковського мосту, побоюючись, що ті опиняться у воді разом із мостом. Скільки помістилося на Болотній - сказати важко. Опозиція наполягала на 70 тисячах, МВС - всього на 25. Але ніяк не менше 50 тисяч - це точно. До слова, на мітингу людям роздавали білі стрічки як символ протесту.

Гасла, виплеснуті зі сцени, не сильно відрізнялися один від одного. Всі як один вимагали чесних виборів та масових відставок. Закінчилася акція протесту ухваленням резолюції. Мітингувальники оголосили, що дають владі два тижні, щоб виконати п'ять вимог, головна з яких - нові вибори.

Дмитро Гомон у своїй статті "Мітинг небідних" в газеті "Сегодня" зауважує, що доброзичливість поліції відзначили всі мітингувальники-москвичі. "Коли двоє міліціонерів звернулися до мене з фразою: "Молодий чоловіче, чи не могли б ви відійти, ми хочемо тут огорожу поставити" - я трохи не знепритомнів!" - сказав учасник мітингу, офісний працівник Євген Фрейдінов.

"Про збір я дізнався через групу на Facebook. А прийти мене спонукали ті люди, які підписувалися на участь у групі. Це такі ж люди, як я, - в плані думок, соцстатусу. Це небідні люди, до речі: після мітингу в околицях не було жодного вільного місця в ресторанах. Просто мухлювання на виборах було на грані фантастики - і у народу накипіло! Було не менше 50 тисяч, таку кількість людей не можна ігнорувати!" - ділиться відчуттями Євген.

За даними поліції Москви, на мітингу було близько 25 тисяч учасників. Організатори називали значно більші цифри: від 80 до 150 тисяч. За підсумками акції схвалили декларацію з шістьма вимогами, на виконання яких владі дали два тижні. Це скасування підсумків фальсифікованих виборів, відставка керівництва ЦВК, розслідування фальсифікацій, реєстрація опозиційних партій, проведення чесних виборів, звільнення політв'язнів.

Президент Дмитро Медведєв заявив, що не згоден із заявами мітингувальників, але все перевірить. "Мною було дано доручення перевірити всі повідомлення з виборчих ділянок, що стосуються дотримання законодавства про вибори", - написав він на своїй сторінці в Facebook.

Акції протесту проти фальсифікацій пройшли в суботу більш ніж у півсотні міст Росії, але вони були не настільки масовими. Приміром, у Волгограді вийшло приблизно 1000 осіб, в Челябінську 3000, у Владивостоці, Читі та Хабаровську - приблизно по сотні, але там вони були несанкціонованими.

Була акція протесту і в Києві. Навіть аж три. Одну організував через Facebook журналіст Артем Скоропадський. Він та ще приблизно десяток росіян, що працюють в Україні, прийшли з російським прапором на Майдан. Розгорнувши триколор навпроти Головпоштамту, Скоропадський розповів у мегафон, що він і його друзі незадоволені фальсифікацією виборів, і закликав владу Росії не визнавати їх. Близько 50 чоловік зібралося з пікетом під стінами Російського посольства.

Як і учасники камерного мітингу на Майдані, вони прикріпили білі стрічки. Але найдинамічніша акція пройшла на платформі метро "Майдан Незалежності", де члени Коаліції учасників Помаранчевої революції (КУПР) спробували встановити намет. Таким чином вони хотіли вбити відразу двох зайців: підтримати росіян і висловити протест проти заборони на проведення масових заходів на Майдані. Двох людей затримала міліція і склала адмінпротокол про порушення заборони проведення масових акцій.

Мирну акцію на Болотній площі в Москві логічно було б пояснити тим, що влада вирішила дати незадоволеним випустити пару. "У Путіна ж є сто тисяч варіантів, як усіх порадувати. Зняти Чурова (голови Центрвиборчкому), зняти з "ЄР" кілька відсотків, почати змінювати виборчі закони, демонстративно вилаяти "ЄР", та все що завгодно. Але враховуючи деяку, скажімо так, неадекватність начальства, нічого цього може і не бути. І тоді рух продовжиться. Хоча політичного сенсу - не плутати з радістю і цивільним обуренням - у ній небагато. Кандидата в президенти немає, партії, якій би хтось вірив, - немає, і жодного сценарію, що саме потрібно робити, - немає теж", - так оцінив те, що відбувається, в своєму Facebook російський публіцист Дмитро Ольшанський.

"Це нова тактика організаторів протестів. Раніше, коли приходило на акції мало людей, вони робили ставку на гучність, в тому числі затримання і арешт учасників. Тепер же людей зібралося багато і вони розуміли, що сенсу провокувати владу немає. Вони навіть погодилися з пропозицією влади перенести мітинг з розташованої в центрі площі Революції в інше місце. Так багато людей у Москві вийшло тому, що багато москвичів вважають, що реальний рейтинг влади - 25-30%, а не 46%.

Також багато хто вважає, що влада втратила динамізм, запитують, чому Володимир Путін не реагує. Але альтернатив Путіну немає, і його популярність в народі не падає. Путін і "Єдина Росія" - далеко не одне й те саме. До речі, мітинг - це зародок двох нових партій. Умовно кажучи, Демократичної партії Росії (ліберали) та Російської партії Росії (націоналісти)", - вважає політолог Сергій Марков.

До слова, з тим, що поміркованість мітингів була вигідна організаторам, згоден і учасник протестів, опозиційно налаштований політолог Станіслав Бєлковський. "Мирним був настрій людей. Це не політичні активісти, а звичайні обивателі, і ніякого наміру щось трощити у них не було. Владі дали на роздуми два тижні. Вже зародився новий рух, який показує, що Путін - президент села і люмпенізованих околиць, городяни не підтримують його і "Єдину Росію". Після перемоги Путіна, яку йому безсумнівно "намалюють", нова політкоманда, що формується, доб'ється змін і появи нової моделі влади, без вождизму", - говорить експерт.

Олесь Бузина у своїй статті "Москва - урок Києву" для газети "Сегодня" пише, що вигравши вибори 2010-го, Віктор Янукович встановив в Україні російську модель управління. Відчувається, що йому хотілося б бути таким же сильним лідером, як Путін. Але сконцентрована в одній руці влада покладає на її владику і всю повноту відповідальності - суспільство переносить будь-яке невдоволення на президента. Але є принципова відмінність між Україною і Росією. Росія - імперія з ядерною зброєю. Психологія її народу - великодержавна. Тому у Путіна є аргумент для концентрації влади. Більшість росіян розуміє, що нової кризи у столиці, аналогічної до 1917-го і 1991-го років імперія не переживе. І тим не менш Путін, чия партія "Єдина Росія" фактично програла вибори, дає незадоволеній частині суспільства скинути пару. Він не розганяє багатотисячний мітинг і дозволяє своїм противникам висловитися. Крім того, у Путіна залишаються КПРФ і ЛДПР, здатні створити з "Єдиною Росією" стійку коаліцію.

А становище Януковича геть інше. В українського суспільства немає імперських амбіцій, а витрати на оборону незначні. Москва може виправдовувати до певної міри низький рівень життя необхідністю підтримувати статус великої держави, а Київ не має навіть такого аргументу. Головне питання, яке ставлять прості українці владі: "Де гроші?". А єдиний громовідвід - Тимошенко - у в'язниці і вже викликає у більшості жалість. Погане життя тепер не пов'язують з нею. До того ж прапором БЮТу може стати дочка Юлії Володимирівни - Женя, що говорить по-англійськи і здатна розповісти світові без перекладача, які "тирани" захопили Київ. І цю Женю в перевищенні повноважень і крадіжці вже не звинуватиш! Саме невиправдана в українських умовах жорсткість президента (будь-якого, а не тільки Януковича!) і здатна об'єднати проти нього опозицію, незважаючи на ідеологічні розбіжності. І не тільки опозицію, а й незадоволених в його ж партії.