У списку класиків - героїв книги Валерії Новодворської "Поети і царі" - фігурують Василь Биков і Володимир Короткевич. Чим їхня творчість близька авторові, яка легко цитує українських і білоруських майстрів слова в оригіналі? Чому диктатори не дружать між собою, і в якій країні - Білорусі або Росії - більш світле майбутнє?

Гостею у нас сьогодні буде відомий російський політик, засновник партії "Демократичний союз" Валерія Новодворська, яка дуже любить парфуми у Львові купувати.

- Валерія Ільлінічна, ви вважаєте російську літературу головним предметом експорту Росії. Не нафту, не газ, а саме літературу. І немов почувши вас, одне з московських видавництв заснувала книжкову серію "Російський роман для Європи". Але хіба можна писати на експорт, як колись робили на експорт жигулі?

- С автопромом нам ніколи не щастило. Ми не вміємо робити речі. Останній раз ми робили щось цінне ще до падіння Великого Новгорода. А це було в XV столітті. З тих пір ми розучилися робити що-небудь. Потім, за часів модернізації Олександра II навчилися знову. Але навряд чи для експорту. Для експорту ми більше не робили нічого і ніколи. А з літературою у нас все в порядку. Література - велика, всі із задоволенням нею користуються. Чехова і у Великобританії ставлять, і в Сполучених Штатах. Але література не створюється в департаменті, за завданням партії або видавництва не пишеться.

У нас є кілька експортних авторів: прозаїки Людмила Улицька, Людмила Петрушевська, Володимир Сорокін, Володимир Маканін, поети Ольга Седакова і Дмитро Биков. У ХХ столітті було досить багато чудових письменників, як ви пам'ятаєте: і Цендраков, і Трифонов, і Булгаков - тих, хто писав по лекалах Срібного століття. Ось це ми можемо, але це робиться без завдання партії і керівництва, не за їх участю і всупереч їхній волі.