Для футбольного гравця світового рівня забити гол з короткої відстані в 11 метрів нескладно. Треба лише цілитися у верхній правий або лівий кут воріт і вдарити м’яч так, щоб він летів зі швидкістю сто кілометрів на годину. Проходить менш як пів секунди, а якщо точніше 0,4 секунди, аби м’яч долетів до лінії воріт. Отже, в голкіпера є 0,2 секунди, аби побачити, звідки летить м’яч, і ще 0,2 секунди, аби зреагувати.

М’яч летить так швидко, що ніхто насправді не очікує, що голкіпер захистить ворота – значно кращі шанси на боці бомбардира. І справа тут не лише у швидкості. Ворота в чотири рази більші, ніж воротар, і захистити їх повністю майже неможливо.

Навіть найкращі пропускають

Навіть найкращі футболісти світу не завжди забивають пенальті. Дієґо Марадоні, Рональдо, Девіду Бекхему, Мішелю Платіні, Роберто Баджо та іншим теж не завжди щастило забивати м’ячі у ворота з 11 метрів. «Інколи просто неможливо зробити влучний удар. Лише уявить собі напругу, яку вони відчувають під час матчу! Якби вони дійсно могли забивати, як роботи, тоді шанси забити були б 100-відсотковими. Але футболіст, який б’є пенальті, – не робот», - розповідає Метін Толан, експериментальний фізик Дортмундського технічного університету, автор книги з футбольної математики.

Також під час тренування неможливо відтворити той величезний психологічний тиск, який відчувається на полі під час реального матчу. Тому гравці можуть лише відпрацьовувати техніку. Вкрай важливо точно визначити траєкторію руху м’яча, адже невеликий прорахунок може призвести до серйозної втрати. «Якщо змінити початкову швидкість м’яча лише на кілометр, а початковий кут удару м’яча на один градус, м’яч летітиме аж на 50 сантиметрів вище. Тобто ризик удару поза межі воріт доволі високий», - зазначив Толан в інтерв’ю DW.

Футбольна математика

Загальна площа воріт 2,44 на 7,32 метри, або ж 18 квадратних метрів. Якщо виходити з того, що область сягання воротаря із простягненими руками 2,25 на 2 метри, він займає площу 4,5 метри. Це лише одна четверта площі воріт. «Фактично 75 відсотків площі воріт голкіпер не охороняє», - каже Толан. «Це пояснює, звідки береться цифра у 75 відсотків вірогідності забити пенальті з 11 метрів».

Уперше пенальті почали забивати 1976 року на вирішальних матчах європейської першості з футболу. З того часу статисти нарахували 343 усіх пенальні, з них забитих – 258, що, власне, й становить приблизно 75 відсотків (дані аналітичного сайту sportintelligence.com). Але три чверті забитих голів – це загальна цифра. Деякі національні збірні грають краще від інших, а особливо – чехи та німці. У порівнянні з ними успішність англійців та нідерландців у забиванні пенальті суттєво гірша.

Під час фіналу європейської першості 1976 року між збірними Чехословаччини та Західної Німеччини футболісти вперше били пенальті. Німець Улі Хенесс не влучив у ворота. Тоді чех Антонін Паненка збив з пантелику німецького воротаря і зробив вирішальний удар по центру. Це був перший і єдиний раз, коли збірна ФРН програла, забиваючи пенальті.

Загальний успіх проти німецького

У загальному підсумку Німеччина забила 26 із 28 пенальті. Отже, команда не влучила у ворота з 11-метрової відстані лише двічі. Кількість успішно забитих голів німців з короткої відстані становить 93 відсотки. Вдруге та востаннє збірна Німеччини не забила пенальті 30 років тому. Це було в 1982 році під час півфінального матчу між Францією та Західною Німеччиною на Чемпіонаті світу з футболу. Проте збірна Німеччини все одно виграла гру, дякуючи обороні національного голкіпера Гаральда Шумахера.

«Багато часу на реакцію немає, тому потрібно мати в арсеналі хитрі трюки, - сказав Шумахер у інтерв’ю DW. - Я занотував для себе все, що я знав про футболістів, які забивають пенальті: яка нога в кого сильніша – ліва чи права, м’яко чи різко він б’є, високо чи низько летить м’яч. Був один гравець, якому подобався певний напрямок, тому я обдурив його рухаючи верхню частину свого тіла в протилежну сторону. Я знав заздалегідь, що він цілитиметься у свій улюблений кут, і не прогадав». Знання уподобань футболіста, який забиває пенальті, можуть стати у пригоді спостережливому воротарю.

«Я починаю спостерігати за футболістом ще до того, як він цілиться в м’яч. Протягом кількох секунд він дивиться в кут, куди буде цілитися», - каже Шумахер. Технічні переваги – на боці того, хто забиває пенальті, однак психологічні – однозначно на боці воротаря. «Я ніколи не боявся, адже весь тягар лежить на плечах того, хто забиває пенальті, - пригадує Шумахер. - Адже він лише за 11 метрів від воріт, і всі очікують, що він заб’є».

Вирішальна майстерність, а не статистика

Метін Толан має не лише психологічне, але й математичне пояснення «пенальтної» успішності тих чи інших команд. Воно базується на так званій біноміальній теорії, докладно описаній у книжці Толана. Водночас він сам визнає, що математика та теорії – це ніщо без постійного тренування на полі.

Чеський футболіст Антонін Паненка розповідає, що він багато працював напередодні свого легендарного удару проти Німеччини. Тоді забитий пенальті приніс збірній перемогу на Чемпіонаті Європи 1976 року. «Після кожного загального тренування я звик стояти навпроти нашого воротаря і забивати пенальті. У мене з’явилася ідея – якщо я затримаю удар і легенько перекину його, воротар може перейти у кут воріт та пропустити м’яч. Тож, я просто вдосконалив цю техніку», - сказав Паненка.

Отже, тренування – найкращий спосіб збільшити шанси забити пенальті. «Пощастити» може лише завдяки тривалим тренуванням. Відомий вислів гравця в гольф Гаррі Плейєра «чим більше я тренуюся, тим більше мені щастить» виправданий як для німців, так і для чехів.