Зараз було б великою помилкою на хвилі патріотизму і втоми від бездіяльності влади кинутися створювати нову державну армію з добровольців , озброюючи її всім, що надішлють з різних кінців світу. На наших очах вже сформували нову армію із захисту держави, назвавши її національною гвардією. Нею командують люди, що опинилися на своїх постах, в силу слабкості нас як суспільства, які ніколи не мали повноцінного мандата і які, фактично, непідконтрольні нам.

Треба розуміти, що війна – це продовження політики, а не удару в голову надлишків адреналіну. Тому почати треба не з нової армії (у нас, до речі, як ми вже бачили, і стара армія справляється), а з нової політики (старої політики у нас немає взагалі) – до неї у нас все ще не дійшли руки. Коли ми наведемо там порядок, армії може не знадобитися взагалі, або ми самі зможемо сформувати свою істинно національну гвардію, в якій кожен з нас буде знати, що і від кого він захищає, а командувати будуть ті, хто займе це місце по праву, в повному сенсі цього слова.

Час, коли ми покладали місію захисту себе на озброєну до зубів державу, пройшовло безповоротно. Держава виявилася здатна воювати з нами, і запросто здати наші інтереси будь-якому сильному зовнішньому супротивнику. Військова допомога від "МакКейна і Ко” буде зараз дуже до речі, але вона нічого не змінить за великим рахунком, поки ми не візьмемо на себе відповідальність за свої життя, життя рідних і близьких. Зробити це можна тільки зі зброєю в руках.

Для цього нам потрібно беззастережно визнане державою право на особистий захист, серед іншого, і від самої держави, якщо вона вдається до насильства першою. Озброєні цим правом ми зможемо протиставити будь-якому агресорові організовану і ефективну відсіч мінімальними ресурсами. Нам не потрібні будуть для цього засідання в ООН і вирази заклопотаності звідусіль.

Не треба намагатися повторювати чужі помилки і намагатися бути схожими на сусідні країни. Ми в Україні, а тут тепер багато що може і повинно бути по-іншому.