Вісім років тому відбувся другий тур президентських виборів 2004 року, а разом з ним – масова акція протесту проти виборчих фальсифікацій на київському Майдані Незалежності. Вже за кілька днів вона отримала назву, яка привернула до України увагу всього світу – "Помаранчева революція". Саме протест на Майдані привів до призначення повторного голосування – так званого третього туру, – переможцем якого став Віктор Ющенко, пише BBC-Ukrainian.

"Це для Ющенка Майдан почався 22 листопада, а для нас – 21-го зранку, коли ми почали ставити сцену", – згадує депутат парламенту Володимир Філенко. Його разом зі ще двома депутатами, Тарасом Стецьківим та Миколою Томенком, а також нині ув’язненим колишнім міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком наприкінці 2004-го називали "польовими командирами Майдану".

"Хоча Майдан для нас почався значно раніше, ми його готували майже півтора року", – додає Філенко. "Польові командири" досі святкують День Свободи не 22 листопада, як це було передбачено нечинним нині указом Віктора Ющенка, а на день раніше.

Поразка чи перемога?

Указ про встановлення річниці Майдану державним святом – Днем Свободи – скасовано президентом Віктором Януковичем. Один з "польових командирів Майдану" перебуває в ув’язненні. А ще – міжнародні організації констатують проблеми з українською демократією. В кулуарах Євросоюзу, коли мова заходить про ставлення до українських чиновників, не соромляться слова "санкції". Держсекретар США та інші західні спостерігачі називають нещодавні парламентські вибори кроком назад у порівнянні з попередніми виборчими кампаніями.

Ці факти як для країни, котру ще кілька років тому вважали флагманом демократичних перетворень на пострадянському просторі, важко назвати втішними. Проте навіть сьогодні, достеменно знаючи, як політична ситуація в Україні розвинулась протягом восьми років після Майдану, "польові командири" в один голос називають події листопада-грудня 2004 року перемогою українського народу.

"Майдан як прагнення мільйонів людей до цивілізованого, мирного протесту, як революція духу і революція людської гідності був великим подвигом, який впише українську націю в світову історію. Він безумовно був перемогою", – каже Тарас Стецьків.

"Ми перемогли, але не втримали перемогу", – уточнює Володимир Філенко.

Чому так сталося?

Безпосередні учасники Майдану називають багато причин, чому завоювання Помаранчевої революції було фактично втрачено. Насамперед, кажуть вони, політична еліта, яка прийшла до влади після перемоги на виборах Віктора Ющенка, виявилась неадекватною тим викликам, які перед нею постали.

"Наші лідери не мали ні політичної волі на реформи, ні стратегічного бачення, як ті реформи робити. Один з найбільших уроків, які нам треба винести з тих подій – це те, що мало зробити успішну революцію, треба ще привести до влади адекватну еліту", – каже Тарас Стецьків.

Новий Майдан може бути далеко не таким мирним, як у 2004 році, кажуть "польові командири" Помаранчевої революції. Якщо розвивати цю тему, від "польових командирів" можна наслухатися чимало несхвальних висловів на адресу Віктора Ющенка.

Друга причина провалу революції, кажуть вони, полягала у тому, що сотні тисяч людей, які методами ненасильницького спротиву зуміли змінити результат президентських виборів, пішли з Майдану. "Громадяни, які тоді вийшли на Майдан, розійшлися по домівках, посідали на диванах біля телевізорів. А владу треба було контролювати, треба було утворювати громадські організації, комітети захисту демократії. Будь-яка влада, навіть дуже добра, має схильність ставати поганою, якщо вона стає безконтрольною", – каже Володимир Філенко.

Після уточнювального запитання обидва "польові командири" визнають і свою провину за втрату завоювань Майдану. Володимир Філенко журиться, що свого часу він не наполіг на тому, аби отримати посаду у виконавчій владі – адже таким чином він отримав би доступ до важелів впливу на реалізацію своїх політичних задумів. Тарас Стецьків, який після Майдану очолив Національну телекомпанію України, сьогодні шкодує, що не залишився у активній політиці і не взявся за створення широкого громадського руху на підтримку ідей революції.

Наслідки Помаранчевої революції

Восьму річницю Майдану Україна відзначає у час, коли ще не вщухли пристрасті після нещодавніх парламентських виборів. Цю кампанію досить критично оцінило міжнародне співтовариство, а у п’ятьох округах встановити переможців не вдалося і донині.

Опозиція оголосила вибори найбруднішими в історії України і закликала своїх прихильників виходити на площу перед Центральною виборчою комісією на знак протесту проти масових фальсифікацій.

Проте заклик, який вісім років тому вивів на Майдан Незалежності сотні тисяч українців, цього разу не спрацював. На мітинг у центрі Києва, – а перевага опозиційних сил над провладними тут, як і вісім років тому, була практично тотальною, – вийшло лише кілька тисяч людей. Набагато менше, ніж очікували лідери опозиції.

Віце-спікер Верховної Ради Микола Томенко пояснює таку поведінку людей впливом тренду деморалізації, що сформувався внаслідок розчарування у лідерах того "старого" Майдану, які не виправдали покладених на них надій.

"Суспільство сьогодні готове вийти на вулиці, щоб змінити нинішню владу, але поки що воно не має переконання в тому, хто поведе Україну в бік демократії... Але меч занесено. Ми живемо в ситуації відкладеного Майдану, який може спрацювати навіть через півроку-рік", – каже він.

Тарас Стецьків вважає, що вирішальним чинником, який вплинув на настрій потенційних учасників масових протестів, була поведінка самих лідерів опозиції.

"Якби опозиція хотіла масових акцій протесту, то їй не треба було заходити в парламент. Якби вожді опозиції чітко і ясно заявили про готовність боротися з Януковичем до кінця і йти на перевибори перед усім суспільством, масові акції відбувалися б уже по всій Україні. Але своїм заходом у парламент опозиція визнала, що вона працюватиме за правилами, які встановлює Янукович. Звичайно, за таку опозицію ніхто на масові протести виходити не буде", – каже Стецьків.

Аналізуючи причини неуспіху післявиборчих акцій протесту, Микола Томенко з жалем констатує, що політичний чинник у нинішніх обставинах не може вивести українське суспільство на акції протесту проти чинної владі.

Що в такому разі може каталізувати неминуче - на думку "польових командирів" - народне невдоволення? Фактично будь-що, відповідають вони. Володимир Філенко посміхається, коли згадує положення марксизму-ленінізму про те, що лідери рухів спротиву в конкретних історичних умовах з’являються тоді, коли на них є суспільний запит.

"Очевидно, зараз просто ще ситуація не визріла, – констатує Філенко. – Скільки на це потрібно часу? Якщо ви мені скажете, який завтра буде курс долара, скільки завтра коштуватиме хліб, або як будуть рости комунальні платежі, – тоді я, може, дам вам точніший прогноз".

Микола Томенко погоджується, що економічний чинник помітно впливатиме на протестні настрої українців, однак додає, що тільки "дорогим хлібом" причини їхнього наростання не обмежуються.

"Якщо міліція почне керуватися тими повноваженнями, які їй надано новим Кримінально-процесуальним кодексом, і нас будуть обшуковувати або перевіряти у нас паспорти, якщо почнуть діяти такі елементи окупаційного режиму, то я переконаний, що фактор приниження гідності людей буде важливішим, ніж заклики опозиції", – каже він.

У свою чергу Тарас Стецьків закликає таки брати до уваги чинник політичної ситуації в країні. На його думку, вивести українців на вулиці може очікуваний частиною опозиціонерів конституційний референдум, на якому українцям запропонують, зокрема, перенести вибори президента до парламенту. Якщо цей план не вдасться, то шанс на повторення подій восьмирічної давнини, на думку Стецьківа, з’явиться вже на президентських виборів 2015 року.

Єдине, в чому сходяться "польові командири", – так це в тому, що шансів на повторення Майдану як масового ненасильницького протесту у нинішніх обставинах обмаль.

"Суспільство стало інакшим. Ситуація стала гострішою. Люди стали злішими, – застерігає Тарас Стецьків нинішню владу від того, аби вона продовжувала "стискати пружину". – В Україні ані бєларуський, ані російський сценарій авторитаризму не є неможливими. Янукович і досі не зрозумів, з яким народом він має справу".

"(Новий Майдан), на жаль, буде агресивним. Поки що, на жаль, я не бачу можливості демократичного, толерантного, співочого Майдану. Якщо влада нічого не поміняє у своїй політиці, то коли суспільство вийде на вулиці, ми матимемо достатньо жорстке протистояння", – погоджується з ним Микола Томенко.

Катерина Ющенко: наша родина буде відзначати цей день у молитві

Дружина екс-президента України Віктора Ющенка розповіла, що для їхньої родини значить Помаранчева революція. Катерина Ющенко - дружина екс-президента України - в 2004 році була на сцені на Майдані. Журналісти поцікавилися у неї, що значить для сім'ї Ющенка ця подія, пише "Сегодня".

"Ми будемо відзначати цей день у молитві і проводити час разом з друзями. Наша сім'я завжди буде пам'ятати цей великий і радісний день - коли український народ вийшов відстоювати свої переконання, права і майбутнє. Ми були вражені добротою, взаємною підтримкою, самовідданістю та силою духу наших співвітчизників. і разом з тим, це був час великих випробувань для нашої родини. Мій чоловік був дуже хворий після жахливого отруєння, його наслідки і сьогодні все ще загрожують його життю", - розповіла Катерина Ющенко.

КУПР закликає всіх прийти на Майдан Незалежності, щоб відзначити річницю Помаранчевої революції

Коаліція учасників Помаранчевої революції закликає всіх сьогодні прийти на Майдан Незалежності, щоб відзначити річницю.

У четвер, 22 листопада, о 18.00 почнуться офіційні заходи, присвячені "восьмій річниці Помаранчевої революції, другій річниці Податкового Майдану та першій річниці втраченого нами Дня Свободи", повідомили в прес-службі Коаліції учасників Помаранчевої революції (КУПР).

"Це буде не святкування, а жорсткий мітинг, як і в минулому році, оскільки при авторитарному режимі святкування було б подобою весільних танців на похоронах. Нам поки що рано святкувати", - заявив голова правління КУПР Сергій Мельниченко.

Нагадаємо, у 2005 році Віктор Ющенко запровадив День Свободи 22 листопада для ствердження свободи і демократії, виховання почуття національної гідності, а також враховуючи історичне значення подій осені 2004 року, названих Помаранчевою революцією. День Свободи відзначався з 2005-го по 2011 рік включно, після чого президент Віктор Янукович скасував свято і заснував День соборності та свободи 22 січня.