Якось, намагаючись правильно намалювати дерево, Леонардо да Вінчі вивів формулу, за якою загальна площа зрізів всіх його гілок на кожній висоті залишається однією і тією самою, і дорівнює площі зрізу основного стовбура.

Перевірка цього правила показала, що воно працює: якщо да Вінчі говорив про суму квадратів діаметрів, то в реальності воно справедливе для суми діаметрів, зведених до рівня, який коливається від 1,8 до 2,3. Для таких химерних і абсолютно нематематичних організмів, як дерево, це справедлива відповідність.

Також читайте: За кресленнями Леонардо Да Вінчі науковці зробили робота-муху

Звідки геній Відродження взяв своє правило, напевно, так і залишиться загадкою. Нерозгаданою досі залишалася і причина, з якої дерева йому підпорядковуються. Власне, ніхто за минулі століття над цим не надто й замислювався, усіх влаштовувала спекулятивна, ніким не перевірена гіпотеза ботаніків, за якою це потрібно для того, щоб рівномірно живити водою всі гілки дерева для правильного росту листя на них. Гіпотеза була такою логічною, що необхідності в пошуку іншого пояснення просто не було.

Однак головна причина, хоч як дивно, полягала у вітрі. Це довів французький фізик Крістоф Елой, фахівець з механіки рідин. Він запідозрив, що причина справді стосується листя, але не їхньої "водної дієти", а того, як на них діє сила вітру. Він математично описав дерево у вигляді "фрактальної структури консольних гілок", або структури роздвоєних променів, де кожна частина структури подібна до всієї структури в цілому. Насправді більшість дерев так і росте - гілки поділяються на одну і ту ж кількість дочірніх, розташованих приблизно під тими ж кутами і приблизно однаково зорієнтованими.

У цю модель він ввів силу вітру, що діє на листя і, відповідно, на гілки, вставив константу, що визначає, коли гілка під цим натиском ламається, і спробував за допомогою комп’ютерної симуляції визначити товщину гілок, оптимальну для опору перелому. В результаті у нього вийшла формула Леонардо, де замість суми квадратів фігурує сума ступенів від 1,8 до 2,3 - тобто саме те, що ми спостерігаємо в дійсності.

Роботу Елоя вже назвали "простою і елегантною", експерти вважають, що її результати можуть бути використані архітекторами у будівництві висотних споруд складної форми, де треба враховувати опір вітру, але найдивовижніше в ній - це те, що за сотні років нікому й на думку не спало пов’язати правило да Вінчі і вітер.

Нагадаємо, що нещодавно ірландський художник Джон Квіглі відтворив на кризі Північного Льодовитого океану багаторазово збільшену копію малюнка Леонардо да Вінчі "Вітрувіанська людина".

Науковці також втілили в життя одну з аеродинамічних моделей Леонардо да Вінчі. Мікроскопічна летюча муха-робот була представлена на відкритому в Мілані 18-му Всесвітньому конгресі Міжнародної федерації з автоматичного керування. Робот важить лише 60 мг і має розмах крил в поперечнику 3 см.