Недостатня ефективність існуючих механізмів глобального політичного регулювання, насамперед ООН та ОБСЄ, не залишає Україні іншого вибору, окрім як відновити свою територіальну цілісність виключно військовим шляхом

Розпочавши 24 лютого 2022 року широкомасштабну збройну агресію проти України, російська федерація спровокувала початок безпрецедентної глобальної кризи безпеки, найбільшої з часів закінчення Другої світової війни. російський великодержавний шовінізм, помножений на хворі імперські амбіції, поступово перетворює розпочатий ним військовий конфлікт у центрі Європи на збройне протистояння демократичних та авторитарних політичних режимів з перспективою його поширення на інші регіони планети зі схожими геополітичними моделями (Ізраїль і сектор Гази, Південна та Північна Кореї, Тайвань і Китай тощо).

Про це розповів Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний для видання The Economist.

Недостатня ефективність існуючих механізмів глобального політичного регулювання, насамперед ООН та ОБСЄ, не залишає Україні іншого вибору, окрім як відновити свою територіальну цілісність після масштабної збройної агресії в міжнародно визнаних кордонах 1991 року виключно військовим шляхом, в якому вирішальну роль відіграють її Збройні Сили (ЗС).

Вступивши у війну з сильнішим ворогом, який має багато зброї та значно більші мобілізаційні можливості, Україна змогла не лише зупинити його, а й провести успішний контрнаступ у 2022 році та зупинити ворога на багатьох напрямках. Народ України не на словах, а на ділі продемонстрував свою готовність душу й тіло покласти за свою свободу. Однак, в силу багатьох суб’єктивних і об’єктивних причин, війна на сучасному етапі поступово переходить у позиційну форму, вихід з якої в історичній ретроспективі завжди був складним як для Збройних Сил, так і для держави в цілому.

При цьому затягування війни, як правило, в більшості випадків вигідне одній зі сторін конфлікту. У нашому конкретному випадку – російській федерації, оскільки це дає їй можливість відновлювати та нарощувати свою військову міць. Тому питання розуміння причин такої ситуації, пошуку можливих шляхів виходу з неї та зміни характеру і перебігу цієї війни на користь України набувають особливої актуальності в сучасних умовах.

Аналіз поточної ситуації, в якій опинилися Збройні Сили України та інші складові сил оборони держави, показує, що для виходу з позиційної форми ведення бойових дій необхідно:

• здобути перевагу в повітрі;
• прорвати мінні загородження в глибину;
• підвищити ефективність контрбатарейної боротьби;
• створити та підготувати необхідні резерви;
• наростити можливості радіоелектронної боротьби (РЕБ).

Тому визначення причин переходу бойових дій у позиційну форму та пошук можливих шляхів виходу з цієї ситуації, очевидно, має здійснюватися за цими основними складовими.

Слід зазначити, що згадані вище складові жодним чином не нівелюють роль і місце ракет і боєприпасів, артилерійських систем, ракетних комплексів, засобів радіоелектронної боротьби, інших видів озброєнь і техніки, що надаються партнерами. Вони лише доповнюють їх у контексті підвищення спроможностей сил оборони за рахунок нових технологічних рішень та інноваційних підходів щодо виходу з позиційної кризи на лінії зіткнення.

Розглянемо ці причини більш детально.

Причини переходу бойових дій у позиційну форму.

Завоювання переваги в повітрі

Сучасне мистецтво війни передбачає завоювання переваги в повітрі для успішного проведення масштабних наземних операцій. Це відображено як у доктринах збройних сил НАТО, так і в керівних документах збройних сил Російської Федерації.

Збройні сили України вступили у війну зі 120 тактичними літаками, з яких лише 40 вважалися технічно придатними до використання, та 33 зенітними ракетними дивізіонами середньої та малої дальності, з яких лише 18 мали повністю справну техніку. Завдяки матеріально-технічній допомозі країн-партнерів Україна зміцнила свою авіацію та систему протиповітряної оборони.

Зокрема, були отримані винищувачі та штурмовики, а також вертольоти радянського виробництва. Значно збільшено кількість зенітно-ракетних комплексів переважно за рахунок засобів західного виробництва, зокрема, "Мартлет", "Старстрік", "Джавелін", "Піорун", "Містраль", "Стінгер", ПЗРК "Грім", самохідні зенітні установки "Гепард", зенітно-гарматні комплекси "Скайнекс", зенітно-ракетні комплекси "Авенджер", "Стормер", "Патріот", "Хоук", "IRIS-T", "NASAMS", "SAMP-T", "Crotale-NG".

Завдяки цьому з початку широкомасштабної збройної агресії російська федерація втратила кількість літаків, що приблизно відповідає кількості літаків однієї повітряної армії, а вертольотів – близько 13 полків (бригад) армійської авіації. Крім того, втрати ворожих засобів ППО різних типів вже перевищують 550 одиниць. Незважаючи на такі втрати, на сьогодні противник продовжує зберігати значну перевагу в повітрі, що ускладнює просування наших військ та є одним з ключових чинників, який переводить характер бойових дій у позиційну форму.

За різними оцінками, наприкінці 2023 року противник може наростити кількість літаків за рахунок створення нових ескадрилій штурмової авіації, тому на цю обставину слід звернути особливу увагу. Але, незважаючи на значну кількісну та якісну перевагу противника в авіації та ППО, він не може конвертувати її в повне домінування в повітрі завдяки успішній роботі наших елементів безпосереднього протиповітряного прикриття військ, які постійно нарощують кількість задіяних засобів повітряного нападу противника.

Це призводить до того, що противник не відчуває себе спокійно в небі України, його авіація намагається не заходити в зону ураження наших засобів ППО і застосовує авіаційні засоби переважно з великих дальностей, що значно знижує їх ефективність. Натомість на перший план виходять безпілотні літальні апарати противника, які перебрали на себе значну частину завдань пілотованої авіації щодо ведення повітряної розвідки та нанесення авіаційних ударів.

Прорив мінно-вибухових загороджень у глибину

Наступною передумовою, яка переводить характер поточних бойових дій у позиційну форму, є широке застосування мінно-вибухових загороджень як противником, так і нашими військами. Розглянемо ситуацію з можливостями прориву таких загороджень нашими військами.

Станом на 24 лютого 2022 року Збройні сили України мали обмежений набір засобів, призначених для подолання мінних загороджень. На озброєнні були технічно застарілі зразки обладнання, що знаходиться на озброєнні. Завдяки західним партнерам в ході бойових дій вдалося дещо посилити можливості інженерних підрозділів (елементів) з прориву за допомогою таких засобів, як M58 MICLIC, Wicent 1, NM189 Ingeniorpanservogn, але з огляду на безпрецедентні масштаби цих загороджень, навіть таких можливостей об’єктивно не вистачає.

Сьогодні мінно-вибухові загородження противника на особливо важливих напрямках мають високу щільність і сягають глибини 15-20 км. Їх прикриття здійснюється за допомогою розвідувальних БПЛА, які ефективно виявляють наші загони (групи) розмінування та ведуть по них прицільний вогонь. У разі успішного прориву мінно-вибухових загороджень противник швидко відновлює мінні поля на цих ділянках за допомогою інженерної системи дистанційного мінування "Землеробство". Водночас, Збройні Сили України не менш ефективно застосовують мінні загородження та розвідувально-вогневі комплекси для виявлення та знищення інженерної техніки противника для розмінування.

Такий стан призводить до того, що наступальні операції обох сторін відбуваються зі значними труднощами і великими втратами матеріальних засобів і особового складу.

У російсько-українській війні, як і у війнах минулого, роль ракетних військ і артилерії у вогневому ураженні залишається досить значною і залежно від умов, напрямків і районів бойових дій коливається від 60 до 80% від загального обсягу виконуваних завдань. Успіх дій військ безпосередньо залежить від ефективності ударів і вогню, тому "полювання" за вогнем противника є пріоритетним завданням для обох сторін. Контрбатарейна боротьба стає важливою складовою збройного протистояння. І незважаючи на заяви деяких так званих "військових аналітиків", різноманітні публікації, в тому числі в російських ЗМІ, щодо поступового послаблення росії, ми не маємо права применшувати значення і можливості російського озброєння, його СЗР (розвідка, спостереження і рекогносцировка) та контрзаходів, спроможність військовопромислового комплексу держави-агресора постачати військам значну кількість як застарілих, так і сучасних зразків озброєння та військової техніки. Ми маємо реально оцінювати загрози, аналізувати досвід і робити висновки.

Одразу після отримання західного ракетного та артилерійського озброєння Збройні сили України отримали значну перевагу і досягли значних успіхів у контрбатарейній боротьбі. Так, високоточні керовані боєприпаси, наприклад, "Екскалібур" (155-мм снаряд) виявилися досить ефективними в боротьбі з самохідною артилерією та контрбатарейними радарами. Однак з часом їхні можливості значно знизилися, оскільки система наведення (з використанням GPS) дуже чутлива до впливу засобів радіоелектронної боротьби противника, що призводить до втрати точності боєприпасів.

Противник швидко навчився застосовувати нові тактичні прийоми: розосередження (гарматами); ведення вогню з максимальної дальності; використання нових засобів радіоелектронної боротьби (система радіоелектронної протидії "Полюс 21") тощо. Також противник досить широко і ефективно почав використовувати для контрбатарейної боротьби боєприпаси "Ланцет" з "підсвічуванням" цілі, БПЛА "Орлан", "Зала" та інші, протидіяти яким досить складно.

З метою утримання та нарощування переваги в дуелі росіяни за рахунок використання застарілих артилерійських систем (Д-1, Д-20 та ін.) суттєво збільшили щільність артилерії та її здатність до масованого застосування звичайних боєприпасів. Противник також збільшив виробництво та інтенсивність застосування 122-мм високоточних керованих боєприпасів "Краснополь", які мають системи наведення на цілі за допомогою підсвічування цілі далекоміром з наземних спостережних пунктів.

Для протидії ворогу ми були змушені застосувати реактивні артилерійські системи наприклад, "HIMARS" для ураження його артилерії. Однак для ураження цих цілей (артилерія, РСЗВ тощо) використовувалася значна частина наявного набору ракет. Наразі нам вдалося досягти умовного паритету з чисельно переважаючою артилерією противника за рахунок меншої кількості більш якісних (точних) вогневих ударів.

Створення та підготовка необхідних резервів

Порівняно з Україною, Російська Федерація має майже втричі більші мобілізаційні людські ресурси. Не досягнувши успіху в початковий період війни, противник у вересні 2022 року розпочав часткову мобілізацію за складом збройних сил мирного часу, яка триває дотепер. Але скористатися мобілізацією людських ресурсів для створення значної переваги в бойовому складі оперативно-тактичних угруповань, які безпосередньо воюють проти України, йому не вдається.

Основні причини такого стану мають політичний, організаційний та мотиваційний характер. Так, напередодні президентських виборів президент російської федерації путін боїться проводити загальну мобілізацію у зв’язку з можливими ризиками зростання соціальної напруги в державі та переростання її в політичну кризу. Противник має обмежені можливості для підготовки мобілізованих громадян та забезпечення їх необхідним озброєнням і технікою. Через значні втрати особового складу цивільне населення рФ прагне ухилитися від призову та участі в бойових діях.

Водночас слід враховувати, що незважаючи на те, що командування Збройних Сил України постійно працює над удосконаленням порядку створення та підготовки резервів, деякі питання залишаються проблемними. Зокрема, ми маємо обмежені можливості підготовки резервів на власній території, оскільки противник має можливість наносити ракетні та авіаційні удари по навчальних центрах і полігонах. Затяжний характер війни, обмежені можливості для ротації військовослужбовців на лінії зіткнення, прогалини в законодавстві, які дозволяють начебто легально ухилятися від мобілізації, суттєво знижують мотивацію громадян до служби в армії.

Ми усвідомлюємо ці проблеми, бачимо шляхи їх вирішення і постійно над цим працюємо. Таким чином, це призводить до того, що Україна не має можливості досягти переваги над ворогом у резервах за рахунок збільшення їх чисельності.

Радіоелектронна боротьба

Ще до подій 2014 року військово-політичне керівництво російської федерації приділяло значну увагу розвитку радіоелектронної боротьби. Показовим прикладом цього є створення у 2009 році окремого роду військ збройних сил російської федерації – військ радіоелектронної боротьби. Крім того, у складі збройних сил росії створено потужний повітряний компонент радіоелектронної боротьби, який забезпечує ефективне застосування військ (сил) та високоточної зброї.

На озброєння противника прийнято близько 60 типів сучасних засобів радіоелектронної боротьби, які відрізняються покращеними характеристиками, високою мобільністю, підвищеною захищеністю, коротким часом розгортання та зняття з озброєння, впровадженням нових технічних рішень, засобів автоматизації, спеціального програмного забезпечення тощо. Оновлено майже весь парк застарілої техніки.

До основних переваг російських засобів РЕБ також можна віднести налагодження серійного виробництва так званих "траншейних засобів радіоелектронної боротьби" ("Силок", "Пітон", "Гарпун", "Піроед", "Стриж", "Лісочок"), якими насичений тактичний рівень російських військ. Незважаючи на те, що з початку широкомасштабної збройної агресії противник втратив значну частину цієї техніки, сьогодні він продовжує зберігати значну перевагу в радіоелектронній боротьбі. Вздовж Куп’янської та Бахмутської осей противник фактично створив ешелоновану систему радіоелектронної боротьби, елементи якої постійно змінюють свою дислокацію.

Що стосується Збройних сил України, то до 2022 року були прийняті на озброєння такі сучасні засоби радіоелектронної боротьби з БПЛА, як "Буковель-АД", "Анклав", "Хмара", "Нота", які згодом добре зарекомендували себе в бою. Але незважаючи на це, на початок війни близько 65% типів станцій перешкод у частинах (з’єднаннях) Збройних Сил України були виробництва колишнього Радянського Союзу, а нових було лише 25.

Враховуючи обмежені можливості вітчизняного оборонно-промислового комплексу, нарощування спроможностей РЕБ здійснювалося за рахунок міжнародної військової матеріально-технічної допомоги, шляхом отримання систем (засобів) виявлення та радіоелектронної боротьби з БПЛА, протибезпілотних гармат, тактичних мобільних пеленгаторних систем, систем РЕБ з бортовими радіолокаційними станціями тощо.

На сьогоднішній день нарощуються можливості протидії високоточній зброї противника (керовані ракети, БПЛА) шляхом розгортання загальнодержавної системи РЕБ "Покрова" з можливістю заміщення поля супутникової радіонавігації ("підміни"), придушення супутникової радіонавігації вздовж всієї лінії зіткнення та на більшій частині території України. Також триває розробка та впровадження елементів систем ситуаційної обізнаності в процеси управління військами: "Графіт" – для автоматизованої передачі та відображення даних про політ малих БПЛА; "Кварц" – для збору, обробки, відображення даних та управління радіоелектронними засобами. На цей час ми практично досягли паритету у виконанні завдань РЕБ, що значно ускладнює можливість досягнення переваги як з боку збройних сил рФ, так і з боку України, при застосуванні зброї та військ в цілому.

Таким чином, спираючись на стратегічну перевагу у військовому, економічному, людському, природно-ресурсному та науковому потенціалі та відносно сприятливі умови для його реалізації, окупаційні збройні сили поки що не в змозі повною мірою реалізувати плани російського генштабу.

Водночас слід зазначити, що, незважаючи на це, протидія досягненню воєнно-політичних цілей державою-агресором обходиться Україні та її Збройним Силам дуже дорогою ціною. Зазначене особливо гостро відчувається в поточному перебігу контрнаступальних дій у літньо-осінній період.

Таким чином, де-факто Збройні Сили України та інші складові сил безпеки і оборони, залучені до відбиття збройної агресії, практично по всій лінії зіткнення сторін та в прикордонних районах з російською федерацією, зіткнулися з необхідністю подолання проблеми військового паритету. Насамперед, її існування зумовлене причинами, пов’язаними з паритетом у повітрі, мінно-вибухових загородженнях, контрбатарейній та радіоелектронній боротьбі, а також створенням резервів.

Шляхи подолання позиційного характеру бойових дій

Необхідність уникнення переходу до позиційної форми бойових дій, на кшталт "окопної війни" 1914-1918 років, зумовлює пошук нових і нетривіальних підходів до порушення військового паритету з противником. Основна ідея виходу з ситуації, що склалася, може бути ілюстративно представлена на малюнку.

Основними шляхами подолання позиційного характеру бойових дій, який почав проявлятися на лінії зіткнення влітку 2023 року, слід вважати наступні.

Щодо завоювання переваги в повітрі:

1. одночасне масове застосування дешевих імітаторів повітряних цілей та ударних БПЛА в єдиному бойовому порядку з метою перевантаження системи ППО противника, введення противника в оману щодо кількості реальних цілей у нальоті та викриття елементів системи ППО противника;
2. полювання на ворожі БПЛА за допомогою власних дронів-мисливців з пастками на борту з метою безпосередньої ліквідації руйнівної загрози ураження техніки та особового складу на полі бою дронами-камікадзе;
3. використання імітаторів випромінювання зенітно-ракетного комплексу середньої дальності для ураження освітлювальних станцій у безпосередній близькості до лінії зіткнення з метою зниження ефективності застосування планерних керованих бомб проти наших військ при переході в наступ (через те, що літаки-носії здійснюватимуть пуски керованих бомб з максимально можливих дальностей) та зменшення інтенсивності застосування пілотованої авіації через відмову пілотів від виконання польотів;
4. засліплення засобів тепловізійної розвідки та БПЛА, що ціляться стробоскопами вночі, з метою ускладнення (унеможливлення) нанесення ударів по позиціях військ (об’єктах озброєння та техніки) вночі з використанням БПЛА, оснащених тепловізійною апаратурою;
5. масове застосування засобів радіоелектронної боротьби (малогабаритні та переносні передавачі перешкод, протибезпілотні комплекси тощо) вздовж лінії зіткнення сторін для протидії БПЛА противника з метою посилення захисту сухопутних військ від БПЛА противника.

Щодо контрбатарейної боротьби:

• створення локальних GPS-полів для покращення роботи засобів навігації високоточних керованих боєприпасів;
• збільшення частки завдань з контрбатарейної боротьби, які вирішуються розвідувально-вогневими комплексами на базі дронів-камікадзе;
• застосування контрбатарейних засобів у поєднанні із заходами щодо введення противника в оману;
• підвищення можливостей засобів артилерійської розвідки, що надаються в рамках міжнародної матеріально-технічної та логістичної допомоги, використовуючи нестандартні умови.

Щодо прориву мінно-вибухових загороджень у глибину:

1. використання скануючих датчиків LiDAR для отримання ситуаційної інформації про прориви на місцевості;
2. систем димового захисту "Роси" для приховування дій загороджувальних загонів (груп) від ДРГ противника та вогневих засобів;
3. пошкодженої техніки (без екіпажів), яка зберегла здатність до маневру;
4. використання реактивних двигунів списаних літаків, водометів (водометних гармат) або промислових водометів, касетних артилерійських боєприпасів для прориву мінних загороджень, які встановлюються без вкопування в землю;
5. використання міні-тунельного екскаватора з буром, робота Rapid Burrowing Robot (RBR), порожніх шлангів для впорскування газоподібної або рідкої вибухівки, ракет з паливно-повітряною вибухівкою для прориву мінних загороджень;
6. використання протибезпілотних гармат для протидії розвідувальним БПЛА противника, що підвищить рівень прихованості загонів (груп) розмінування під час подолання мінно-вибухових загороджень.

Щодо створення власних резервів та боротьби з ворожими:

• запровадження Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів "Оберіг" у діяльність органів військового управління;
• залучення більшої кількості громадян України до військового резерву;
• створення автоматизованої системи контролю та обліку підготовки громадян України до військової служби та національного спротиву;
• розширення переліку категорій громадян України, з якими проводиться підготовка до військової служби та національного спротиву;
• запровадження практики бойового стажування.

Щодо радіоелектронної боротьби:

• впровадження в процеси управління елементів систем ситуаційної обізнаності "Покрова", "Графіт", "Кварц", а також обмін даними, отриманими від засобів (систем) РХБ захисту Збройних Сил України;
• підвищення спроможностей з моніторингу поточної радіоелектронної обстановки в районах проведення бойових дій за рахунок використання можливостей країнпартнерів. Зокрема, нам необхідно забезпечити можливість розширеного доступу до даних з повітряних, морських та космічних засобів радіоелектронної розвідки;
• підвищення можливостей ведення радіоелектронної боротьби з БПЛА під час проведення штурмових операцій загальновійськовими підрозділами; організація та проведення заходів з протидії РЕБ з метою виявлення, розпізнавання, ізоляції та ураження джерел радіоелектронного випромінювання противника;
• пошук можливостей для збільшення виробництва систем радіоелектронної боротьби з БПЛА "Буковель-АД" на території України та за кордоном;
• впорядкування використання "окопної радіоелектронної боротьби", яка надходить до війська від волонтерських організацій, з метою виключення випадків придушення власних БПЛА ("дружній вогонь");
• удосконалення існуючих та розробка нових вітчизняних систем РЕБ з урахуванням перспективи ведення "електромагнітної війни" по всьому "електромагнітному спектру", який охоплює значно ширший діапазон частот (від γви-промінювання до терагерцового випромінювання).

Командування і контроль

Підвищення ефективності системи управління має важливе значення в процесі реалізації запропонованих шляхів виходу з позиційної війни. Це можна зробити шляхом широкого застосування в системі управління сучасних інформаційних технологій, що забезпечить:

1. формування єдиного інформаційного простору;
2. створення умов для інформаційної переваги;
3. ефективну координацію дій підпорядкованих військ (сил).

Як наслідок, це дозволить випереджати противника в питаннях обізнаності з обстановкою та швидше приймати рішення і, в цілому, забезпечити досягнення мети операції в умовах позиційної війни. Ключовими складовими, які впливатимуть на досягнення переваги в ситуаційній обізнаності, є процеси організації зв’язку, розвідки, спостереження та рекогносцировки.

Логістична підтримка

Одним із визначальних чинників, який суттєво впливає на успішність реалізації запропонованих шляхів зміни характеру війни та досягнення поставлених цілей, є раціональна організація логістичного забезпечення сил оборони держави.

Відсіч повномасштабної збройної агресії ворога, проведення оборонних та контрнаступальних операцій потребують величезної кількості ресурсів: людських, мобілізаційних, фінансових, матеріально-технічних тощо. Водночас досвід російсько-української війни свідчить про актуалізацію майже забутих понять, наприклад, таких, як накопичення запасів ракет і боєприпасів, інших логістичних активів. Після закінчення холодної війни, розпаду Радянського Союзу та країн Варшавського договору ця концепція втратила свою актуальність, але сьогодні вона стала важливою як для противника, так і для нашої держави.

Збройні сили росії витрачають велику кількість ракет і боєприпасів, але слід визнати, що певна підготовка до війни була проведена, тому росія на цей час зберігає і здатна утримувати перевагу в озброєнні і техніці, ракетах і боєприпасах протягом значного часу, а можливості військової промисловості зростають, незважаючи на введення провідними країнами світу безпрецедентних санкцій проти держави-агресора.

Збройні Сили України отримують значну матеріально-технічну допомогу від країн-партнерів, однак, враховуючи підвищену інтенсивність середньодобових витрат ракет та боєприпасів, акумулювати ці кошти в необхідних обсягах не є можливим через розгортання великих збройних сил, тому всі матеріально-технічні засоби, що надаються в рамках матеріально-технічної допомоги, розподіляються між військами за принципом пріоритетності. Країни-партнери та країни-члени НАТО наразі різко нарощують потужності з виробництва озброєнь та боєприпасів, але цей процес є досить тривалим. За різними оцінками, для розгортання масштабного виробництва озброєння і техніки, ракет і боєприпасів, інших засобів матеріально-технічного забезпечення потрібен щонайменше рік, а за деякими видами – два роки.

Для продовження ефективного знищення складів противника, порушення ланцюгів постачання та збільшення відстані перевезення боєприпасів та інших логістичних активів Збройні сили України потребують прийняття на озброєння ракет зі збільшеною дальністю, бажано власного виробництва.

Основними шляхами підвищення ефективності логістичного забезпечення є:

• розвиток та нарощування потенціалу української оборонної промисловості;
• створення та розвиток асиметричного арсеналу озброєння та техніки в Україні;
• створення, виробництво та прийняття на озброєння нових видів озброєння.

Водночас, при плануванні та організації логістичного забезпечення необхідно враховувати можливості противника щодо вогневого впливу на мобільні та стаціонарні компоненти засобів логістичного забезпечення військ (сил).

Основні висновки

Перехід війни в позиційну форму призводить до її затягування і несе значні ризики як для Збройних Сил України, так і для держави в цілому. Крім того, це вигідно ворогу, який всіляко намагається відновити і наростити свою військову міць.

Для виходу з позиційної форми на сучасному етапі війни, перш за все, необхідно:

• здобути перевагу в повітрі; проривати мінні загородження в глибину;
• підвищити ефективність контрбатарейної та радіоелектронної боротьби;
• створити і підготувати необхідні резерви.

Слід враховувати, що широке застосування інформаційних технологій у військовій справі та раціональна організація логістичного забезпечення відіграють значну роль у пошуку виходу з позиційної форми ведення війни. Необхідність уникнення переходу від позиційної форми до маневреної зумовлює пошук нових і нетривіальних підходів до порушення військового паритету з противником.