Щодня листоноша, якого тоді шанобливо називали "послом", долав 60 кілометрів, доставляючи землякам з Ужгорода газети, листи, грошові перекази тощо. Шлях пролягав через гори, струмки і ріки. Посол не раз зустрічав ведмедів і рисей, але завжди вчасно приносив пошту. Якось його все ж спіткала біда: розігрівшись у дорозі, він напився крижаної води з гірського струмка й тяжко захворів /інша версія - провалився під лід/. Медицини на той час у селі не було, а баби-знахарки виявились безсилими. Невдозі Ф.Фекета помер від запалення легенів.

Та селяни не забули легендарного листоношу. Невдовзі на фасаді місцевої церкви з'явилася меморіальна дошка з барельєфом сільського поштаря і написом: "Федор Фекета. В память приязности, тверезности, чесности, послужности посла". Чавунну плиту виготовили на місцевій ливарній фабриці. Вказано й дату смерті - 1838 рік, але вона не точна. За записом у книзі сільської церкви Федір Фекета помер 18 березня 1839 року. Меморіальна дошка на стіні храму збереглася до наших днів.

А кілька років тому пам'ятник Ф.Фекеті спорудили у закарпатському райцентрі Перечин. Автор скульптури - заслужений художник України Михайло Белень. Місцевий поет Іван Козак присвятив земляку-листоноші роман у віршах "Віків передзвони". Образ сільського "посла" досі служить прикладом для закарпатських поштарів.