Сьогодні, 19 березня, українська поетеса, письменниця-шістдесятниця Ліна Костенко святкує своє 86-річчя.

З днем ​​народження її привітав також президент України Петро Порошенко.

Текст привітання розміщено в його Твіттері.

"Бути сучасником Ліни Костенко - велика честь! Дякую, Ліно Василівно, за творчість, яка окрилює. З днем ​​народження!" - написав Порошенко.

Довідка.

Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в Ржищеві Київської області в родині вчителів.

У 1936 році сім'я перебралася до Києва. З 1937 по 1941 роки навчалася в школі № 100, що знаходилася на Трухановому острові, адже саме там жила сім'я. Школу спалили 1943 разом з усім селищем. Цьому присвячено вірш "Я виросла у Київській Венеції".

Після закінчення середньої школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а потім - в Московському літературному інституті імені О.М. Горького, який закінчила в 1956 році.

Ліна Костенко була однією з перших і найбільш примітних у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 1950-1960-х років.

Збірки її віршів "Проміння землі" (1957) і "Вітрила" (1958) викликали інтерес читача й критики, а книга "Мандрівки серця", що вийшла в 1961 році, не тільки закріпила успіх, а й показала справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я серед визначних майстрів української поезії.

У радянські часи Костенко активно брала участь в дисидентському русі. На початку 1960-х брала участь в літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961, її піддавали критиці за "аполітичність", був знятий з плану зйомки фільм за сценарієм Костенко "Дорогою вітрів".

Обмеження свободи творчої думки, різні "опали" в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Костенко практично не потрапляли до друку. Але саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над романом у віршах "Маруся Чурай".

8 квітня 1963 на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А. Скаба заявив: "Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа йде саме так, свідчать деякі твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко". Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.

1963 - зняли з друку книгу віршів Костенко "Зоряний інтеґрал", книгу "Княжа гора" зняли з верстки.

У ці роки вірші Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка - в Україні. Її вірші ходили в "самвидаві".

1965 рік - Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над Михайлом Осадчим і Мирославою Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинь кинула їм квіти. Разом з Іваном Драчем звернулася до редакції журналу "Жовтень" і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не наважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Богдана Гориня як наймолодшого з заарештованих. Все це не вплинуло на хід судів, але мало величезне моральне значення.

Травень 1966 - у Спілці письменників України, де таврували "націоналістичних відщепенців", частина молоді влаштувала овацію Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала Івана Світличного, Опанаса Заливаху, Михайла Косіва і Богдана Гориня.

1968 - написала листи на захист В'ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті "Літературна Україна". Після цього ім'я Ліни Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала "у стіл".

1973 - потрапила до "чорних списків", складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. Тільки у 1977 році, після відходу Маланчука, вийшла збірка віршів "Над берегами вічної ріки", а в 1979-му, за спеціальною постановою президії СПУ - історичний роман у віршах "Маруся Чурай", що пролежав без руху 6 років. Його поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

Перу поетеси належить збірка віршів для дітей "Бузиновий цар" (1987). Спільно з Аркадієм Добровольським був написаний кіносценарій "Перевірте свої годинники" (1963).

Ліна Костенко - лауреат Шевченківської премії (1987), премії Антоновича (1989), премії Петрарки (1994). Також вона - почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.

Відмовилася від звання Героя України, а у 2012 - від нагороди "Золотий письменник України".

За своє життя вона написала десятки книг, які перекладені англійською, польською, бєларуською, естонською, італійською, німецькою, словацькою та французькою мовами.

Автор поетичних збірок "Над берегами вічної ріки" (1977), "Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур" (1987), роману у віршах "Маруся Чурай" (1979, Шевченківська премія 1987), поеми "Берестечко" (1999, 2010). 2010 опубліковано перший прозовий роман "Записки українського самашедшого", що став одним з лідерів продажів серед українських книг у 2011 році. Тему роману видавець Іван Малкович визначив як український погляд на світове божевілля.

Її вірші, а також історичний роман у віршах "Маруся Чурай" включені до шкільної програми з української літератури.