Рівно шість років відокремлюють нас від бурхливих листопадових подій 2004-го. Сьогодні головний антагоніст Майдану Віктор Янукович володіє необмеженими повноваженнями і перекроює країну за своїм смаком. Велика спокуса оголосити помаранчеву революцію безглуздою, марною і такою, що безслідно канула в Лету. Що ж, багато плодів Майдану дійсно наказали довго жити, але інші цілі до цього дня. "Газета по-киевски" в матеріалі політолога Михайла Дубінянського "Що залишилося від Майдану" спробувала перерахувати головні наслідки помаранчевої революції, оцінивши їх збереження за десятибальною шкалою.

Свободі слова поставили 3 бали. Оранжева революція знищила централізовану державну цензуру. Але незабаром з'ясувалося, що для появи спотворених і упереджених новин не обов'язкове особисте втручання Віктора Медведчука. Спочатку на зміну "темникам" прийшла горезвісна "джинса", що серйозно підірвала довіру до медійної братії. А коли до України повернулася сильна влада, в хід пішла самоцензура журналістів і редакторів, що не забули, як тримати ніс за вітром.

В Адміністрації Президента більше не складають "темників". Але якщо не рахувати усюдисущого Савіка Шустера, нинішня телевізійна картинка не дуже відрізняється від інформаційної продукції часів Кучми. Втім, провладні симпатії провідних ЗМІ частково компенсуються широким розповсюдженням бесцензурного Інтернету.

Майдан подарував українцям справжню конкурентну політику. Протягом як мінімум трьох з шести років опозиціонери з Партії регіонів активно користувалися її плодами, і без неї Віктор Янукович не зміг би стати четвертим президентом України. Але зараз політичній конкуренції політолог ставить 2 бали.

На жаль, вільну політичну конкуренцію забезпечували не розвинені цивільні інститути, а слабкість і безвілля президента Ющенка. Як тільки на Банкову прийшов сильний і рішучий ВФЯ, почався стрімкий поворот до дореволюційних часів. За дев'ять місяців Україна впритул наблизилася до "керованої демократії", коли переможця визначають не виборці, а чинна влада. Встановлення контролю над Конституційним судом, повернення мажоритарної системи і активне використання адмінресурсу стали нищівними ударами по спадщині Майдану.

Революційний ентузіазм шестирічної давності не загрожує сьогоднішній Україні. Майдан був унікальним явищем: у романтичному пориві злилися ліберали і націоналісти, праві і ліві, бізнесмени, що мріяли про низькі податки, і бабусі, що жадали високих пенсій. В порівнянні з 2004-м цивільна активність в Україні значно ослабла, та зате стала зрілішою. Учасники нинішніх протестів відрізняються від наївних революціонерів, що стояли на Майдані ради абстрактного світлого майбутнього. Тепер це люди, пов'язані професійними інтересами і переслідуванням конкретної мети. Наприклад, студенти мітингують проти комерціалізації вищої освіти, а підприємці - проти нового Податкового кодексу. В цілому цивільну активність Дубінянський оцінює в 5 балів.

В той же час міжнародному іміджу України "Газета по-киевски" поставила аж 0 балів. Кредит довіри, виданий Києву після оранжевої революції, був розтриньканий дуже швидко і на рідкість бездарно. Романтичний ореол Майдану, що оточував нашу країну, згас назавжди. Сьогоднішній образ України мало відрізняється від того, що існував на Заході до 2004 року - бідна і корумпована пострадянська республіка, чорна дірка на задвірках Східної Європи. Авторитарні замашки нової влади погіршують імідж України, але не дуже: темну пляму важко зробити ще темнішою.

Зате розколу країни можна поставити всі 8 балів. На жаль, негативний побічний ефект, що супроводжував оранжеву революцію, виявився довговічнішим, аніж багато позитивних моментів. Шість років тому Україна розділилася на два протиборчі табори, і цей розкол зберігається до цього дня. Якщо в листопаді 2004-го сепаратистські мови звучали в Сєвєродонецьку, то зараз багато галичан серйозно замислюються про позбавлення від Криму і Донбасу. Впродовж шести років ті, хто мають владу, старанно ятрили незажиту рану: політичні спекуляції навколо УПА і Голодомору, бурхлива діяльність міністра Вакарчука і міністра Табачника, українізація кінопрокату і проект нового закону про мови. Українців продовжують цілеспрямовано зіштовхувати лобами - це єдина традиція 2004 року, яку свято шанують у всіх політичних таборах.

Мабуть, головне, що придбали українці в результаті помаранчевої революції - досвід. "Син помилок важких" залишиться з нами і нікуди не зникне. За шість постреволюційних років Україна позбавилася від багатьох ілюзій. Ми дізналися, що заміна старих осіб новими безглузда, якщо система залишається незмінною. Ми переконалися, що політиків слід оцінювати за конкретними справами, а не за приналежністю до "своїх" або "чужих", до оранжевих або біло-синіх. Ми побачили, що громадяни повинні не тільки вручати кермо влади харизматичному лідерові, але і контролювати його дії.

Останні шість років протверезили багато українців по обидві сторони барикад! "Майдан виявився хорошим учителем. І наше завдання - сумлінно вивчити його уроки", пише Дубінянський і оцінює набутий досвід десятьмя балами з десяти.

Самі "рядові революціонери" з теплом згадують ті події. Абсолютна більшість (86%!) людей з того кола, хто 22 листопада 2004 року свідомо вийшов на свій Майдан, щоб захистити результати президентських виборів, і зараз не шкодують про свій вчинок. Вони ствердно відповідають на питання: "Якби зараз був листопад-2004 і ви знали про зміст наступних шести років, чи вийшли б ви на Майдан?", пише "Україна молода" в матеріалі "Помаранчевий абзац" після проведеного в блозі LiveJournal опитування.

"Я не вірила, що зможу ще раз - так. Говорила: мені ні за ким йти. Сьогодні усвідомила: вийшла б ще раз. Тому що туди підуть найдорожчі мені люди. Тому що залишилося ще щось, дуже важливе, за що варто виходити на вулиці. І це не харизма лідера", пише одна з учасниць. Інша людина згадує: "У людей зникли міські скляні обличчя, і вони стали людьми. Такої концентрації позитивних емоцій, надій, енергії, як на Майдані, я не бачив в житті ніде. Хай що там говорять, а на Майдані була щира єдність і душа цього народу. Тому я хочу ще".

День свободи - офіційне державне свято, встановлене Президентом Ющенко на честь роковин початку Помаранчевої революції, - Україна відзначатиме в наступний понеділок. Як опинився, його не обійде і Президент Янукович, для якого 22.11.2004, - символ його власної хворобливої поразки і приниження. "Ми обов'язково привітаємо всіх з Днем свободи. Тому що свобода - це чудово, це краще всього, що є в житті. Це красиве свято, - сказала в інтерв'ю "Газете по-киевски" заступник голови адміністрації Президента Ганна Герман. За її словами, "цю традицію можна продовжувати в Україні. А влаштовувати якісь заходи - це смішно, це дуже по-радянськи. Свобода - це щось таке, що не потрібно відзначати заходом".

В день шостих роковин початку Помаранчевої революції декілька десятків активістів тих часів вже звично приватно зберуться на тому ж Майдані. У Будинку вчителя в 18.00 почнеться вечір-концерт, який влаштовують Український центр Міжнародного ПЕН-клубу, рух добровольців "Простір свободи", цивільний рух "Відсіч".

Про річницю Майдану міркували Юрій Луценко і Микола Вересень з кореспондентом "Комсомольськой правды" в Украине" для статті "Майдан народив трутня, а не бджоляра".

- Ющенко був всього лише спробою українців знайти своє місце в світі. Спробою невдалою, навіть невдалішою, ніж сам Кучма. Цей хоч був хорошим управлінцем, країну розглядав, як завод - "західні" цехи у нього відповідали за ідеологію, "східні" - за промисловість і гроші. А Київ був "засіками Батьківщини", - міркує Юрій Луценко. - Політичний процес для нього був безглуздим, головне - домовитися про постачання з сусіднім заводом. А коли термін підійшов до кінця - потрібно було комусь передати "посаду". І найбагатші цехи. Ось він і розподілив багатства між оточенням. І тим самим встановив в Україні "клептократію": внизу можна красти кольорові метали, в середині - мільйони, а зверху - мільярди.

- Було зразу зрозуміло, що президент з Ющенка нікудишній, що він - заєць в овечій шкурі. Люди вийшли на Майдан 21-го числа. А сам Ющенко - 22-го, причому цю добу він страшно вагався, хотів все вирішити миром, - говорить Луценко. - А ми стояли, тому що думали, що буде сильна команда: Юля - пробивна торпеда для реформ, технократ Єхануров - голова Адміністрації Президента. Тоді було б не страшно навіть те, що Ющенко керував країною відповідно до КзОП: 4 години в день. Ні, ми так розуміли, що він гратиме в гольф, а наша команда - працюватиме. У результаті вибрали не бджоляра, а трутня. Який не терпів нікого поряд з собою.

- Я був "голубом миру", який двічі відбивав Верховну Раду, і ще рази три рази рятував Кабмін і Адміністрацію президента від мітингувальників, - робить несподіване зізнання Луценко. Якщо Юрій Луценко спробував себе в ролі миротворця, то улюбленцеві телеглядачів Миколі Вересню вдалося побувати "діджеєм Майдану". Це відбулося через тиждень після початку: Микола Томенко попросив підмінити його.

Як Юрій Луценко, так і Микола Вересень визнають: роки, що пройшли з тих пір, їх змінили. Принесли багато знань, які, як відомо, примножають скорботу. І називають себе песимістами - тобто добре проінформованими реалістами. Але визнають: якби історія зробила поворот і знову поставила перед ними вибір - на Майдан неодмінно б пішли, навіть знаючи, що вирощують трутня замість бджоляра.