Лінгвісти встановили, що поширена на півночі Пакистану мова бурушаскі, що вважалася ізольованою, має індоєвропейське походження і близька до мови стародавньої Фрігії. Роботі на цю тему присвячений останній випуск журналу The Journal of Indo-European Studies, її короткий опис наводиться на сайті Університету Маккуорі.

Дослідження очолив професор Ілля Чашуле з сіднейського університету Маккуорі, який займався проблемою мови впродовж останніх двадцяти років, передає Lenta.ru.

Незважаючи на інтенсивні дослідження, достовірно встановити походження бурушаскі досі не вдавалося. Існує гіпотеза, що пов'язує мову з гіпотетичною сино-кавказькою макросім'єю, що об'єднує деякі інші ізольовані мови, яка, однак, не є загальновизнаною. За іншою версією, бурушаскі пов'язана з єнісейськими мовами, єдиний представник яких - кетська мова, що збереглася до наших днів.

Австралійський дослідник аргументує, що лексико-граматичний аналіз мови свідчить на користь її індоєвропейського походження. За його словами, предки носіїв прийшли на північ Пакистану з давньої Фрігії, і найбільш близьким родичем бурушаскі є фрігійська мова, що входить до палеобалканської групи. Побічно цю гіпотезу підтверджують і перекази бурішів, які вважають себе нащадками Олександра Македонського.

У прес-релізі університету стверджується, що з аргументами Чашуле на користь індоєвропейського походження бурушаскі погодилася велика кількість відомих лінгвістів (на момент написання замітки випуск журналу з обговоренням теорії не був доступний на сайті).

Зараз індоєвропейська сім'я мов є найпоширенішою в світі. Мовами цієї групи говорять 2,5 мільярда осіб. Гіпотетична праіндоєвропейська мова, що поділилася на всі мови сім'ї, досить добре вивчена лінгвістами. Згідно з курганною гіпотезою, що зв'язує археологічні та лінгвістичні дані, носії індоєвропейських мов розселилися по світу з причорноморських степів. У генетичному плані нащадкам протоіндоєвропейців зіставляють високу частоту гаплогрупи R1a1.