Русская версия: ПОВЕЛИТЕЛЬ МОЛНИЙ - НИКОЛА ТЕСЛА ч. І

  Ім'я національного героя Сербії й Хорватії Ніколи Тесли свято в Югославії. Разом з тим він був і залишається одним з видатних громадян Сполучених Штатів Америки, де також шанують його пам'ять.

Винахідників, що можуть бути порівняними з ним за масштабами вирішених чи навіть тільки поставлених перед собою задач, історія нараховує одиниці. Створивши систему багатофазних струмів, він поклав початок сьогоднішній електроенергетиці: крокуючі по континентах опори високовольтних передач — незліченні пам'ятники Теслі. Він дав нам електропривод — основу сучасної індустрії, перших роботів, розробив принципові елементи радіотехніки, телекерування радара, винайшов неонові й інші газосвітлові пристрої, вивів з лабораторії в практику високочастотні струми, намагався з їхньою допомогою змусити світитися саму атмосферу, саме нічне небо...

Він був великим інженером, але прагнув стати ще і «надлюдиною» — запрограмовано творити наукові й технічні чудеса. Діяльність свою він будував винятково на раціональних принципах, у розквіті він назавжди видалився в замкнутий світ, куди з того часу нікого не допускав. Функціонував надзвичайно ефективно, як найвищою мірою досконала машина, відмовивши від друзів, від любові, від усього особистого, від мільйонів, що міг одержати за винаходи, й тілесну свою оболонку розглядав лише як слугу розуму, що діє. Учнів Тесла не залишив, умер жебраком.

Геній з'явився на світ у ніч з 9 на 10 липня 1856 р. у хорватському селищі Сміляни. Батько Ніколи був сільським священиком, писав вірші, філософські статті й друкував їх у місцевих газетах і журналах. Мати не вміла ні читати, ні писати, але була розумна та практична: змайструвала безліч пристосувань, що полегшили їй домашню працю. Нікола стверджував, що свої винахідницькі здібності він успадкував не від батька, який мав освіту, а від неписьменної матері.

Учитися в гімназії йому теж допомагали інтуїція й уява. Будь-яка математична абстракція миттєво ставала для нього настільки відчутною, що, бувало, ледь приступивши до задачі, він уже «бачив» її рішення й писав відповідь, не втрачаючи часу на проміжні перетворення. На початку вчителі думали, що він шахраює, поки не переконалися в його феноменальних здібностях.

Практично ж Теслу все більше зацікавлювала електротехніка. Щоб її вивчити, він вступив у політехнічний інститут у Граці.

Працюючи вдень і вночі, відводячи на відпочинок п'ять годин на добу, з них на сон — лише дві.

Одного разу зимовим лютневим днем 1882 р. він гуляв зі своїм шкільним товаришем Сігеті парком. Призахідне сонце залило небо жовтогарячим полум'ям. Він простяг руку вбік сонця й раптом застиг, немов у трансі.

Хвилини через дві він отямився. «Дивися, дивися, ось я завертаю рух, — пробурмотав він збуджено, дивлячись на сонячний диск. — Бачиш, як він рівно обертається? А от я перемикаю струм, реверсую обертання. Дивися! Так само рівно він обертається в протилежний бік. Зупиняю, пускаю знову. Ніякого іскріння. Іскрити немає чому!»

«Нічого не розумію,— сказав Сігеті.— Чи це сонце іскрить?»

«Ну, звичайно, ти нічого не зрозумів. Я говорю про електромотор перемінного струму. Я вирішив цю проблему! Бачиш, як він рівно, майже безшумно працює? Уся справа в обертовому магнітному полі, й я повинний побудувати цей двигун!»

Піднявши гілку, Тесла прямо на доріжці намалював схему. Концепція була прекрасна, проста, обіцяла безліч технічних прикладань. Електродвигуни перемінного струму пропонувалися й раніше, але з одним ланцюгом, як і при постійному струмі: вони були подібні одноциліндровій паровій машині, що зупиняється по досягненні мертвих точок. Тесла ж узяв два ланцюги, у кожному з яких пульсували перемінні струми однакової частоти, але зсунуті один відносно іншого по фазі. Це було схоже на парову машину з двома циліндрами, із кривошипами, поставленими під кутом одне до одного так, що мертві точки поршнів не збігалися. Створювався магнітний вихор у просторі, тобто силове поле, що обертається. Воно захоплювало за собою обмотки без прямого контакту, передавало енергію до замкнутого ланцюга на ізольованому якорі тільки за допомогою силових ліній. Колектор був більше не потрібний.

Протягом двох місяців Тесла перебував у стані екстатичного захоплення. Йому не було потрібно будувати моделі, він їх досить спорудив у своїй розумовій майстерні, за кілька тижнів жваво уявив собі всі типи електродвигунів, з якими згодом було зв'язане його ім'я, динамо-машини, трансформатори й інші пристрої двофазної системи електропривода перемінного струму, перейшов до багатофазного, підібрав матеріали, думкою піддав машини іспитам...

Завдяки рекомендаційному листу, він одержав місце в «Континенталь Едісон Компані», французькій фірмі в Страсбурзі, що виготовляла мотори, динамо-машини та монтувала системи електричного освітлення за едісоновськими патентами. На службі він займався тільки машинами постійного струму.

Однак, працюючи в фірмі, Тесла знайшов час, щоб виконати в металі діючу модель невеликого двофазного мотора перемінного струму. Потрібні матеріали він привіз із собою заздалегідь з Парижа, підшукав невеликий завод, що прийняв замовлення на частину роботи, виготовив деталі. Динамо-машину й мотор Нікола зібрав сам.

Наступив вирішальний момент перевірки його теоретичних положень. Тесла включив рубильник. Мотор здригнувся, і якір, ледь чутно гудучи, швидко набрав оберти. Тесла перекинув рубильник. Якір м'яко зупинився і негайно ж почав обертатися в протилежний бік. Теорія підтвердилася. А працююча модель повинна була допомогти Теслі переконати скептиків у перспективності його ідей.

Мер Страсбурга Бозен зібрав іменитих городян, щоб Тесла продемонстрував їм свій мотор. Працював мотор чудово, але іменитих городян не зацікавив, перспективою казкового процвітання Страсбурга. Тесла був подавлений, Бозен його втішав: треба їхати в Париж! Але в Парижі його чекало розчарування.

Відчув його можливості лише один з адміністраторів компанії, Чарльз Бачеллор, і, в свою чергу, порадив Теслі поїхати в Америку, зв’язатися там з Едісоном.

Едісон справив на Теслу величезне враження, Тесла на Едісона — ніякого, вони були винахідниками настільки різних складів, що не завжди розуміли один одного. Тесла був теоретиком, мав багатющу уяву, Едісон же волів діяти методом проб і помилок, а головне — був переконаний у перевазі постійних струмів. Постійний чи перемінний — про це фахівці сперечалися тоді з релігійним фанатизмом, з нетерпимістю, й коли Тесла прийнявся описувати свою систему, доводячи, що перемінний струм — єдине раціональне джерело енергії для віддалених силових приводів і освітлення, Едісон розсміявся йому в обличчя: в перемінного струму немає майбутнього. Хто з ним возиться, тільки гає час!

Однак Тесла був зарахований у лабораторію і його допустили до проектування. Він працював по вісімнадцять годин на день, включаючи неділі, і побачив, як можна поліпшити конструкцію едісоновських динамо-машин, збільшити їх КПД. Едісон схвалив його ідеї. Двадцять чотири типи динамо-машин спроектував для нього Тесла, зумів зменшити габарити магнітних сердечників, обладнав машини деякою автоматикою. Однак, Тесла не одержав ані цента – ні за винаходи, ні за сотні понаднормових – і заявив про звільнення. Це було навесні 1885 року.

Зате він устиг придбати репутацію в електротехнічних колах, настільки добру, що група ділків вирішила організувати компанію під його керівництвом. Побачивши в цьому шанс здійснити, нарешті, систему на перемінному струмі, Тесла погодився. Він поділився з ділками своїми планами, і йому було заявлено, що перемінний струм нікого не цікавить. Усе, що потрібно від Тесли, - це розробити економічні дугові ліхтарі для освітлення вулиць і фабричних цехів.

Ліхтарі він сконструював, налагодив їхнє виробництво, одержав на них кілька патентів. Технічно підприємство увінчалося успіхом, але слідом за тим, ділки витиснули Теслу з компанії. Знову він залишився без коштів і цілий рік пробавлявся лагодженням електричних апаратів, копав канави.

Тесла познайомився з Брауном з телеграфної компанії «Вестерн Юніон». Браун разом зі своїм другом зацікавився перемінним струмом, Тесла одержав від них гроші, щоб почати роботу, й в квітні 1887 р. на П'ятій авеню, недалеко від компанії Едісона, відкрилася лабораторія електричної компанії Тесли.

П'ятій авеню в такий спосіб призначено було стати своєрідним місцем бою між постійним і перемінним струмом. На боці постійного були слава й авторитет Едісона, його вже працюючі електростанції, фінансова підтримка Джона Пірпонта Моргана.

На боці перемінного — на поверхневий погляд, майже нічого.

Як тільки Тесла одержав стерпні умови для роботи, він прийнявся конструювати відразу цілу серію нових пристроїв. Були виготовлені три комплекти динамо-машин і електромоторів, до них автоматика — для однофазної, двофазної та трифазної систем, проведені досліди з чотири- і шестифазними струмами, з різними сполученнями цих систем. Через кілька місяців Тесла передав свій двофазний мотор у Корнельський університет для випробувань, а сам зайнявся загальною математичною теорією електроапаратури.

Теорія вийшла універсальною, охопила широкий діапазон високих і низьких частот. А 12 жовтня 1887 року, через півроку після відкриття лабораторії і через п'ять з половиною років після того, як він додумався до принципу обертового магнітного поля, повірені Тесли подали на всі його винаходи єдину заявку. Експерти, однак, зажадали розбити її на сім окремих, оскільки винаходи були складними, важливими, буквально піднімали електричну цілину.

Ще через півроку Тесла одержав сім патентів на одно- і багатофазні мотори, трансформатори, а також на розподільну систему. В квітні 1888 р. він одержав наступні п'ять патентів — на чотири- й трипроводні трифазні системи, потім ще вісімнадцять... У травні 1888 р. його запросили прочитати в Американському інституті інженерів-електриків лекцію про теоретичні передумови і практичне застосування перемінного струму в енергетиці.

Як гігантська приливна хвиля, потік винаходів Тесли одним махом переніс тодішню енергетику в світ зовсім нових потужностей і масштабів. У едісоновських системах на постійному струмі, говорив Тесла, через складність трансформаторних перетворень немає рації піднімати напругу вище 220 В, практично ж воно вдвічі нижче і швидко падає в мережі. Щоб хоч частково компенсувати ці втрати, динамо-машини доводиться проектувати на 120 В замість стандартних 110 В, на які розраховані лампи. Як результат поблизу електростанції напруга підвищена, а вже за півмилі від неї — лише 90 В, і лампочки, що не дуже яскраво світили навіть при 110 В, при 90 В ледь жевріють. Великими також є теплові втрати в мережі: вони пропорційні квадрату сили струму, а струми при низькій напрузі виходять великими... Таким чином, електростанція Едісона може обслуговувати район радіусом у милю, це її межа. Щоб освітити велике місто, у ньому потрібно побудувати десятки електростанцій. А як бути вдалині від великих міст? Залишити гасові лампи?

Система Тесли звільняла електроенергетику від просторового пута. Пристрої, що працюють на перемінному струмі, явно простіші та зручніші в користуванні; напруга в них легко змінюється за допомогою елементарних трансформаторів. Підвищуючи її за методом Тесли до багатьох тисяч вольт і одночасно знижуючи силу струму, можна було практично необмежено збільшувати пропускну здатність ліній. Тесла уможливив дешеву передачу енергії на величезні відстані. Стало вигідним будувати електростанції поблизу вугільних шахт чи на великих ріках і звідти передавати енергію до місць споживання.

Сам Тесла, занурений в експерименти і дослідження, не дуже замислювався в той час про комерційну сторону своїх винаходів. Він розумів, що організаційні справи змусять його відкласти дослідження; і вибрав те, що було йому до душі: експерименти, технічні пошуки — доти, поки його фінансують.

Розраховувати на Едисона не доводилося. Інакшим виявився Джордж Вестингауз, глава піттсбургської фірми «Вестингауз Електрик», винахідник знаменитого гальма, а також безлічі електричних пристроїв, досвідчений ділок. Не прив'язаний до постійного струму (як був душею і бізнесом прив'язаний Едісон), він відмінно розібрався в усьому, що обіцяє струм перемінний. З'явившись у лабораторії Тесли, Вестингауз відразу взяв бика за роги:

— Пропоную за ваші патенти мільйон готівкою плюс патентні відрахування!

— Добре,— сказав Тесла.— Відрахування — по долару з кінської сили.

— По руках! Чек і контракт отримаєте через кілька днів.

У цій угоді проявилися два великих характери, два інженери, наділені даром передбачати розвиток техніки, які сміливо довірилися одне одному, які стоять вище дріб'язкової комерційної обережності і прискіпливої деталізації. Сума винагороди за винахід була за тим часом рекордною: Вестингауз купив відразу сорок винаходів по 25 тисяч доларів за кожне і запросив Теслу переїхати в Піттсбург — стати на рік консультантом фірми з впровадження цих винаходів у виробництво. Тому що у власній компанії Теслі все рівно доводилося час від часу займатися такими турботами, він вирішив пожертвувати Вестингаузу рік свого часу.

Але в Піттсбурзі Теслі довелося мати справа вже не з самим Джорджем Вестингаузом, винахідником, здатним зрозуміти іншого винахідника, а з інженерами фірми, в яких були свої задачі, свої технічні уявлення та норми, що вважалися непорушними. Зокрема, Тесла доводив, що найбільш вигідна частота 60 циклів за секунду, а інженери звикли до 133 циклів і теоріям Тесли вірити не бажали.

І Тесла поїхав назад у Нью-Йорк, відмовившись від запропонованих йому 24 тисяч у рік, від прекрасної лабораторії. Тесла згодом був радий, довідавшись, що в Піттсбурзі проектування пристроїв за його ідеями не зупинилося, а частота 60 герц прийнята в США як стандартна, але в Нью-Йорку він знову був вільним. Там за чотири роки він подав сорок п'ять заявок і по всіх одержав патенти.

З двох лабораторій на П'ятій авеню сипалися винаходи, що дивували світ.

Вестингауз, який впроваджував винаходи Тесли, переводив американську енергетику на електричні рельси, це вимагало великих капіталів. На жаль, починання Вестингауза співпали з черговою економічною депресією, й незабаром його компанія опинилася в тисках финансових труднощів. Фінансові воротили зажадали, щоб Вестингауз відмовився від деяких проектів і зобов'язань, що, на думку воротил заважали «оздоровленню» фірми. І в першу чергу — від сплати Теслі обтяжливого долара з кінської сили. Довелося піти на переговори з Теслой.

— Містере Вестингаузе, — сказав Тесла. — Ви стали моїм другом, ви повірили в мене і були на моєму боці, заперечуючи думку власних інженерів, позбавлених уяви. Вигоди, що принесе людству багатофазна система, для мене важливіші за гроші. Нехай ваша компанія продовжує існувати! От ваш екземпляр контракту, от мій - я рву їх, і більше не турбуйтеся про патентні відрахування.

Великодушність Тесли дозволила Вестингаузу реорганізувати фірму. Вона стала називатися «Вестингауз електрик енд манюфекчурінг компані», багато в чому сприяла переведенню електроенергетики США до перемінного струму. В історії американської техніки важко знайти інший приклад такого винахідницького взаєморозуміння й безкорисливості!

Залишивши в 1889 р. завод Вестингауза в Піттсбурзі та повернувшись у Нью-Йорк, у свою лабораторію, Тесла занурився в нову область досліджень. Перемінний струм малих частот був для нього тільки одним зі звуків, породженим лише однією клавішею нижчої октави електромагнітного світу, що подає про себе сигнали таємничого. Тесла ж намірився провести серію експериментів у найширшому діапазоні електричних коливань, починаючи з промислових частот і закінчуючи світловими. Одна клавіша породила обертове магнітне поле і багатофазну систему перемінних струмів — які ж можливості приховані в іншій клавіатурі? Тесла сконструює електричний орган, що генерує коливання всіх частот, вивчить усі їх властивості, почує всю симфонію електричних хвиль, що є у Всесвіті...

Працюючи над багатофазною системою він вивчив досить широку область частот і помітив, що в міру їхнього збільшення устаткування стає все легшим, усе менше на нього потрібно заліза, і вирішив досліджувати такі частоти, при яких, як він вважав, можна буде обійтися взагалі без заліза в магнітному ланцюзі. В цій думці його впевнили роботи Максвелла й досліди Герца з метровими радіохвилями.

Тесла впевнився, що цікаві відкриття чекають на нього на кожній сходинці частотної шкали, що, плавно підвищуючи частоту електричних коливань аж до світлового діапазону, він зрештою отримає світло прямим способом, набагато більш ефективним, ніж за допомогою ламп накалювання, де корисне випромінювання буквально тоне в тепловому.

І він виготовив багатополюсні динамо-машини перемінного струму. 384-полюсна машина давала частоти до 10 тисяч герц, при яких електроенергія передавалася на великі відстані ще краще, ніж при 60 герцах. Такі струми було складно трансформувати, але він вирішив і цю задачу: сконструював високочастотні трансформатори без залізних сердечників, тільки з «повітряними», що складаються лише з концентричних первинної й вторинної обмоток. Згодом їх охрестили «котушками Тесли». В них збуджувалися коливання з частотою 150 кілогерц, напругою 7 млн вольт, що пробивали повітряний проміжок шириною два дюйми. І знайшов для високовольтних пристроїв надійну ізоляцію, що стала потім загальновживаною.

Одночасно він розробив високочастотний генератор без обертових частин – зі зворотно-поступальним рухом поршня, що приводиться паром чи стисненим повітрям. Ця машина давала струм з недосяжною на звичайному генераторі стабільною частотою 20 тисяч герц, вона навела Теслу на серію нових експериментів, про які докладна розповідь попереду, на важливі, але небезпечні і, почасти, комічні експерименти з механічними коливаннями. А попутно – на ідею електрогодинників, яку, втім, ні розвивати, ні патентувати він не став, вважаючи її дрібницею.

Гігантські напруги при високих частотах Тесла зумів одержати, доводячи електроколивання до резонансів, підбираючи для цього значення для основних параметрів контуру ємності й індуктивності, налаштовуючи контур. Досягнутий резонанс – значить кожна порція енергії, введена в ланцюг, підхльостує електровібрації, швидко підвищує амплітуду. А завчасно проведені розрахунки показали Теслі, що резонанси на високих частотах досягаються при невеликих емностях і індуктивностях.

Кілька років по тому Тесла розповідав: «Перше питання, що вимагало відповіді було – чи можна в природі одержати чисто резонансний ефект. Теорія й експеримент стверджували, що це неможливо: в міру збільшення амплітуд, втрати в коливних тілах і в навколишнім середовищі швидко зростають і гасять коливання, які в противному випадку наростали б до нескінченності. І це добре, інакше найбезневинніший експеримент був би страшенно небезпечний. Але, в суворій відповідності із законами природи, резонанс можна довести до разючого ефекту – зменшуючи втрати!»

Справа тут, щоправда, була не тільки в умінні знизити втрати в ланцюзі (це вмів не він один), а ще й у тім, що Тесла вчасно згадав напівзабуте іншими електротехніками відкриття лорда Кельвіна. Ще в 1856 р. Кельвін довів, що при розрядці конденсатора електрика не просто стікає з пластини на пластину, поки поступово не зникне різниця потенціалів, а якийсь час метається між пластинами, причому енергія переходить у теплову, розсіюється. І частота цього зворотно-поступального руху зарядів – сотні мільйонів циклів у секунду.

Розроблені Теслою в 1890 р. способи настроювання електричних ланцюгів стали вирішальною передумовою створення бездротового телеграфу й сучасного радіо.

Точно настроєні електричні контури відкрили перед електротехнікою нові обрії, і країна почула про Теслу, захопилася ним. Звістку про його досліди з високочастотними й високовольтними струмами (зокрема, в медицині, де він запропонував застосувати їхню нагрівальну дію,) рознеслася по всьому світі.

В 1892 р. європейські вчені теж умовили Теслу прочитати в них кілька лекцій. Він погодився, щоб заодно побачитися на батьківщині з матір'ю; але його вимоги до самого себе були дуже високі, готувався він до лекцій довго, болісно, не менш, ніж по двадцять разів перевіряючи кожну деталь експериментальних установок, щоб вони були стовідсотково надійні при демонстраціях дослідів. Виступав Тесла зазвичай години по дві, по три, дослідів була безліч — суцільний, захоплюючий подих, потік відкриттів і винаходів, небачені прилади, пристрої, придумані і сконструйовані самим Теслою... Кожна лекція ставала науковою подією.

У лекціях, що озаглавлені «Експерименти з перемінними струмами високого потенціалу й високої частоти», Тесла описав, зокрема, свої винаходи, що тільки зараз майже століття по тому входять у життя, а деякі з них, наприклад, лампочки накалювання з одним живильним проводом, ще чекають своєї години. На своїх лекціях Тесла показував електромотори, до яких струм подавався теж по одному проводі, взагалі «бездротові» лампи й трубки, що світяться... А головним експонатом була чуттєва електронна лампа — прототип усіх сучасних. Винахідник пророчив тоді, що цей прилад дозволить приймати бездротові телеграфні повідомлення через Атлантичний океан.

Публічна демонстрація багатофазної системи перемінного струму відбулася на Всесвітній виставці в Чикаго, влаштованої в 1893 р., з нагоди 400-річчя з дня відкриття Америки. Це була перша Всесвітня виставка з електричним освітленням, і архітектори постаралися скористатися новими можливостями для створення ефектної ілюмінації. Постачання всього освітлювального устаткування й енергопостачання виставки взяла на себе компанія Вестингауза, продемонструвавши до речі широкі можливості системи Тесли. Були там у Тесли й власні стенди. Один з його експонатів — металеве яйце, що крутиться. Воно лежало на невеликій круглій підставці, покритої оксамитом; Тесла клацав вимикачем, і яйце ставало «на попа», на загострений кінець, і починало стрімко обертатися. Публіці подобалося чудо, але навряд чи вона розуміла, що це просто ілюстрація принципу обертового магнітного полю, що збуджувалося багатофазними перемінними струмами. Показували також на виставці скляні трубки Тесли, ні до чого не підключені, які раптом загорялися «чарівним» образом.

Але цвяхом програми був струм під напругою в мільйон вольт, що Тесла безбоязно пропускав крізь себе. Вісім років тому Едісон оголосив високовольтний перемінний струм смертельно небезпечним, тепер наступила година переможної відповіді Тесли Едісонові.

Наступним його грандіозним досягненням стало приборкання Ніагарських водоспадів. Їхній енергетичний потенціал — від 4 до 9 млн кінських сил, і спочатку його планували використовувати механічно, прямо на місці, за допомогою водяних коліс. Однак незабаром стало очевидним, що набагато раціональніше перетворювати енергію в електричну за допомогою динамо-машин, що приводяться від водяних коліс, і розподіляти по прилеглих районах. Вона була потрібна великому промисловому містові Буффало, розташованому в 22 милях від водоспадів, її можна було б передавати навіть у Нью-Йорк...

Займалася всім цим «Катаракт Констракшн Компани», її президент Едвард Дін Адамс організував Міжнародну ніагарську комісію під головуванням знаменитого лорда Кельвіна, вона повинна була вибрати кращий проект. Для переможця встановили нагороду — 8 тис доларів.

Компанія Вестингауза запропонувала Адамсові двохфазну систему Тесли, компанія «Дженерал Електрик» — трифазну. В жовтні 1893 р. Адамс оголосив, що будувати електростанцію буде Вестингауз, а лінію передачі до Буффало — «Дженерал електрик». При цьому передбачалася трансформація двохфазного струму від генераторів на трифазний для передачі. Це ще одне свідчення гнучкості багатофазної системи. Що ж стосується лорда Кельвіна, то він змінив свою думку про перемінний струм.

У 1895 р. було закінчене будівництво електростанції потужністю 15 тис л. c. - рекордної для того часу. В 1896 р. була готова лінія електропередачі, і енергія, отримана з Ніагарських водоспадів, привела в дію промислові агрегати Буффало. Удача була настільки велика, що компанія Вестингауза встановила на водоспадах сім генераторів, довівши загальну потужність до 50 тис л. с. Другу таку електростанцію, теж на перемінному струмі, будувала згодом «Дженерал Електрик». Сьогодні електростанції Ніагарських водоспадів, що використовують системи Тесли, з'єднані з енергомережею Нью-Йорка.

А незабаром досвід Ніагари привів до створення аналогічних систем у Нью-Йорку — для підземних залізниць, трамваїв, для підземки, для електрифікації залізниць.

Повернувшись у березні 1893 р. з Європи, Тесла з головою занурився в досліди з бездротовими системами. Відпрацьовуючи принцип резонансного настроювання ланцюга, він зібрав більше сотні різних коливальних контурів, безліч вібраторів, конденсаторів і котушок. Він довів, що може змусити ту чи іншу котушку вибірково реагувати на визначену довжину хвилі, випромінюваної осцилятором, у той час як інші котушки будуть «мовчати», і що настроєні електричні котушки, подібно музичним струнам, вібрують у відповідь не тільки на основну ноту, але й на численні обертони. Цю властивість можна була використовувати в прийомних і передавальних антенах, хоча воно заважало настроюванню котушок.

У липні 1894 р. в інтерв'ю видавцю журналу «Ворлд» Тесла заявив: «Ви вважаєте мене мрійником, але я впевнений у можливості передачі бездротових повідомлень по всій земній кулі. У такий же спосіб можна буде передавати й електроенергію».

За зимові місяці він спроектував і побудував передавальну та приймальну станції: вони вже працювали на невеликих відстанях, у лабораторії й у межах міста. Вирішальний експеримент, що, можливо, дав би Теслі пріоритет у винаході радіо, був запланований на весну 1895 р., але 13 березня будинок, де знаходилася лабораторія Тесли, згорів. Згоріли прилади, устаткування, а головне — записи й щоденники винахідника.

ПРОДОВЖЕННЯ ВОЛОДАР БЛИСКАВОК - МИКОЛА ТЕСЛА ч. ІІ