Малоефективні переговори в Мінську щодо Донбасу призвели до необхідності чергової зустрічі лідерів "нормандської четвірки". Адже саме глави Німеччини, Франції, України та Росії ухвалюють ключові рішення, які потім виконують дипломати і військові. Востаннє Меркель, Олланд, Порошенко і Путін зустрічалися в Парижі 2 жовтня 2015 року.

І ось тепер, через рік, одразу кілька джерел підтвердили, що вже досягнута попередня домовленість про нову зустріч "нормандської четвірки", ініціатором якої стала канцлер Німеччини.

Але ця зустріч може зірватися, бо всередині "нормандської четвірки" з'явилися нові суперечності. По-перше, між Францією і Росією намітився розкол, викликаний подіями в Сирії. Перед запланованим на 19 жовтня візитом Володимира Путіна до Парижа Франсуа Олланд заявив, що його зустріч з російським президентом може не відбутися через бомбардування російською авіацією сирійського міста Алеппо. У відповідь на це Володимир Путін скасував свій візит до Франції.

Ускладнення відносин між Парижем і Москвою може поставити під загрозу саму зустріч у "нормандському форматі" і її результативність.

"Незважаючи на протиріччя, що намітилися між Францією і Росією через Сирію, нормандська зустріч все ж може відбутися. У цьому зацікавлені наші західні партнери. Інша річ, чи буде результат у цієї зустрічі? Оскільки зараз за ключовою темою Донбасу - черговості виконання Мінських угод - відмінності дуже серйозні і компромісу немає", - розповів політолог Володимир Фесенко.

А крім цього, може так статися, що й Україна в особі президента Петра Порошенка відмовиться від участі у зустрічі "четвірки". Українська сторона обрала нову тактику поведінки, яка полягає у припиненні будь-яких поступок на переговорах щодо Донбасу.

"Україна підтримує ініціативу проведення зустрічі лідерів України, Німеччини, Франції та Росії. Проведення заходу для вирішення лише так званих політичних компонентів Мінська є неприйнятним. Будь-які політичні рішення можуть ухвалюватися тільки після очевидного прогресу в питаннях безпеки", - йдеться в повідомленні, яке поширила Адміністрація президента.

"Це тактична дипломатична боротьба. А те, що Порошенко висуває жорсткі умови, свідчить, що наша країна не збирається йти на жодні односторонні поступки. І президент це демонструє як українському суспільству, так і Заходу. У нинішній ситуації це абсолютно правильна тактика, інакше нам почнуть викручувати руки. Україна повинна показувати характер і жорстку позицію", - вважає Володимир Фесенко.

Нагадаємо, що каменем спотикання мирного процесу на Донбасі є черговість виконання пунктів Мінських домовленостей. "Дорожня карта", за українською версією, передбачає спочатку припинення вогню і відведення військ, а тільки потім виконання політичної частини Мінських угод - амністію, підготовку до виборів і надання особливого статусу Донбасу.

Проект цього документа вже розробили представники України, Франції та Німеччини, але підписати його не погоджується російська сторона. Як заявив глава МЗС РФ Сергій Лавров, його країна хоче розробити свій варіант "дорожньої карти". А під час останньої телефонної розмови з Ангелою Меркель Володимир Путін якраз і порушував питання амністії та надання Донбасу особливого статусу, проведення там місцевих виборів.

При цьому Олланд заявив, що більш пріоритетним питанням є проведення місцевих виборів, а не повернення Києву контролю над українсько-російським кордоном. "Уже після виборів Україна повинна отримати контроль над кордоном", - заявив французький президент. Про це пише Віктор Тимофєєв у статті "Зустріч "нормандської четвірки" на межі зриву" в газеті "КП в Украине".

Відмова Путіна їхати в Париж на зустріч з президентом Олландом продовжує ту ж лінію, що була позначена в "плутонієвому" законопроекті: російський лідер ображений, розлючений і чекає вибачень. У цьому випадку він образився через відмову французького президента супроводжувати російського колегу на відкритті російського духовно-культурного центру в столиці Франції і розмовляти про щось, окрім Сирії. А про Сирію відомо яка розмова: все, що ви там робите, має ознаки воєнного злочину, припиняйте негайно. Не хочеться Путіну, щоб з ним так розмовляли, він і не поїхав, пише Леонід Швець у виданні "Фокус".

Щось подібне сталося два роки тому в австралійському Брісбені, куди президент Росії полетів на саміт Великої двадцятки. Тоді західні лідери поводилися з ним гранично холодно, вочевидь цуралися, а прем'єр-міністр Канади Стівен Гарпер привселюдно сказав: "Думаю, я повинен потиснути вам руку, але я можу сказати вам лише одне: забирайтеся з України". З України Путін не забрався, а з Брісбена полетів раніше терміну з виглядом досить жалюгідним. Тепер у нього просто немає сил повторити той досвід, та ще коли на місці дорікатиме йому Франсуа Олланд, який усім своїм виглядом зазвичай виражає нещастя від необхідності говорити неприємне мсьє Путіну. Цей невдаха Олланд, якому залишилося сидіти в президентському кріслі якихось півроку, йому, Путіну, який назавжди. Жартуєте?

Тим часом Захід з деяких пір не жартує. Там довго, неймовірно довго намагалися зрозуміти, чи є Путін проблемою великою і близькою, чи все-таки далекою і маленькою, і навіть загибель пасажирів рейсу MH17 не прибрала сумнівів щодо цього. Мало що там в Україні, це край світу, а раптом здалося, а поговорити можна і повернути колишній сонний спокій? Росії довелося залізти в Сирію, почати там кришити мирні квартали і гуманітарні конвої, щоб до західних лідерів дійшло усвідомлення: вони зіткнулися з викликом, на який не можна не відповісти, а відповісти і страшно, і незрозуміло як. На тлі сирійських "подвигів" росіян їхні демонстративні кібернабіги на сервери державних установ і організацій в Європі і США видаються радше диким хуліганством, на кшталт витівок російських уболівальників у Ніцці, але це вже очевидна ворожа активність на території, відповідальність за безпеку якої несуть спеціальні органи. І її не проігноруєш: атакують.

І тепер, коли прийшло усвідомлення, що кремлівський прищ завдає прикрощів, несумірних з реальною силою його країни, той взяв та й образився. Якщо раніше Путін сам демонстрував якісь кроки, що позначають готовність домовлятися про долю світу, причому не менш, аніж з Білим домом, тепер він буде ображатися і гидити, гидити й ображатися доти, доки до нього не попросяться на розмову і не втішать цікавим йому чином. Таке буває у дітей і у злочинців, які в своїх витівках або гидотах звинувачують оточення і чекають від нього визнання власної неправоти і навіть компенсацій за страждання, яких зазнав порушник норм. Особливо ж досвідчені маніпулюють таким чином навіть жертвами.

Йти на різке загострення з Москвою ніхто не хоче. Навіщо? Час грає проти Росії. А там саме загострення вважають шансом "під шумок" вискочити з петлі, домігшись вигідних переговорів. Боротьбу цих двох тактик ми і будемо спостерігати найближчим часом. І якби ж то спостерігати, а й брати участь, адже Україна залишається важливим елементом цієї гри, пише Леонід Швець у статті "Не здалося. Як Володимир образився на Франсуа" у виданні "Фокус".

Нормандський формат унікальний тим, що в його рамках не підписуються і не ухвалюються документи: ні рішення, ні меморандуми, ні декларації - нічого. Навіть протоколу не публікують, з якого можна було б зрозуміти, про що йшла мова, які думки висловлювали учасники зустрічі, і до якого рішення вони дійшли, зауважує Леонід Кравчук у виданні "Новое время".

Отож складно аналізувати, що насправді відбувається в нормандському процесі. Раз рішення не приймаються, і учасники цих зустрічей не несуть відповідальності за прийняті, підписані й оприлюднені рішення, непросто говорити, яку роль нормандський формат може відіграти в українському питанні.

Зокрема, жодних конкретних, скажімо, підписаних результатів немає, оскільки російська сторона відмовляється визнати себе стороною конфлікту, стверджуючи, що українці самі між собою воюють. Тимчасом, за певних обставин українське питання може перерости в питання загальноєвропейське, а то і ширше - йдеться про порушення Росією міжнародного права, про анексію і захоплення територій країни, що лежить у центрі Європи.

Тому рано чи пізно ми повинні перейти від нормандського формату до формату, як мінімум, Будапештського, задіявши в переговорному процесі набагато більше держав. Саме через Будапештський формат ми зможемо підняти питання про відповідальність тих країн, які в 1994 році підписали відповідний меморандум.

Цивілізовані країни світу повинні зайняти більш жорстку позицію стосовно Росії. Зробити відповідну заяву або попередження, дати конкретні оцінки цих подій - йдеться про агресію, про загибель тисяч людей, величезну кількість біженців. Більш як 1,5 млн людей блукають по Україні (і не тільки), не маючи ні житла, ні роботи, ні хліба, ні солі. Це страшне горе українського народу, і цивілізовані країни повинні були відреагувати на нього жорсткіше. Можливо, вони розраховують на те, що Росія рано чи пізно усвідомить свої помилки і увійде в річище цивілізованого вирішення цього питання. Але з огляду на особливості РФ, яка ніколи не зважала на помірковані, демократичні заяви, до неї потрібен більш жорсткий підхід, пише Леонід Кравчук в статті "Дуже дивний нормандський процес" у виданні "Новое время".