Питання про вступ України до лав Північноатлантичного Альянсу знову повернулося до порядку денного. В інтерв'ю одній з німецьких газет Петро Порошенко заявив, що готовий провести референдум про приєднання України до НАТО. Це не перша подібна заява президента за останні два з половиною роки. Раніше Порошенко неодноразово говорив про референдум, але років так через 6-7 після того, як Україна виконає всі необхідні критерії, а армія впритул наблизиться до стандартів НАТО.

Після трагічних подій в Авдіївці та загострення бойових дій по всій лінії фронту Порошенко знову заговорив про референдум, за словами експертів, "щоб натиснути на західних партнерів". В першу чергу на США, адже ескалація на Донбасі почалася відразу після телефонної розмови Трампа з Путіним. У Росії поспішили заявити, що різке загострення бойових дій - зайвий привід для відновлення діалогу Росії з США. В Америці тим часом обмежилися сухою заявою із закликом до "якнайшвидшого припинення бойових дій".

Зрозуміло, що в НАТО Україну поки що не чекають. Київ навіть не отримав Плану дій щодо членства (ПДЧ) з переліком критеріїв, які потрібно виконати, щоб вступити в Альянс. Та й за статутом Альянсу країну, яка має невирішені територіальні суперечки і конфлікти, в НАТО не візьмуть. Але як елемент тиску на Захід питання референдуму можна використовувати, якщо раптом українське питання (війну на Донбасі і анексію Криму) спробують вирішити без України.

Ще до відомого Бухарестського саміту НАТО, де Україні і Грузії відмовили в ПДЧ, у Києва були досить непогані відносини з Альянсом. Україна підтримала операції НАТО на Балканах, в Києві відкрився перший в Східній Європі Центр інформації та документації НАТО та офіс місії НАТО після підписання Хартії про особливе партнерство та співробітництво.

Пізніше тодішній президент Леонід Кучма підписав Програму співробітництва до 2001 року, який у 2002 році змінив План дій НАТО-Україна. І хоч у 2004 році, щоб заспокоїти Росію, Кучма підписав указ про те, що метою України вже не є членство в НАТО, Віктор Ющенко, що прийшов йому на зміну в 2005 році, повернув у військову доктрину згадку членства України в ЄС і НАТО. Правда, соціологія тоді була невесела: за даними опитування фонду "Демократичні ініціативи" та КМІС в лютому 2005 року, 45% українців висловилися проти вступу України в НАТО.

Ставлення українців до Альянсу не змінилося і напередодні саміту НАТО в Бухаресті в 2008 році. Тоді проти вступу України до лав Альянсу були 55,5% ( "за" висловилися лише 17,8%). І західні партнери Києва успішно скористалися цими цифрами, заявивши, мовляв, навіщо ж вам ПДЧ, якщо українці не хочуть до НАТО. А ось за неофіційними даними, проти виступили Німеччина та Франція за попередніми домовленостями з Росією.

За даними останнього соцопитування за грудень 2016 року, принаймні 47,2% українців підтримують інтеграцію в НАТО ( "проти" - 33,6% опитаних). При такому рівні підтримки Україна вже може претендувати на членство в Північно-Атлантичному Альянсі. І, за словами Петра Порошенка, це рішення українці прийматимуть на референдумі.

Хронологія заяв президента Порошенка про вступ України до НАТО

17 травня 2014 року на брифінгу в Кривому Розі: "Такий референдум не забезпечить єдності на даному етапі, тому його проведення зараз зовсім недоцільно. Референдум остаточно розколе країну".

23 листопада 2014 року на прес-конференції з президентом Литви: "Рішення про вступ або невступ України в НАТО - це виключно компетенція українського народу. Нами напрацьовано, мінімум 6 років напруженої роботи, для того, щоб країна відповідала критеріям як щодо вступу в Євросоюз, так і критеріям НАТО. І тільки тоді український народ на референдумі буде мати можливість визначитися щодо вступу чи не вступу".

23 квітня 2015 року під час візиту до Франції: "Питання про приєднання України до НАТО є фундаментальним, я організую референдум, рішення ухвалюватиме народ".

30 червня 2015 року в інтерв'ю італійському виданню Corriere della Sera: "Час ще не настав. Щоб приєднатися до НАТО, ми повинні відповідати низці вимог. Ми працюємо над реформами всередині країни. Це буде довгий процес: це займе не менш як 6-7 років. Коли ми будемо готові, ми будемо скликати референдум, щоб запитати народ України, чи повинні ми входити до НАТО, чи ні".

5 вересня 2015 року в інтерв'ю "Голосу Америки": "Відповідати критеріям НАТО - те ж саме, що відповідати критеріям членства в ЄС. Вони збігаються на 98%. НАТО - найефективніший механізм безпеки в світі після Ради Безпеки ООН. А чи буде зараз членство в НАТО проголосовано, щоб запросити Україну? Ні. І ми повністю це розуміємо. Питання просто було би провокаційним. Україна просила членства? Ні".

22 вересня 2015 року на засіданні РНБО: "Коли ми створимо всі умови через реформування країни задля відповідності України критеріям для членства в НАТО, мною буде прийнято рішення про проведення всенародного референдуму, і таким чином буде зафіксована воля українського народу".

9 липня 2016 року у прес-конференції з генсеком НАТО: "Ми вважаємо, що в даний час ми повинні здійснити реформи, і ми їх проводимо. І після цього український народ вирішить, що йому робити".

2 лютого 2017 року інтерв'ю німецькій газеті Berliner Morgenpost: "Чотири роки тому лише 16% українців підтримували членство України в НАТО. Зараз - 54%. Як президент я керуюся думкою свого народу і проведу референдум з питання вступу в НАТО. І якщо українці проголосують за, я зроблю все, щоб домогтися членства в Північноатлантичному альянсі".

За словами директора фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва Ірини Бекешкіної, в разі проведення референдуму про членство України в НАТО, відповідь буде позитивною.

"Це однозначно, тому що після агресії Росії ставлення до НАТО різко змінилося. Раніше більшість населення була проти членства, причому з великим рахунком проти по всіх регіонах, навіть у західному регіоні думки ділилися навпіл і віддавали перевагу нейтральному статусу. Це було в 2012-2013 роках. Після цього думка абсолютно змінилося і зараз майже половина населення - за членство в НАТО. Проти, за різними опитуваннями, десь 30-35%. Але якщо говорити про референдум, за нашими останніми даними, десь більш як 70% проголосують "за". Це не від усього населення, а від тих, хто прийде на референдум. Тому що прихильники членства в НАТО прийдуть на референдум, а ті, хто проти, здебільшого ні. Тобто, очевидно, що цей референдум буде виграний з хорошим рахунком. У Порошенка ці дані знають, вони ж не закриті", - сказала Бекешкіна.

Але варто зважати на те, що проведення такого референдуму зараз безглуздо. По-перше, в НАТО нас ніхто не чекає. Найяскравішу заяву, що підтверджує це, в 2015 року зробив тодішній голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер: "Україна, без сумніву, не зможе стати членом ЄС у наступні 20-25 років, і членом НАТО теж".

Пізніше, вже на саміті НАТО у Варшаві, де українську делегацію представляв Петро Порошенко, генсек НАТО Єнс Столтенберг заявив: "Президент Порошенко дуже чітко заявив на нашій зустрічі, що питання членства не стоїть на порядку денному. Зараз головне - як може Україна відповідати стандартам НАТО, як вона може проводити реформи, і як ми можемо збільшувати оперативну взаємодію між силами України і силами НАТО".

По-друге, країну, у якій є невирішені територіальні суперечки і конфлікти в НАТО не візьмуть - статут забороняє.

По-третє, наша армія ще не досягла натовських стандартів, щоб претендувати на членство. На торішньому саміті НАТО в Варшаві Україна представила новий Стратегічний оборонний бюлетень - покроковий план реформування української армії до 2020 року. Тоді заступник міністра оборони України Ігор Долгов сказав, що цей документ можна вважати свого роду Планом дій до членства.

Але, по-четверте, ПДЧ з часів Бухарестського саміту ми так і не отримали. А такий документ з чітким переліком вимог для членства надають всім країнам, які офіційно подали заявку на членство після проведення референдуму. Як це було з Планом дій з візової лібералізації, де ЄС прописав умови для скасування віз для українців.

На думку професора політології в Ратгерському університеті в Ньюарку (Нью-Джерсі) Олександра Мотиля, роблячи заяви про референдум щодо НАТО, Порошенко намагається здійснити певний морально-політичний тиск на Трампа, який ставить під сумнів фінансування Альянсу.

"У цьому контексті Порошенко буде діяти так, як Трамп, і виконувати волю свого народу, який хоче членства в НАТО. Таким чином, обидва президенти мають той самий інтерес - представляти свій народ. Водночас Порошенко добре розуміє, що шанси на членство нульові, тому що ніхто в НАТО не хоче захищати Україну (як і будь-яку іншу східноєвропейську країну-члена НАТО). Але позитивний референдум або навіть перспектива такого референдуму посилює його позиції візаві Заходу: хоче членства не він, а суверенний народ, якому складніше відмовити і чиї надії та побоювання треба якось задовольнити. Може, збільшенням економічної допомоги? Може, постачаннями зброї? Може, не відкликанням санкцій?" - зазначає Олександр Мотиль.

Його думку поділяє і Ірина Бекешкіна: "По-перше, за статутом, якщо є територіальний конфлікт, претензії, вже не кажучи про війну, то таку країну не приймають. По-друге, потрібен консенсус - рішення ухвалюється консенсусом у НАТО. І що всі країни проголосують "за", навіть якщо вони змінять статут... Очевидно, що це (заява Порошенка про проведення референдуму - Авт.) має характер певного тиску на наших західних партнерів, щоб показати, що українське населення "за" НАТО, а значить, співпрацю з НАТО потрібно максимально розширювати", пише Христина Зеленюк у статті "Вступ України до НАТО: міфи про перспективу і сувора реальність без членства" в газеті "Сегодня.ua".

По-перше, зазначає автор статті у газеті "День", як у НАТО прокоментували ймовірне відкладення планів зустрічі з українською владою для переговорів з використання системи ПРО в Європі?

"Жодної зустрічі з будь-якою країною не було скасовано, — коментує офіційний представник НАТО. — Ми будемо продовжувати обмінюватись інформацією та консультуватися і співпрацювати з нашими сусідами і партнерами у міру необхідності, а також у поступовому і поетапному підході. НАТО визнає і поважає інтереси інших країн щодо спроможностей системи ПРО (протиракетної оборони) НАТО. Останніми роками ми обговорювали ПРО з нашими партнерами і надалі будемо взаємодіяти з ними з цього питання. Метою НАТО є, наскільки це можливо, бути прозорим щодо ПРО — особливо, коли ми підвищуємо нашу обороноздатність".

По-друге, що думають в Альянсі з приводу заяви Петра Порошенка щодо референдуму про НАТО в Україні?

"Кожна країна має суверенне право обирати власні механізми безпеки, — коментує голова представництва НАТО в Україні Олександр Вінников. — Ми поважаємо вибір суверенних країн. На даний момент Україна зосереджує увагу на ключових реформах, і НАТО надає підтримку цим зусиллям. Це — пріоритет".

Аналогічну думку висловила і директор Центру інформації і документації НАТО в Києві Наталія Немилівська, додавши, що "ми спостерігаємо зростання підтримки НАТО в Україні і членства України в НАТО після російської агресії".

Отже, виходячи з того стану, в якому опинилася країна, потрібні серйозні висновки і робота над помилками. Політики мають визнати, що вони помилялися, не завадило б і покаятися, а далі — необхідно підняти спадщину співпраці з НАТО і впевнено нести цей прапор вперед.

Якщо остання заява президент щодо референдуму має кон’юнктурний характер, то в умовах війни — це вже занадто... Нинішній владі, якщо вона прагне досягти успіху, необхідно, по-перше, проаналізувати новітню історію України і шлях, який вже пройшла наша країна у співпраці з НАТО, а по-друге, потрібно визначитися і чітко говорити про наш намір і бажання максимально швидко пройти цей шлях і надолужити втрачене.

"Нам послідовно потрібно проводити свою лінію стосовно НАТО, яку ми обрали і з якої ми не повинні сходити, — коментує екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко. — Юридична база для цього є. Вона зафіксована ще в рішеннях саміту НАТО в Бухаресті в 2008 році. Висновок того саміту звучить досить ясно — Україна і Грузія одного дня стануть членами НАТО. Мета до 2020 року досягти взаємосумісності з НАТО є правильною лінією, яку ми повинні виконати. Звичайно, для цього доведеться чимало попрацювати, але вже перші кроки в цьому напрямку робляться, і вони є позитивними. Ці речі не завжди афішуються, але робота триває. В цьому плані обережність НАТО щодо ПРО може бути тактичним ходом для того, щоб не дратувати Росію. Особисто я не вважаю, що це є неправильним тактичним ходом, але він є дуже "модним" на Заході. Мантра "не дратувати Росію", на жаль, звучить доволі часто і з вуст деяких наших натовських партнерів. Важливо, щоб НАТО не перетворилося на комітет із захисту миру часів СРСР. Бо функція НАТО не в тому, щоб потурати агресору, а в тому, щоб його зупиняти. При цьому рішення про тимчасову відмову залучення України до ПРО не може трактуватись як якийсь поворот у стосунках України з Альянсом. Україні у нашій зовнішній політиці потрібно чітко і ясно артикулювати свою зацікавленість в тому, щоб наше співробітництво продовжувалось і перейшло в союзництво. Я дуже радий заяві президента про те, що він збирається провести референдум про НАТО. Єдине зауваження — цей референдум треба проводити не через кілька років, а через кілька місяців. Після того всі побачать, що інтеграція з НАТО — це не думка окремих політиків, а бажання всього українського суспільства".

Євген Марчук, представник України у робочій групі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи, член оргкомітету "Рух за Україну в НАТО": "Дуже добре, що президент України Петро Порошенко зробив заяву щодо референдуму по НАТО, але на мій погляд, заява ця пролунала з великим запізненням. У Законі "Про засади національної безпеки України", який був прийнятий в 2003 році, була записана формула: "Україна провадить активну міжнародну політику з метою "...набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору".

Як відомо, цей закон діяв весь період президентства Віктора Ющенка, але нічого так і не було реалізовано. Коли ж до влади прийшов Віктор Янукович і його кишеньковий парламент, тоді ця формула була скасована. Україна отримала позаблоковий статус. А далі, коли президентом став Порошенко, ця формула була знову відновлена. Але не в повному обсязі — дали слабинку, щоб не дратувати Росію, і записали таке формулювання: "Україна має досягти критеріїв для набуття членства в НАТО". Але це технологічна мета. Кінцева ж мета — приєднання в майбутньому до НАТО — не була прописана в законі. Звичайно, у всіх, хто розбирається в цій проблематиці, одразу виникло запитання — чому пом’якшили формулу?

Також показовим є те, що до сьогодні немає представника України в Північноатлантичному альянсі, це свідчить про ставлення влади до курсу в НАТО.

Зрозуміло, що у військовій сфері співробітництво України з НАТО триває досить активно, але для того, щоб в майбутньому приєднатися до НАТО, треба пройти підготовчий етап — План дій щодо членства (ПДЧ). Це дуже складний план співпраці, який включає в себе пункти не лише військового характеру. ПДЧ розробляється на кожен рік і в ньому лише одна третина присвячена військовій сфері, все решта — це політичний, економічний сектор, права людини, свобода слова, судова система. Тобто, до етапу ПДЧ треба ще добратися. Нагадаю, що була спроба отримати режим ПДЧ на саміті у Стамбулі в 2004 р., але виникла низка причин, які не дозволили реалізувати цю ідею. Потім в 2008-му на Бухарестському саміті також не вдалося отримати ПДЧ. А після Євромайдану влада не дуже демонструвала бажання активізувати співпрацю з НАТО, щоб було видно, що Україна має намір приєднатися до Альянсу.

Тепер же виходить так, що заява Петра Порошенка правильна, але пролунала із запізненням, плюс накладається на війну на Донбасі. Нагадаю, пише журналіст, що ще в 2015 році виник громадський рух — "Рух за Україну в НАТО". Ініціювали його Леонід Кравчук, Євген Марчук, Володимир Огризко, Володимир Василенко, Іван Заєць та інші. Ця організація була зареєстрована та було проведено низка підготовчих засідань. Публічно була задекларована мета цього руху — ініціювання і організація проведення референдуму про приєднання України до НАТО.

Цінність такої ініціативи в тому, що її здійснила громадська організація. І навіть, якщо хтось при владі побоювався реакції РФ і її можливих агресивних дій, то виходить, що все одно ця ініціатива пішла не від влади, а від громадського руху, який взяв на себе, в тому числі, технічні питання організації референдуму. В багатьох областях були створені відповідні структури. Потім, коли ми підійшли до цього питання досить близько і заявили про те, що наступним має бути етап початку підготовчих робіт до референдуму, то з владних інституцій декому з учасників натякнули на те, що "зараз це не актуально". Мовляв, в політиці РФ існує принцип, що у разі наближення України до рішення про НАТО, відбудеться "неминуча війна".

Варто підкреслити, що торік серед населення було суттєво більше прихильників приєднання України до НАТО, ніж цьогоріч. Інколи ставлять питання — а що нам дасть цей референдум, якщо він все одно має консультативний характер. Зовсім ні, це не означає, що таким чином приймається рішення про вступ до НАТО, просто таким чином у президента за плечима з’являється платформа і сильний аргумент. От якби Віктор Ющенко в 2008 році, коли він у Бухаресті ставив питання про приєднання України до Альянсу, мав за плечима референдум українського народу, навряд чи учасники саміту проігнорували би цей факт. А пригадаймо 1991 рік, коли Леонід Кравчук поїхав у Біловезьку пущу. Тоді на руках він мав результат референдуму про незалежність України, що свідчило про те, що Кравчук туди поїхав не тільки з власного бажання, а представляти інтереси і волю всього народу.

Референдум щодо приєднання до НАТО — це дуже відповідальний крок, який потребує серйозної підготовки. Хтось каже, що нас там не чекають. Але нам і не потрібно тепер, наприклад, під час референдуму, саме так ставити питання. Ми розуміємо, що в наступному році це точно не відбудеться — на це потрібні роки. Треба бути реалістами, враховуючи війну на Донбасі, і в прямому смислі ставити питання про приєднання, але як про мету. Тому, я думаю, пише автор статті, що від влади вже мали зробити додаткові пояснення: що означає заява президента. Треба роз’яснити, що референдум — це дуже сильний фактор, який не має обмеженої дії в часі. Якщо, наприклад, в цьому році буде проведений референдум, то це означає, що паралельно з боку влади потрібні дуже серйозні демонстрації конкретного плану дій після референдуму. Людям потрібно чітко роз’яснити, що це є платформа, і коли вже настане час, тобто коли Україна набуде всіх критеріїв, пройде ПДЧ, тільки тоді буде вирішуватися питання про вступ до НАТО. У глави держави буде дуже серйозний аргумент, проти якого керівникам країн-членів Альянсу буде дуже важко заперечити.

Отже, після заяви президента потрібна глибока, багатогранна, пояснювальна робота з боку української влади — демонстрація людям плану, як Україна надалі збирається будувати свою співпрацю з НАТО. Звичайно, одним з питань залишаються окуповані території, де в разі проведення референдуму опитування людей не проводитиметься. Відповідно, тут влада також має чітко пояснити цю проблему і показати свій план". Про це йде мова у статті Івана Капсамуна "Ніби правильно. Але..." в газеті "День".